Основний догмат був сансара. Його запропоновано найпізніше в упанішадах, збірник індуських священних писань, які правдоподібно датуються з першої половини першого тисячоліття до н. е. Вони навчали, що після смерті й перехідного перебування на небі або в пеклі, особа перевтіляється з однієї живої істоти на людину або тварину, вищого або нижчого рівня, за вимогами закону карми. Мета в житті є досягти мокші, тобто звільнення душі круговороту перевтілення і злиття її з божественним абсолютом — Брахмою.

Бажання здобути стану мокші грунтується на тім, що історик Уїлл Дурант каже є «огидою проти життя.., таємниче в індуській думці». Те похмуре і безнадійне відношення є гарно ілюстроване в Маїтрі упанішад де питає: «У цьому ж тілі, мучене бажанням, гнівом, пожадливістю, оманою, страхом, занепадом духу, заздрістю, розлученням від бажаного, з’єднанням з небажаним, голодом, спрагою, старезністю, смертю, хворобою, смутком і цьому подібними, яка ж користь задовольняти бажанням»?

Про спосіб яким можна уникнути цього нещасливого становища говориться в пуранах, серія текстів правдоподібно складених протягом перших століть н. е. Ці «давні оповідання», стали широковідомі як священне письмо звичайної людини. Гаруда пурана заявляє: «Правдиве щастя залежить від затьмарення всіх хвилювань... Де є любов, то там і лихо... Зречіться любові й будете щасливі». На лихо, це запропонування таке похмуре, як нещастя якого воно повинно заспокоювати.

Перед цим, у Бхагавадгіта, що значить «Господня пісня», яку деколи також називають «найважливішою книгою написаною в Індії», пропонує три способи якими можна визволитись від цього становища. «Ряд обов’язків» підкреслював виконання ритуальних і суспільних обов’язків, «шлях знання» — практикування глибокого вдумання і Йоги, а «шлях відданості» значить віддаватися особистому богові. Дехто уподібнює Бхагавадгіта до «Нового Завіту» у так званому християнстві. Більшість індійців навчились декотрих віршів на пам’ять і щоденно монотонно декламують їх.

В дійсності Бхагавадгіта є тільки частиною індуської епічної поеми, Махабхарату, поміщаючи в собі сотні тисяч віршів, є найдовшою поемою в світі. Поміщенням Бхагавадгіта в Махабхарату (правдоподібно в третьому столітті до н. е.) індуїзм став відмінною релігією від ведизму й брахманізму.

[Рамка на сторінці 13]

Ви мабуть цікаві знати

Як індуси пояснюють сансару? У Бхагавадгіта каже: «Так як людина, скидаюча з себе зношений одяг, надіває новий, то так само житель тіла, скидає з себе зношене тіло, і входить у інше, нове». Гаруда пурана пояснює, що «діла в попередньому житті вирішують природу організму в наступному... У житті людині спадає те, що доля прирекла їй, і сам Бог не може змінити цього». Маркандея пурана цитує одну людину так: «Я народжувався брахманом, шатрією, вайшією, і шудрою, і знову як тварина, черв’як, олень і птах».

Чи індуси вважають корови за святі? Рігведа, як також Авеста, кажуть, щоб коров «не вбивати». Але, здається, це грунтовано на ахімсі, замість на переконанні в перевтілення. Усе ж таки, Маркандея пурана говорить про серйозність неслухання цього закону, кажучи, що «коли хтось вб’є корову, то піде в пекло на наступних троє новонароджень».

Що індуси вірять про ріку Ганг? «Святі, які очищаються у водах цієї ріки, і присвячують їхній розум Кесаві [Вішну], остаточно визволяються. Шанування святої ріки, коли людина чує про неї, бажає, бачить, доторкається, купається, або співає, день за днем це очищає її. І живучі на віддалі сотню йоян (900 миль, 1400 км) вигукуючі „Ганга й Ганга“ матимуть прощення гріхів учинених протягом трьох попередніх народжень» (Вішну пурана).