Відчиняються двері для служіння

Я служила в одному із сіднейських зборів і проводила декілька домашніх біблійних вивчень. Якось я зустріла колишнього церковнослужителя англіканської церкви і запитала, що́ у церкві говорять про кінець світу. Виявилось, що він навчав у церкві протягом 50 років. Я була вражена його відповіддю: «Мені б дослідити це питання, адже я не знаю Біблію так добре, як Свідки Єгови».

Невдовзі виникла потреба у добровольцях для служіння в Пакистані. Я подала заяву, не знаючи, що туди посилали тільки неодружених братів і подружні пари. Очевидно, моя заява потрапила в головне управління в Брукліні, і тому невдовзі прийшов лист, у якому мені пропонували поїхати в Бомбей (тепер Мумбай) в Індії. Це було 1962 року. Я погодилася і прожила в Бомбеї 18 місяців, а потім переїхала в місто Аллахабад.

Через якийсь час я взялася за вивчення гінді. Слова у цій мові переважно як пишуться, так і читаються, отже засвоїти її було не важко. Однак часто люди просили мене говорити англійською і не битися над їхньою мовою. Звичайно, це засмучувало. Проте у цій країні було багато цікавого, і труднощі спонукували до діяльності. Крім того, я з радістю спілкувалась зі Свідками з Австралії.

В юності я думала про те, щоб вийти заміж, але коли охрестилась, то була настільки зайнята служінням Єгові, що навіть і не думала про одруження. Тепер я знову відчула, що потребую близького товариша. Звичайно, я не хотіла припиняти свого служіння за кордоном, тому помолилась Єгові і більше вже не думала про це.

Несподіване благословення

У той час за роботою в індійському філіалі наглядав Едвін Скіннер. Він 1946 року вчився у восьмому класі біблійної школи «Ґілеад». Серед багатьох вірних братів у цьому класі були Гарольд Кінґ і Стенлі Джонс, які отримали призначення в Китайa. У 1958 році Гарольда і Стенлі посадили в одиночні камери за те, що вони проповідували в Шанхаї. Коли Гарольда 1963 року звільнили, Едвін написав до нього листа. Гарольд відповів, повернувшись до Гонконгу після подорожі в США і Великобританію, та згадав у своєму листі, що хотів би одружитися. Він написав, що молився про це у в’язниці, і запитував Едвіна, чи знає він сестру, яка була б йому хорошою дружиною.

В Індії більшість шлюбів влаштовується через знайомих і родичів, тому до Едвіна постійно зверталися за рекомендаціями щодо шлюбів, але він ніколи не відповідав на такі прохання. Едвін передав Гарольдів лист Рут Мак-Кей, чоловік якої, Гомер, служив роз’їзним наглядачем. Зрештою Рут написала до мене про те, що місіонер, який вже багато років у правді, шукає собі дружину. Рут запитала, чи хотіла б я написати йому. Вона не писала, хто цей брат, і не додала більше жодних відомостей про нього.

Ніхто, звичайно, крім Єгови, не знав, що я молилась про товариша, і спершу я хотіла відкинути пропозицію. Однак чим більше я думала про цю справу, тим більше схилялась до висновку, що Єгова рідко коли відповідає на наші молитви таким чином, як ми очікуємо. Отже, я відписала Рут і повідомила, що, коли це не буде накладати на мене якихось зобов’язань, брат може написати знову. Другий лист Гарольд Кінґ написав мені.

Після звільнення Гарольда з китайської в’язниці на сторінках багатьох газет і журналів з’являлися його портрети і статті про нього. Тоді він уже був добре відомий у світі, але мене вразило не це, а історія його вірного теократичного служіння. Ми листувалися протягом п’яти місяців, а потім я поїхала в Гонконг. Ми одружилися 5 жовтня 1965 року.

[Ілюстрація на сторінці 24]

Коли я служила в Індії.