У ведизмі поклоняється багатьом богам. Але, так як каже в книжці Поняття індійської філософії (англ.), поклонники стали незадоволені, і тому «мало-помалу нахилялися до монотеїзму, полягаючи в поклонінні єдиному богові... Одним процесом згрупували всіх попередніх богів... [щоб] створити зрозумілого бога». Брахма став неособовим богом без прикмет і рис уособлений в різних божествах.

У другій половині 19 століття, священик Рамакрішна з Калькутти, старався гармоніювати індуїзм з тим що гадав було найкращим ученням Західної релігії. Він заявляв, що так як вода має різні назви в різних мовах, то на цьому самому принципі благають «Сат-чітананда, тобто вічного інтелігентного-блаженства, до якого дехто звертається по назві Бог, інші Аллах, дехто як Єгова, а дехто як Харі, інші Брахман». Навіть «як людина може підніматись на дах хати по драбині або бамбуці або східцях або мотузком, то в такі самі різноманітні способи можна приступати до Бога... Різні віровчення це тільки різні шляхи які ведуть до Всемогутнього».

Така терпимість дозволяє велике відхилення від наміченого індуського поклоніння, даючи можливість декотрим сектам поклонятись головно Брахмі (брахманізм), іншим поклонятись Вішну (вішнуїзм), а ше іншим Шіві (шіваїзм). Терпимість породила традиційний індуїзм, шактізм, і тантрізм, який проповідується в свій власний спосіб. Наприклад, тантрізм, поміщає в собі племінні і традиційні практики підкреслюючі поклоніння богиням, яке то поклоніння появилось на початку історії індуїзму. Індійці називають свій край «мати-Індія», яку представляє богиня Хейма Мей.