«Єгова — мій спадок»

«Я частка твоя та власність твоя поміж Ізраїлевими синами» (ЧИС. 18:20).

1, 2. а) В якій ситуації опинилися левити під час розподілу Обіцяної землі? б) Яке запевнення Єгова дав левитам?

ПІСЛЯ того як ізраїльтяни завоювали більшу частину Обіцяної землі, Ісус Навин почав ділити територію між племенами за допомогою жеребка. У цьому йому допомагав первосвященик Елеазар і голови племен (Чис. 34:13—29). Але плем’я левитів не отримало спадку (Іс. Нав. 14:1—5). Чому левити не мали свого наділу, або частки, в Обіцяній землі? Чи їх обділили?

² Зовсім ні. Єгова запевнив левитів, що не полишить їх, сказавши: «Я частка твоя та власність твоя поміж Ізраїлевими синами» (Чис. 18:20).

Єгова піклувався про левитів

3. Що відбулося перед тим, як Бог доручив левитам священне служіння?

³ Перед тим як Єгова дав Закон, роль священиків в ізраїльському народі виконували голови родин. Але коли ізраїльтяни отримали Закон, Бог призначив священиків і їхніх помічників з племені Левія. Що цьому передувало? Знищивши єгипетських первістків, Бог освятив первістків Ізраїля і зробив їх своєю власністю. Після того Єгова дав важливе пояснення: «Я оце взяв Левитів з-посеред Ізраїлевих синів замість кожного перворідного». Коли порахували первістків Ізраїлевих синів, з’ясувалося, що їх є більше за левитів. Тож за різницю у кількості треба було заплатити викуп (Чис. 3:11—13, 41, 46, 47). Завдяки цьому левити могли виконувати своє служіння для Бога Ізраїля.

4, 5. а) У якому розумінні Єгова був спадком для левитів? б) Як Єгова дбав про матеріальні потреби левитів?

⁴ Що це доручення означало для левитів? Єгова сказав, що стане їхнім спадком, тобто замість спадкових наділів вони матимуть безцінний дар служіння. Їхнім спадком було «священицьке служіння Єгові» (Іс. Нав. 18:7, НС). З контексту слів, записаних у Числа 18:20, видно, що вони не мали жити в нужді. (Прочитайте Числа 18:19, 21, 24). Левитам повинні були давати «кожну десятину в Ізраїлі на спадщину, взамін за їхню службу». Вони отримували десяту частину з усього, що вирощували ізраїльтяни, і з приплоду їхньої худоби. У свою чергу левити мусили жертвувати десяту частину «зо всього найкращого», яке ізраїльтяни давали для підтримки священицького служінняa (Чис. 18:25—29). Священики також мали давати «усі святощі приношення», котрі Ізраїлеві сини приносили Богові на місце поклоніння. Як бачимо, священики мали достатньо підстав вірити, що Єгова дбатиме про них.

⁵ Здається, Мойсеїв закон передбачав ще одну десятину, яку використовували ізраїльські родини під час щорічних святих зборів (Повт. 14:22—27). Проте в кінці кожного третього і шостого року семирічного суботнього циклу ці десятини клали при міських брамах для бідних і для левитів. Чому ці десятини призначались також для левитів? Тому що вони не мали спадку в Ізраїлі (Повт. 14:28, 29).

6. Де жили левити, хоча й не мали спадку в Обіцяній землі?

⁶ Нас може цікавити: «А де жили левити, якщо вони не мали землі?» Про це Бог теж подбав. Він дав їм 48 міст разом з довколишніми пасовищами. Серед тих міст було шість міст на сховище (Чис. 35:6—8). Отже, левити мали де жити, коли не служили при Божій святині. Єгова щедро дбав про тих, хто віддано йому служив. Тож левити мали нагоду показувати, що Єгова є їхнім спадком, довіряючи, що він хоче і може подбати про них.

7. Що вимагалося від левитів, аби Єгова залишався їхнім спадком?

⁷ У Законі не передбачалося жодного покарання для ізраїльтянина, який не дав десятини. Коли люди недбало ставились до приношення десятини, це відчували на собі священики та левити. Власне так було за днів Неемії. Замість того щоб виконувати священне служіння, левити мусили працювати на своїх полях. (Прочитайте Неемії 13:10). Те, як люди підтримували плем’я Левія, позначалось на духовності всього народу. Священики і левити мали довіряти Єгові та його спроможності давати їм усе необхідне для життя.