Після війни я два роки служив піонером у південній Ірландії. Ми навіть не здогадувалися, наскільки Ірландія відрізнялася від Англії. Ми ходили від дому до дому в пошуках житла, представляючись місіонерами. Крім того, ми пропонували на вулиці журнали. Як же безглуздо було робити таке в цій католицькій країні! Коли один чоловік мало не побив нас, ми звернулися до поліцейського. Він відповів: «А ви чого хотіли?» Ми не усвідомлювали, яку владу мали там священики. За їхньої участі людей, котрі брали в нас книжки, звільняли з роботи, а нас виганяли з орендованих помешкань.

Незабаром ми зрозуміли, що, прибувши в нову територію, найліпше спочатку їздити велосипедом подалі від нашого помешкання і проповідувати в місцевості, де є інший священик. А тих людей, які жили ближче до нас, ми відвідували останніми. У Кілкенні ми тричі на тиждень вивчали з молодим чоловіком, незважаючи на погрози розлюченої юрби. Мені так подобалося навчати людей біблійних істин, що я вирішив заповнити заяву на навчання в Біблійній школі «Гілеад» Товариства «Вартова башта».