Здобувши контроль над Великим шовковим шляхом — головною торговельною артерією, що вела на захід — Чингісхан захотів налагодити зв’язки із сусіднім тюркським султаном Мухаммедом. Цей шах правив великою імперією. Вона охоплювала території сучасного Афганістану, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану і більшої частини Ірану.

У 1218 році монгольський караван прибув до кордонів султанських володінь. Але купців стратив місцевий правитель і цим поклав початок подіям, що призвели до першого нападу монголів на мусульманську державу. У наступні три роки кочівники, яких, за словами очевидців, було більше, ніж мурах, безжалісно грабували та спалювали міста й поля, масово вбиваючи підданих султана. Живими лишали тільки тих, хто володів корисними для загарбників ремеслами.

Потім монгольське військо, яке налічувало приблизно 20 000 чоловіків, вирушило в степи Північного Кавказу через Азербайджан і Грузію. Воно знищувало будь-яку армію, котра ставала на його шляху. Винятком не було і 80-тисячне руське військо. Подолавши 13 тисяч кілометрів, монголи обігнули Каспійське море. На думку декого, це був один із найвизначніших кінних походів в історії. Низка отриманих монголами перемог заклала основу для їхніх подальших завоювань у Східній Європі.

Нові завоювання

У 1251 році влада перейшла до рук Мунке, який став новим Великим ханом. Разом зі своїм братом Хубілаєм Мунке вирушив у похід проти династії Сун на півдні Китаю. Інші війська, попрямувавши на захід, спустошили Багдад і підкорили Дамаск. Так звані християни, що здійснювали хрестові походи проти мусульман, дуже тішились. А ті з них, хто жив у Багдаді, грабували і вбивали своїх сусідів-мусульман.

У цей вирішальний момент, коли монголи, здавалося, ось-ось знищать мусульманський світ, історія повторилась. Хан помер, і загарбникам знову довелось повертатися додому. Для охорони кордону вони залишили тільки 10 000 воїнів. Невдовзі це військо розбила значно більша армія з Єгипту.