Традиція заявляє, що Мухаммед сам передбачав розвиток 72 єретичних сект ісламу. Але сьогодні декотрі авторитетні фахівці кажуть, що є кілька соток таких сект.

Іслам розрізняється на два головні напрями — сунізм і шиїзм. Але кожен поділяється на сотні інших напрямів. З кожних 100 мусульман, близько 83 належать до сунізму а близько 15 до шиїзму. Інші належать до різних сектантських груп такі різноманітні як Друзи, Чорні мусульмани, і Абангани з Індонезії, які змішують іслам з буддизмом, індуїзмом, і місцевими релігіями.

Наприклад, суфізм, західне слово на ісламський містицизм, появився у восьмому й дев’ятому століттях і швидко розвинувся на великий релігійний рух. До 12 століття, поширювались суфійські ордени, або братерства. Суфійський монастир став майже видатнішим від мечета. У суфізмі практикувався автогіпноз спонуканий глибоким вдумуванням або шаленим танцюванням, монотонним відспівом формул, вірою в чуда, і поклонінням святим.

Суфії скомпрометували місцеві звичаї й переконання. Турки зберегли ісламське шаманство (культ духів), африканці його знахарів, індійці індуських і передіндуських святих та божеств, а індонезійці — так як каже в Новій братинській енциклопедії — їхній «передісламський світогляд під покровом ісламських практик».

У недавні часи появилась значна сектантська релігія багаїв, з шиїтського ісламу в Ірані серед 19 століття. Інша, сунітська секта називаючись Агмадія, взяла початок у Індії пізно в 19 столітті, коли Мірза Гулам Агмад, самооголошений пророк, заявив себе бути проявленням Мухаммеда, поверненим Ісусом, і втіленням індуського Крішни. Він навчав, що Ісус, уникнувши смерті в Череповищі, втік у Індію, у якій проводив Свої діяльності до самої смерті, аж поки не помер 120 року Свого життя.