Шістдесят два роки тому, у травні 1948-го, світова спільнота так само пильно стежила за ситуацією на Близькому Сході. У той час закінчувався Британський мандат на території Палестини, через що назрівала війна. За рік до того Організація Об’єднаних Націй ухвалила рішення про створення на території окупованої Палестини незалежної Держави Ізраїль. Довколишні арабські країни заприсяглися не допустити цього. «Лінія поділу стане лінією вогню і крові»,— попередила Ліга арабських держав.

У п’ятницю 14 травня 1948 року, о 16 годині, в Тель-авівському музеї зібралася невелика громада. До закінчення дії Британського мандата залишалися лічені години. Усі 350 осіб, котрі були запрошені на таємну зустріч, з нетерпінням чекали особливого моменту — офіційного проголошення незалежності Держави Ізраїль. Зустріч відбувалась під посиленим наглядом охорони, адже численні вороги новоутвореної держави намагалися зірвати цей важливий захід.

Давид Бен-Гуріон, лідер Єврейської Національної ради, зачитав Декларацію незалежності Ізраїлю. У ній говорилося: «Ми, члени Народної ради, представники єврейського населення Ерец-Ісраелю [Палестини]... на основі нашого природного та історичного права і на основі рішення Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй проголошуємо створення єврейської держави в Ерец-Ісраелі — Держави Ізраїль».