Занепад і кінець правління ізраїльських царств. Через недотримання праведних норм Єгови вже під кінець правління третього царя і на початку правління четвертого запанувало загальне невдоволення, яке вилилося в бунт, і царство розкололося (997 р. до н. е.). Утворилися два царства: північне і південне. Але угода, яку Єгова уклав з Давидом, залишалася чинною стосовно царів південного царства Юди. Впродовж століть у Юді було лише кілька вірних царів, а в північному царстві Ізраїля таких не було взагалі. Історія північного царства сповнена ідолопоклонства, політичних інтриг та вбивств; царі швидко змінювали один одного, а народ потерпав від несправедливості і гніту. Приблизно через 250 років після заснування північного царства Єгова дозволив ассирійському царю зруйнувати його (740 р. до н. е.), тому що воно пішло шляхом бунтарства (Ос 4:1, 2; Ам 2:6—8).

Правління Єгови не дискредитувало себе. Знищення юдейського та ізраїльського царств у жодному разі не свідчило про те, що правління Єгови є поганим або що він неспроможний здійснювати свою царську владу. З історії ізраїльського народу чітко видно, що Єгова хотів, аби люди служили і підкорялися йому добровільно (Пв 10:12—21; 30:6, 15—20; Іс 1:18—20; Єз 18:25—32). Він навчав, докоряв, виправляв, застерігав і карав, але ніколи не застосовував сили, щоб змусити царя або народ іти правильним шляхом. Важкі умови, страждання і зрештою лихо, яке спало на цих людей,— все це було результатом їхніх власних вчинків; вони дозволили своїм серцям зачерствіти і вперто йшли шляхом незалежності, безглуздо завдаючи собі шкоди (Пл 1:8, 9; Не 9:26—31, 34—37; Іс 1:2—7; Єр 8:5—9; Ос 7:10, 11).

Єгова показав, що є Всевладним Правителем, коли стримував жорстокі й ненаситні держави Ассирію та Вавилон до визначеного ним часу і керував їхніми діями заради виконання своїх пророцтв (Єз 21:18—23; Іс 10:5—7). Зрештою Єгова перестав захищати свій народ, і це справедливе рішення він прийняв на правах Всевладного Правителя (Єр 35:17). Спустошення Ізраїлю та Юди не приголомшило вірних служителів Бога, оскільки вони знали про це наперед із пророцтв. Приниження гордих правителів лише підкреслило «незрівнянну велич» Єгови (Іс 2:1, 10—17). І найважливіше, Єгова довів, що за будь-яких обставин здатний захищати і рятувати людей, які визнавали його своїм Царем,— навіть коли довкола панував голод, хвороби і масове кровопролиття і коли їх переслідували ті, хто ненавидів праведність (Єр 34:17—21; 20:10, 11; 35:18, 19; 36:26; 37:18—21; 38:7—13; 39:11—40:5).