Унікальне весілля

НА ПІВНОЧІ Мозамбіку серед прекрасних гір — деякі з них скелясті, інші вкриті буйною рослинністю — розкинулася пишна долина. У цьому оточенні лежить село Фінгве. Чистими зимовими ночами на небі виблискують зірки, а місяць світить так ясно, що освітлює солом’яні дахи сільських хатин. У цьому чудовому місці відбулося унікальне весілля.

Сотні людей ішли пішки годинами, а декотрі й кілька днів, щоб відвідати цю незвичайну оказію. Деякі переходили непривітні й небезпечні території, населені гієнами, левами та слонами. Окрім особистих речей багато гостей брали з собою курей, кіз та овочі. Прибувши у село, вони простували до відкритого місця, де, як правило, проводяться християнські конгреси. Незважаючи на втому від подорожі, вони були щасливі, і на усміхнених обличчях можна було прочитати нетерпіння, з яким вони чекали наступних подій.

Хто ж наречені? О, їх було багато! Десятки пар. Але там не йшлося про масове одруження заради сенсації. Навпаки, це були щирі люди з добрими спонуками, які раніше не могли зареєструвати своїх шлюбів, оскільки жили у віддалених місцевостях, в яких не було бюро запису актів громадянського стану. Всі ці пари зрозуміли божественну норму стосовно шлюбу, вивчаючи Біблію зі Свідками Єгови. Вони дізналися, що їм потрібно одружитися згідно із законами країни, щоб догодити Богові, Творцю подружжя, подібно як Йосип і Марія сповнювали вимоги перепису у час Ісусового народження (Луки 2:1—5).

Приготування до події

Філіал Свідків Єгови у Мозамбіку вирішив допомогти. Спершу звернулися в Міністерства юстиції та внутрішніх справ у столиці країни, Мапуту, щоб з’ясувати, який порядок дій встановлений законом. Після цього місіонери зі столиці провінції Тете зв’язалися з місцевими представниками влади для подальшого скоординування дій. Було визначено дату, коли місіонери, нотаріуси та паспортисти поїдуть у село Фінгве. Тим часом філіал розіслав пояснювальні листи в усі збори, яких це стосувалося. Як Свідки, так і місцеві представники влади з нетерпінням чекали тої унікальної події.

У неділю 18 травня 1997 року троє місіонерів разом з урядовими службовцями прибули у Фінгве. Місцеві представники влади приготували для службовців зручні квартири поблизу адміністративної споруди. Однак службовці-гості були настільки вражені гостинністю Свідків Єгови, що вирішили мешкати з місіонерами у нашвидку влаштованих хатках. Їх здивувало те, що один з кухарів був старійшиною місцевого збору і що серед добровольців, які виконували чорну роботу у приготуванні до весілля, був роз’їзний наглядач. Вони також помітили добрий гумор місіонерів, які без нарікань мешкали у простих хатинах і вмивалися з маленької банки. Їм ще не доводилось бачити таку єдність між настільки різними людьми. Однак найбільше вразила їх віра людей, які йшли на великі жертви, аби підкоритися законам країни та розпорядку Бога.

Радісна подія

Прибуваючи, пари відразу приступали до першого етапу одруження: отримували свідоцтво про народження. Всі терпеливо чекали в черзі перед працівниками бюро запису актів громадянського стану, щоб вказати особисті дані. Після цього вони переходили в іншу чергу до фотографа, далі до представників паспортного відділу, щоб отримати паспорти. Пізніше вони поверталися до працівників бюро запису актів громадянського стану для вироблення такого бажаного посвідчення про шлюб. Потім вони терпеливо чекали, поки через мегафон оголосять їхні імена. Вручення посвідчень про шлюб було зворушливою сценою. Радість не мала меж, коли кожна пара отримувала своє посвідчення про шлюб, тримаючи його, як дорогоцінну нагороду.

Усе це відбувалося під пекучим сонцем. Проте радість події не могли порушити ні спека, ні пилюка.

Чоловіки були охайно вдягнені, багато з них — у піджаки і краватки. Жінки були в традиційному вбранні, до якого належить капулана — довга, барвиста спідниця. Деякі носили дітей, загорнутих у таку ж тканину.

Усе йшло добре, тільки бажаючих виявилося забагато для одного дня. Коли настала темрява, урядові службовці ласкаво погодились продовжити працю. Вони сказали, що не хочуть змушувати «наших братів» чекати, після стількох зусиль, які ті доклали, щоб прибути. Цей дух співпраці і самопожертви ніколи не забудеться.

Вночі дуже похолодало. Хоча дехто ночував у хатках, більшість пар залишилися надворі і купчилися навколо вогнищ. Це нітрохи не затьмарило радості події. Тріскіт вогнищ заглушувався сміхом і піснями, які співали на чотири голоси. Багато розповідали історії про свою подорож, затискуючи щойно отримані документи.

З настанням дня деякі пішли в центр села продавати курей, кіз та овочі, щоб допомогти покрити витрати, пов’язані з реєстрацією шлюбів. Багато справді «пожертвували» тих тварин, продаючи їх по низькій ціні. Для бідних людей коза є цінним і дорогим майном; однак вони охоче робили ці жертви для одруження, щоб догодити своєму Творцеві.

Випробування у подорожі

Деякі пари пройшли пішки велику відстань. Так було з Чамбоко та його дружиною Нгакулірою. Гріючи ноги коло вогнища на другу ніч, вони розповіли свою історію. Хоча Чамбоко вже 77 років і він зовсім не бачить на одне і лише трохи на друге око, він босим ішов три дні в супроводі решти свого збору, постановивши узаконити свій 52-літній союз.

Ансельмо Кембо, 72-річний чоловік, на той час уже жив з Нері близько 50 років. За кілька днів до подорожі він, працюючи на плантації, серйозно поранив ногу колючкою. Його відправили у найближчу лікарню. Однак він вирішив пішки вирушити в цю подорож і кульгав до Фінгве, незважаючи на біль. Подорож зайняла три дні. Ансельмо не міг стримати своєї радості, коли тримав посвідчення про одруження в руці.

Ще одним цікавим молодожоном був Еванс Сіноя, колишній полігаміст. Коли він пізнав правду з Божого Слова, то вирішив узаконити свій зв’язок з першою дружиною, але вона відмовилася і пішла до іншого чоловіка. Друга дружина, яка також вивчала Біблію, погодилася одружитися з ним. Обоє пішки йшли через небезпечну місцевість, населену левами та іншими дикими тваринами. Після триденної подорожі вони також успішно зареєстрували свій шлюб.

У п’ятницю, через п’ять днів після прибуття місіонерів та службовців, справа була завершена. У результаті видали 468 паспортів і 374 свідоцтва про народження. Число посвідчень про одруження сягнуло 233! Радості не було меж. Незважаючи на втому, всі погодилися, що справа вартувала докладених зусиль. Без сумніву, та подія назавжди запам’ятається усім причетним до неї. Це весілля дійсно було унікальним!