Крім того, подумаймо про Рахав, повію з міста Єрихона. Ізраїльтяни ось-ось мали почати завойовувати Обіцяний край. Коли Рахав зрозуміла, що Єрихон приречений на знищення, то сказала двом ізраїльським розвідникам, що місто сковане страхом перед Ізраїлем, який наступав. Вона сховала розвідників і попросила їх поклястися, що під час взяття Єрихона їй та її сім’ї не буде заподіяно шкоди. Розвідники звеліли Рахав зібрати рідних у своїй домівці, що в мурі міста. Вийти звідти означало підпасти під знищення з рештою мешканців Єрихона (Іс. Нав. 2:8—13, 15, 18, 19). Але пізніше Єгова повідомив Ісусу Навину, що «мур цього міста впаде на своєму місці» (Іс. Нав. 6:5). Тож місце, яке розвідники визначили Рахав для порятунку, схоже, не було безпечним. Як же тоді Рахав і її родина мали врятуватись?

Коли надійшов час завоювати Єрихон, ізраїльтяни засурмили в сурми і крикнули. «І сталося, як [ізраїльський] народ почув голос сурми, і закричав народ гучним криком,— говориться в Ісуса Навина 6:20,— то впав мур на своєму місці». Ніхто з людей не міг проконтролювати падіння муру. Аж ось сталося чудо — руйнування міського муру не зачепило оселі Рахав. Ісус Навин наказав двом розвідникам: «Увійдіть до дому тієї жінки-блудниці, і виведіть звідти ту жінку та все, що її, як ви заприсягли були їй» (Іс. Нав. 6:22). Уся рідня Рахав врятувалась.

Спасіння ізраїльтян в Єгипті і Рахав в Єрихоні залежало від того, чи вони й далі перебуватимуть у своїх домівках. Для цього їм потрібна була віра і слухняність (Євр. 11:28, 30, 31). Уявіть, як кожна ізраїльська сім’я, мабуть, пильно спостерігала за своїм первістком, коли в єгипетських домах почав здійматися «великий зойк» (Вих. 12:30). А уявіть собі, як Рахав, напевно, тулилася до своїх рідних, коли чула сильний гуркіт від руйнування мурів Єрихона, яке, здавалося, ось-ось зачепить і їхню оселю. Цій жінці потрібна була справжня віра, щоб зберігати послух і залишатися в домі.