Минуло вже приблизно три роки з часу хрещення Ісуса, і він став дуже відомий. Тисячі юдеїв бачили його чуда, і про його діла говорять по всьому краю. Тож багато людей, які прийшли до Єрусалима на Свято наметів, розшукують його.

Думки про Ісуса розділилися. Одні кажуть: «Він добра людина», а інші: «Ні, недобра, він вводить в оману народ» (Івана 7:12). У перші дні свята багато хто говорить про Ісуса, але потай. Ніхто не наважується висловлюватися про нього відкрито через страх перед юдейськими релігійними провідниками.

Ісус приходить у храм, коли половина свята вже минула. Люди вражені тим, як вміло він навчає. Ісус ніколи не вчився в рабинських школах, тому юдеї дивуються: «Звідки цей чоловік так добре знає Писання, якщо не навчався у школах?» (Івана 7:15).

«Те, чого я навчаю, походить не від мене,— пояснює Ісус,— а від того, хто мене послав. Якщо хтось хоче виконувати Божу волю, то він знатиме, від Бога це вчення чи я говорю сам від себе» (Івана 7:16, 17). Вчення Ісуса узгоджується з Божим Законом, тому люди мали б розуміти, що він шукає не власної слави, а слави для Бога.

Далі Ісус каже: «Хіба Мойсей не дав вам Закон? Проте жоден з вас не слухається Закону. Чому ж ви хочете мене вбити?» Дехто з натовпу — мабуть, ті, хто прийшов на свято з інших місцевостей,— не знає, що Ісуса хочуть вбити. Їм не віриться, що хтось бажає смерті такому вчителю, тому вони доходять висновку, що з ним щось негаразд, і кажуть: «Ти маєш демона! Хто хоче тебе вбити?» (Івана 7:19, 20).

Юдейські релігійні провідники хотіли вбити Ісуса ще півтора року тому, коли він зцілив чоловіка в суботу. Тож тепер за допомогою логічних аргументів він виявляє непослідовність їхніх міркувань. Ісус звертає увагу на те, що, за Законом, хлопчиків обрізають на восьмий день, навіть якщо це випадає на суботу. Тоді він запитує: «Якщо людині роблять обрı́зання в суботу, щоб не порушувати Закон Мойсея, чому ви лютуєте через те, що в суботу я повністю зцілив чоловіка? Перестаньте судити за зовнішністю, а судіть праведно» (Івана 7:23, 24).

Жителі Єрусалима, які знають, в чому річ, говорять: «Хіба це не той чоловік, якого [начальники] хочуть убити? Він же відкрито розмовляє з людьми, і ніхто йому нічого не каже. Невже начальники і справді переконались, що він Христос?» Чому ж люди не вірять, що Ісус є Христом? Вони кажуть: «Ми знаємо, звідки він родом, а коли прийде Христос, ніхто не буде знати, звідки він» (Івана 7:25—27).

Прямо в храмі Ісус говорить їм у відповідь: «Ви знаєте і мене, і звідки я родом. Я не прийшов від себе самого, і той, хто мене послав, дійсно існує, але ви його не знаєте. Я ж його знаю, бо прийшов від нього, він сам мене послав» (Івана 7:28, 29). Почувши ці відверті слова, люди намагаються схопити Ісуса, можливо, для того, щоб вкинути його до в’язниці або вбити. Але їм це не вдається, бо час його смерті ще не прийшов.

У той же час багато людей вчинили мудро і повірили в Ісуса. Він ходив по воді, втихомирював вітер, кількома хлібами та рибами годував тисячі людей, зціляв хворих та кульгавих, повертав зір сліпим, зціляв прокажених і навіть воскрешав померлих. Тому в людей є всі підстави запитати: «Коли прийде Христос, хіба він виконає більше чуд, ніж цей чоловік?» (Івана 7:31).

Почувши, що́ люди говорять про Ісуса, фарисеї та старші священики посилають охоронців арештувати його.

Ісус все ще перебуває в Єрусалимі на Святі наметів. Йому приємно, що «багато людей з народу повірили в нього». Однак це зовсім не тішить релігійних провідників. Вони посилають охоронців, які є свого роду релігійною поліцією, щоб ті заарештували Ісуса (Івана 7:31, 32). Але Ісус не намагається сховатись.

Ісус продовжує прилюдно навчати в Єрусалимі. Він каже: «Я ще трохи побуду з вами, а потім піду до того, хто мене послав. Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете» (Івана 7:33, 34). Юдеї не розуміють, що це означає, тому запитують один одного: «Куди цей чоловік збирається піти, що ми не знайдемо його? Невже він збирається піти до юдеїв, розпорошених серед греків, і навчати греків? Що означають його слова: “Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете”?» (Івана 7:35, 36). Ісус говорить про свою смерть і воскресіння до життя в небі, куди його вороги «прийти» не зможуть.

Надходить сьомий день свята. Кожного ранку впродовж свята священик виливає воду, взяту з купальні Сілоам, і вона стікає до основи жертовника храму. Очевидно маючи на увазі цей звичай, Ісус вигукує: «Хто спраглий, нехай прийде до мене і п’є! На тому, хто вірить у мене, сповняться такі слова з Писання: “З його нутра потечуть потоки живої води”» (Івана 7:37, 38).

Ісус говорить про те, що станеться, коли його учні будуть помазані святим духом і отримають небесне покликання. Це помазання відбудеться після смерті Ісуса, в день П’ятидесятниці 33 року н. е. Відтоді помазані духом учні почнуть ділитися правдою з людьми, і так потечуть життєдайні води.

Почувши ці слова, деякі люди кажуть: «Це справді Пророк». Вони, очевидно, думають про передреченого пророка, який мав бути більшим за Мойсея. Інші говорять: «Він — Христос». Ще інші заперечують: «Невже Христос прийде з Галілеї? Хіба в Писанні не сказано, що Христос має бути Давидовим потомком і походити з Віфлеєма — села, де жив Давид?» (Івана 7:40—42).

Тож люди поділились. Дехто хоче, щоб Ісуса арештували, але ніхто не наважується схопити його. Коли охоронці повертаються до старших священиків та фарисеїв без Ісуса, ті запитують:

— Чому ви його не привели?

— Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він,— відповідають охоронці.

Розгнівавшись, релігійні провідники вдаються до насмішок і образ: «Невже і вас ввели в оману? Хіба не бачите, що ніхто з начальників та фарисеїв не повірив у нього? А ці люди взагалі не знають Закону, вони прокляті» (Івана 7:45—49).

Тоді Никодим, фарисей і член Синедріону, наважується заступитися за Ісуса. Приблизно два з половиною роки тому він приходив уночі до Ісуса і сказав, що вірить у нього. Тепер Никодим запитує: «Хіба за нашим Законом можна судити людину, якщо не вислухати її і не дізнатися, чим вона займається?» Як релігійні провідники реагують на його слова? Вони кажуть: «Ти що, теж із Галілеї? Досліди Писання — і переконаєшся, що жоден пророк не може прийти з Галілеї» (Івана 7:51, 52).

Хоча в Писанні не говориться прямо про пророка, який би прийшов з Галілеї, але Боже Слово вказує на те, що саме звідти прийде Христос. Згідно з пророцтвом, «Галілея інших народів» мала побачити «велике світло» (Ісаї 9:1, 2; Матвія 4:13—17). Крім того, як і було передречено, Ісус народився у Віфлеємі і є нащадком Давида. Хоча фарисеї, напевно, знають про це, все ж, мабуть, саме вони розповсюджують серед людей неправдиву інформацію про Ісуса.

На сьомий день, який є останнім днем Свята наметів, Ісус навчає в тій частині храму, що називається «скарбницею» (Івана 8:20; Луки 21:1). Очевидно, вона розташована на подвір’ї жінок, і сюди люди приносять свої пожертви.

Вночі протягом усього свята ця частина храму освітлюється по-особливому. Тут стоять чотири величезних світильники, на кожному з яких по чотири великі чаші, наповнені олією. Світло цих світильників настільки яскраве, що добре освітлює велику площу. Можливо, наступні слова Ісуса нагадують про це його слухачам: «Я світло для світу. Хто йде за мною, той ніколи не ходитиме в темряві, а матиме світло, яке веде до життя» (Івана 8:12).

Фарисеї заперечують йому:

— Ти свідчиш сам про себе, тому твоє свідчення неправдиве.

— Хоча я свідчу сам про себе, моє свідчення правдиве, бо я знаю, звідки прийшов і куди йду. Ви ж не знаєте, ані звідки я прийшов, ані куди йду,— каже Ісус. Потім він додає: — У вашому ж Законі написано: «Свідчення двох осіб правдиве». Отже, про себе свідчу я сам, а також мій Батько, який мене послав (Івана 8:13—18).

Але фарисеї не згідні з доводами Ісуса, тому запитують:

— Де ж твій Батько?

— Ви не знаєте ні мене, ні мого Батька,— рішуче відповідає Ісус.— Якби ви знали мене, то знали б і мого Батька (Івана 8:19).

Попри те, що фарисеї далі хочуть заарештувати Ісуса, ніхто цього так і не робить.

Ісус знову говорить: «Я відходжу, і ви будете шукати мене, але все одно помрете у своєму гріху. І, куди я йду, ви прийти не зможете». Юдеї, неправильно зрозумівши ці слова, здивовано запитують: «Він що, збирається себе вбити? Чому він каже: “Куди я йду, ви прийти не зможете”?» Вони не розуміють Ісуса, тому що не знають, звідки він прийшов. Тож Ісус пояснює: «Ви знизу, а я згори. Ви з цього світу, я ж не з цього світу» (Івана 8:21—23).

Ісус говорить про своє життя до приходу на землю і про те, що він обіцяний Месія, тобто Христос, якого релігійні провідники мали б розпізнати. Але фарисеї з презирством запитують: «Хто ж ти такий?» (Івана 8:25).

Оскільки вони ставляться до Ісуса вороже і зневажливо, він каже: «Навіщо я взагалі з вами розмовляю?» Все ж Ісус починає говорити про Батька і пояснює, чому юдеї мають слухати Сина: «Той же, хто мене послав, говорить правду, і я виявляю світові лише те, що чув від нього» (Івана 8:25, 26).

Наступні слова Ісуса свідчать, що він, на відміну від юдеїв, довіряє своєму Батькові: «Коли ви піднесете Сина людського, то зрозумієте, що це я і що я нічого не роблю від себе, а говорю все так, як навчив мене Батько. І той, хто мене послав, постійно зі мною: він не покинув мене, бо я завжди роблю те, що йому до вподоби» (Івана 8:28, 29).

Проте деякі юдеї повірили в Ісуса, тому він говорить їм: «Якщо ви перебуваєте в моєму слові, то ви справді мої учні. Ви пізна́єте правду, і правда зробить вас вільними» (Івана 8:31, 32).

Декому з присутніх думка про звільнення здається дивною. Вони заперечують: «Ми Авраамові потомки і ніколи не були чиїмись рабами. Чому ж ти кажеш: “Станете вільними”?» Юдеї знають, що вони часто опинялися під владою інших народів, але не хочуть, щоб їх називали рабами. Однак Ісус вказує їм на те, що вони досі в рабстві: «Щиру правду кажу вам: кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха» (Івана 8:33, 34).

Оскільки юдеї відмовляються визнати, що є рабами гріха, вони наражають себе на небезпеку. Ісус пояснює: «Раб залишається в домі не назавжди, а син — назавжди» (Івана 8:35). Раб не має права на спадщину, і його в будь-який момент можуть вигнати. Але син, рідний чи усиновлений, залишається в домі «назавжди», тобто на все життя.

Отже, правда про Сина — це правда, що назавжди звільнить людей від гріха, який веде до смерті. «Якщо Син вас визволить, то ви будете справді вільними»,— говорить Ісус (Івана 8:36).

Ісус та учні далі перебувають в Єрусалимі. В суботу, ідучи містом, вони зустрічають жебрака, сліпого від народження. Учні запитують Ісуса: «Учителю, скажи, хто згрішив: цей чоловік чи його батьки, що він народився сліпим?» (Івана 9:2).

Учні знають, що цей чоловік не має невидимої душі, яка б існувала до його народження. Але їх, напевно, цікавить, чи може людина згрішити ще в утробі матері. Ісус відповідає: «Не згрішив ані він, ані його батьки. Це сталося для того, щоб на ньому виявились Божі діла» (Івана 9:3). Сліпота чоловіка не є наслідком якогось гріха, вчиненого ним або його батьками. Насправді причиною людської недосконалості і всіх фізичних вад, у тому числі сліпоти, є гріх Адама. Проте вада цього сліпого чоловіка дає Ісусові можливість виявити Божі діла, як він робив уже не раз, коли зціляв людей.

Ісус наголошує, наскільки важливі такі діла. Він каже: «Поки ще день, ми повинні виконувати діла того, хто мене послав. Настає ніч, коли ніхто нічого робити не зможе. Тому, поки я ще у світі, я світло для світу» (Івана 9:4, 5). Незабаром Ісус помре, його поглине морок смерті, і тоді він нічого не зможе робити. А поки цього не сталося, він — джерело світла для світу.

Але чи Ісус зцілить цього чоловіка? Якщо так, то яким чином? Ісус плює на землю, змішує її зі слиною і, приклавши до очей чоловіка, говорить: «Іди вмийся в купальні Сілоам» (Івана 9:7). Сліпий робить те, що сказав Ісус,— і прозріває! Як же він радіє, коли вперше в житті починає бачити!

Сусіди та інші люди, які його знають, дивуються:

— Хіба це не той жебрак, який колись тут сидів?

— Так, це він,— кажуть одні.

— Ні, це просто хтось схожий на нього,— заперечують інші.

— Це я,— переконує їх чоловік (Івана 9:8, 9).

— Як же в тебе відкрились очі? — питають вони.

— Чоловік, на ім’я Ісус, змішав землю зі слиною, помазав цим мої очі і промовив: «Іди до Сілоаму та вмийся». Я пішов, умився і прозрів.

— А де зараз той чоловік? — допитуються люди.

— Не знаю,— відповідає жебрак (Івана 9:10—12).

Люди відводять чоловіка до фарисеїв, які також хочуть знати, як той прозрів. Жебрак пояснює: «Він приклав до моїх очей землю, змішану зі слиною, після чого я вмився і почав бачити». Фарисеї мали б тішитися за цього жебрака. Натомість дехто з них починає звинувачувати Ісуса:

— Цей чоловік не від Бога, бо не дотримується суботи.

— Як може грішна людина виконувати такі чуда? — заперечують інші фарисеї (Івана 9:15, 16). Отже, їхні думки розділилися.

Маючи різні погляди, фарисеї звертаються до жебрака і запитують: «А ти що скажеш про нього, це ж тобі він відкрив очі?» Чоловік не має сумнівів щодо Ісуса, тому каже: «Він пророк» (Івана 9:17).

Та фарисеї не хочуть у це вірити. Мабуть, вони вважають, що Ісус змовився з чоловіком, щоб обманути людей. На їхню думку, єдина можливість з’ясувати, чи дійсно жебрак був сліпим,— це запитати його батьків.

Фарисеї не можуть повірити, що Ісус зцілив сліпого від народження, тому кличуть до себе батьків цього чоловіка. Батьки знають, що їх можуть «відлуч[и]ти від синагоги» (Івана 9:22). А через відлучення від юдейської громади сім’я зазна́є великих труднощів, зокрема соціальних та економічних.

Фарисеї запитують батьків:

— Це ваш син? Кажете, він народився сліпим? Як же тоді він тепер бачить?

— Ми знаємо, що це наш син і що він народився сліпим,— відповідають батьки.— Але як сталося, що він тепер бачить, і хто повернув йому зір, ми не знаємо.

Навіть якщо син розповів їм про все, вони дуже обережні у своїх словах:

— Запитайте його. Він вже дорослий, нехай сам за себе говорить (Івана 9:19—21).

Тож фарисеї знову кличуть чоловіка і намагаються залякати його, натякаючи, що мають докази проти Ісуса.

— Віддай славу Богові,— наказують вони.— Ми знаємо, що той чоловік — грішник.

Аби спростувати їхнє звинувачення, жебрак відповідає:

— Чи він грішник, я не знаю, але знаю одне: я був сліпим, а тепер бачу (Івана 9:24, 25).

Фарисеї на цьому не зупиняються, а розпитують далі:

— Що він тобі зробив? Як відкрив тобі очі?

— Я вже вам розповідав, але ви не слухали,— набравшись сміливості, каже чоловік.— Чому ви хочете знову це почути? Може, і ви бажаєте стати його учнями?

— Це ти його учень,— вигукують розлючені фарисеї,— ми ж учні Мойсея. Ми знаємо, що Бог розмовляв з Мойсеєм, а про цього ми навіть не знаємо, звідки він (Івана 9:26—29).

Жебрак здивовано говорить: «Дуже дивно, що ви не знаєте, звідки він, і все ж він відкрив мені очі». Чоловік добре розуміє, кого Бог слухає і схвалює, тому переконливо каже: «Ми знаємо, що Бог не слухає грішників; якщо ж людина боїться Бога і виконує його волю, він її слухає. З давніх-давен нечувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження». Він робить висновок: «Якби цей чоловік був не від Бога, то нічого не зміг би зробити» (Івана 9:30—33).

Фарисеї не в стані спростувати переконливі аргументи жебрака, тож починають принижувати його: «Ти від самого народження весь у гріху і ще будеш навчати нас?» Після того вони виганяють його геть (Івана 9:34).

Коли Ісус дізнається, що сталося, то знаходить чоловіка і питає:

— Ти віриш в Сина людського?

— Пане, а хто він? Скажи, щоб я міг у нього повірити,— каже зцілений чоловік.

Відповідь Ісуса не залишає жодних сумнівів:

— Ти його бачив. Це той, хто зараз говорить з тобою (Івана 9:35—37).

— Господи, вірю! — вигукує чоловік і вклоняється, виявляючи свою віру й повагу. Тоді Ісус промовляє важливі слова:

— Я прийшов у цей світ для суду: щоб сліпі прозріли, а зрячі осліпли (Івана 9:38, 39).

Фарисеї, які стоять поряд, знають, що не є сліпими у буквальному розумінні. Але чи є вони добрими духовними провідниками, якими себе вважають? Ніби захищаючись, фарисеї питають Ісуса:

— Хочеш сказати, ми теж сліпі?

— Якби ви були сліпими, то не мали б гріха. А ви кажете: «Ми бачимо». Тож ваш гріх залишається (Івана 9:40, 41).

Фарисеї не визнають, що Ісус є Месією. Якби вони не були вчителями в Ізраїлі, то їм ще можна було б знайти виправдання. Але вони знають Закон, тому, відкидаючи Ісуса, чинять серйозний гріх.

Ісус все ще перебуває в Єрусалимі на Святі наметів і навчає важливих істин. Дехто з присутніх юдеїв щойно сказав йому: «Ми Авраамові потомки і ніколи не були чиїмись рабами». Тепер Ісус відповідає їм: «Я знаю, що ви Авраамові нащадки. І все-таки ви хочете мене вбити, оскільки не приймаєте мого слова. Я розповідаю про те, що бачив, коли був зі своїм Батьком, ви ж робите те, що чули від свого батька» (Івана 8:33, 37, 38).

Суть Ісусових слів зрозуміла: в нього інший Батько. Не здогадуючись, що́ Ісус має на увазі, юдеї знову твердять: «Наш батько — Авраам» (Івана 8:39; Ісаї 41:8). Вони буквальні нащадки Авраама, тому вважають, що мають таку ж віру, як цей чоловік, який був Божим другом.

Проте Ісус каже їм у відповідь те, чого вони не сподіваються почути: «Якби ви були Авраамовими дітьми, то робили б те саме, що робив Авраам». Справді, син наслідує свого батька. «Ви ж намагаєтесь мене вбити,— каже Ісус,— хоча я розповів вам правду, яку почув від Бога. Авраам такого не робив». Наступні слова Ісуса взагалі спантеличують юдеїв: «Ви чините так само, як ваш батько» (Івана 8:39—41).

Юдеї все ще не розуміють, про кого говорить Ісус, і наполягають, що вони законні сини: «Ми не народилися від розпусти, в нас один Батько — Бог». Але чи Бог дійсно їхній Батько? «Якби вашим Батьком був Бог,— відповідає Ісус,— ви любили б мене, адже я прийшов від Бога і зараз є тут. І прийшов я не від себе: мене послав він». Потім Ісус запитує: «Чому ж ви не розумієте, про що я говорю?» — і сам відповідає: «Бо ви не можете слухати моїх слів» (Івана 8:41—43).

Ісус намагався показати їм наслідки того, що вони його відкидають. Однак тепер він говорить прямо: «Ваш батько — Диявол, і ви хочете виконувати бажання свого батька». Яким є їхній батько? Про нього Ісус відкрито каже: «Він був убивцею ще від початку і в правді не встояв». Ісус додає: «Хто від Бога, той слухає Божих слів, а оскільки ви не від Бога, тому і не слухаєте» (Івана 8:44, 47).

Такий відвертий осуд розлючує юдеїв, і вони кажуть: «Хіба ми помиляємось, коли кажемо, що ти самарянин і маєш демона?» Називаючи Ісуса «самарянином», вони виявляють свою зневагу. Однак він не зважає на це і говорить: «Немає в мені демона. Я шаную Батька, але ви мене зневажаєте». Юдеям варто задуматися над своїм ставленням до Ісуса. Це стає очевидним з обіцянки, яку він далі дає: «Хто слухається мого слова, той ніколи не побачить смерті». Ісус не має на увазі, що його апостоли та інші послідовники ніколи не помруть. Радше вони ніколи не зазнають вічного знищення, «другої смерті», після якої немає воскресіння (Івана 8:48—51; Об’явлення 21:8).

Проте юдеї сприймають слова Ісуса буквально, тому говорять: «Тепер ми точно знаємо, що ти маєш демона. Авраам помер, і пророки померли, а ти кажеш: “Хто слухається мого слова, той ніколи не скуштує смерті”. Невже ти більший від нашого батька Авраама, який помер? ... За кого ж ти себе вважаєш?» (Івана 8:52, 53).

Цілком очевидно, що Ісус підводить цих людей до висновку, що він є Месією. Все ж він не відповідає на їхнє запитання прямо, а каже: «Якщо я сам себе прославляю, ця слава нічого не варта. Мене прославляє мій Батько — той, кого ви називаєте своїм Богом. Ви його не пізнали, але я його знаю. Якби я сказав, що не знаю його, то був би таким же брехуном, як ви» (Івана 8:54, 55).

Ісус знову згадує про їхнього вірного прабатька: «Ваш батько Авраам дуже тішився надією, що побачить мій день. І він його побачив та зрадів». Справді, Авраам вірив Божій обіцянці та очікував приходу Месії. «Ти й 50 років не маєш і вже бачив Авраама?» — скептично кажуть юдеї. У відповідь Ісус говорить: «Щиру правду кажу вам: я був ще до того, як з’явився Авраам». Так Ісус показує, що до приходу на землю він був могутньою духовною істотою і жив на небі (Івана 8:56—58).

Ці слова Ісуса розлючують юдеїв, і вони хочуть закидати його камінням. Але Ісус виходить з храму, не зазнавши шкоди.