Свято Наметів

МИНУЛО вже майже три роки з часу хрещення Ісуса, і він став дуже відомий. Багато тисяч людей бачило його чудеса, і по всій країні поширились повідомлення про його діла. Люди, які прибувають у Єрусалим на свято Наметів, розшукують там Ісуса. «Де ж той чоловік?» — хочуть вони знати.

Думки про Ісуса розділились. Одні кажуть: «Він — добра людина», а інші: «Ні, недобра, він просто вводить в оману народ». У перші дні свята багато хто говорить про Ісуса потай, і ніхто не наважується говорити про нього відкрито. Це тому, що люди бояться покарання від юдеїв.

Ісус приходить, коли половина свята вже минула. Він іде в храм і починає навчати, а люди дивуються тому, як вміло він це робить. Ісус ніколи не вчився у рабинських школах, тому юдеїв цікавить: «Звідки цей чоловік має такі знання, якщо не навчався у школах?»

«Те, чого я навчаю, походить не від мене,— пояснює Ісус,— а від того, хто мене послав. Якщо хтось хоче виконувати волю Бога, то він знатиме, чи ця наука від Нього, чи я говорю сам від себе». Вчення Ісуса ґрунтуються лише на Божому законі, тому має бути зрозуміло, що він шукає не власної слави, а слави для Бога. «Хіба не Мойсей дав вам Закон? — запитує Ісус. Докоряючи їм, він каже: «Жоден з вас не слухається Закону».

Потім Ісус питає: «Чому ж ви хочете мене вбити?»

Люди у натовпі, які прийшли на свято, очевидно, не знають, що Ісуса хочуть вбити. Вони не можуть навіть уявити, що хтось бажає смерті такого чудового вчителя. Вони доходять висновку, що з Ісусом щось негаразд, і тому в нього з’являються такі думки. Люди кажуть: «Ти маєш демона! Хто хоче тебе вбити?»

Юдейські релігійні провідники мають намір убити Ісуса, хоча народ навіть не здогадується про це. Вони намагались зробити це півтора року тому, коли Ісус зцілив чоловіка в суботу. Тож тепер Ісус виявляє непослідовність у їхніх міркуваннях, кажучи: «Якщо людину обрізають в суботу, аби не порушувати закону Мойсея, чому ви лютуєте через те, що в суботу я повністю зцілив чоловіка? Перестаньте судити за зовнішністю, а судіть праведно».

Тоді жителі Єрусалима, які знають, в чому річ, говорять: «Хіба це не той чоловік, якого хочуть убити? Він же відкрито розмовляє з людьми, і ніхто йому нічого не каже. А може, начальники і справді переконались, що він — Христос?» Ці городяни пояснюють, чому вони не вірять, що Ісус є Христом: «Ми знаємо, звідки він родом. Коли ж прийде Христос, ніхто не буде знати, звідки він».

Ісус відповідає: «Ви знаєте і мене, і звідки я родом. Та я прийшов не від себе самого, і той, хто мене послав, дійсно існує, але ви його не знаєте. Я ж його знаю, бо прийшов від нього, Він сам мене послав». Тоді люди намагаються схопити його, можливо, для того, щоб вкинути до в’язниці або вбити. Але їм це не вдається, бо час смерті Ісуса ще не прийшов.

Проте багато людей вірить в Ісуса, і на те є всі підстави. Адже він ходив по воді, втихомирював вітер, заспокоював розбурхане море, чудом годував тисячі людей лише кількома хлібинами і рибами, зціляв хворих, повертав кульгавим здатність ходити, сліпим — зір, зціляв прокажених і навіть воскрешав померлих. Тому люди питають: «Коли прийде Христос, хіба ж він зможе виконати більше чуд, ніж цей чоловік?»

Почувши, що́ люди говорять про Ісуса, фарисеї та старші священики посилають вартових арештувати його. Івана 7:11—32.

Його не можуть заарештувати

СВЯТО Наметів продовжується. Релігійні провідники посилають вартових арештувати Ісуса. Він навіть не намагається сховатись. Натомість він продовжує прилюдно навчати, кажучи: «Я ще трохи побуду з вами, а потім піду до того, хто мене послав. Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете».

Юдеї не розуміють, що це означає, тому починають говорити між собою: «Куди цей чоловік хоче піти, де б ми не знайшли його? Невже він збирається піти до юдеїв, розпорошених серед греків, і навчати ще й греків? Що означають його слова: “Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете”?» Безумовно, Ісус говорить про свою близьку смерть і воскресіння до життя в небі, куди не зможуть «прийти» його вороги.

Надійшов останній, сьомий, день свята. Кожного ранку впродовж цих семи днів священик брав воду зі ставка Сілоам і виливав її так, що вона текла до основи жертовника. Очевидно, нагадуючи людям про цей звичай, Ісус вигукує: «Хто спраглий, нехай прийде до мене і п’є! На тому, хто вірить у мене, сповняться такі слова з Писання: “З його нутра потечуть потоки живої води”».

Тут Ісус говорить про дивовижні результати, які принесе вилиття святого духу, що відбудеться наступного року в П’ятидесятницю. Потоки живої води потечуть після того, як 120 учнів почнуть проповідувати. А досі «вони духу ще не отримували» в тому розумінні, що ніхто з учнів Христа ще не був помазаний святим духом і не був покликаний до небесного життя.

Слухаючи Ісуса, деякі люди доходять висновку: «Це справді Пророк». Вони, очевидно, мають на увазі пророка, більшого за Мойсея, прихід якого був обіцяний у Писаннях. Інші говорять: «Він — Христос». Ще інші заперечують: «Невже Христос прийде з Галілеї? Хіба в Писанні не сказано, що Христос має бути Давидовим нащадком і походити з Віфлеєма — села, де жив Давид?»

Тож люди поділились. Дехто хоче, щоб Ісуса арештували, але ніхто не наважується схопити його. Коли вартові повертаються без Ісуса, старші священики і фарисеї запитують:

— Чому ви його не привели?

— Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він,— відповідають вартові.

Ісус продовжує навчати у сьомий день

СЬОМИЙ день свята Наметів триває. Ісус навчає у частині храму, яка називається «скарбницею». Очевидно, йдеться про місце на Подвір’ї жінок, де стоять скриньки для пожертв.

Вночі протягом усього свята ця частина храму освітлюється по-особливому. Тут стоять чотири величезних світильники, на кожному з яких по чотири великі чаші для олії. Полум’я, яке горить в цих 16 чашах, настільки яскраве, що в нічну пору освітлює велику площу. Те, що зараз говорить Ісус, можливо, нагадує слухачам про ці світильники: «Я світло для світу. Хто йде за мною, той ніколи не ходитиме в темряві, а матиме світло, яке веде до життя».

Фарисеї йому заперечують:

— Ти свідчиш сам про себе, тому твоє свідчення неправдиве.

— Хоча я свідчу сам про себе, моє свідчення правдиве, бо я знаю, звідки прийшов і куди йду. Ви ж не знаєте ані звідки я прийшов, ані куди йду,— каже Ісус, а потім додає: — Про себе свідчу я сам, а також мій Батько, який мене послав.

— Де ж твій Батько? — допитуються фарисеї.

— Ви не знаєте ні мене, ні мого Батька,— відповідає Ісус.— Якби ви знали мене, то знали б і мого Батька.

І хоча фарисеї далі хочуть заарештувати Ісуса, але ніхто його не рухає.

— Я відходжу,— знову каже Ісус.— І куди я йду, ви прийти не зможете.

Почувши це, юдеї дивуються: «Він що, збирається себе вбити? Чому він каже: “Куди я йду, ви прийти не зможете”?»

Ісус пояснює: «Ви — знизу, а я — згори. Ви — з цього світу, я ж — не з цього світу». Потім він додає: «Коли не повірите, що я — той, хто мав прийти, то помрете у своїх гріхах».

Ісус говорить про своє передлюдське існування і про те, що він обіцяний Месія, тобто Христос. Але фарисеї зі зневагою запитують: «Хто ж ти такий?»

Помітивши їхню зневагу, Ісус відповідає: «Навіщо я взагалі з вами розмовляю?» Все ж Ісус продовжує: «Той же, хто мене послав, говорить правду, і я виявляю світові лише те, що чув від нього». Далі Ісус каже: «Коли ви піднесете Сина людського, то зрозумієте, хто я і що я нічого не роблю від себе, а говорю все так, як навчив мене Батько. І той, хто мене послав, постійно зі мною: він не покинув мене, бо я завжди роблю те, що йому до вподоби».

Почувши це, багато людей повірило в Ісуса. До них він говорить:

— Якщо ви і далі перебуватимете в моїй науці, то справді будете моїми учнями. Ви пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними.

— Ми — Авраамові нащадки і ніколи не були чиїмись рабами. Чому ж ти кажеш: «Станете вільними»? — заперечують противники.

Хоча євреї часто опинялися під владою інших народів, але вони не визнавали жодного гнобителя своїм паном. Вони не хочуть, щоб їх називали рабами. Однак Ісус чітко показує, що вони раби. В якому розумінні? «Щиру правду кажу вам: кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха»,— говорить Ісус.

Відмовляючись визнати, що вони є рабами гріха, юдеї наражають себе на небезпеку. Ісус пояснює: «Раб залишається в домі не назавжди, а син — назавжди». Раб не має права на спадщину, і його у будь-який момент можуть вигнати. Але син, рідний чи усиновлений, залишається в домі «назавжди», тобто на все життя.

«Отже, якщо Син вас визволить,— веде далі Ісус,— то ви будете справді вільними». Правда, яка робить людей вільними,— це правда про Сина, Ісуса Христа. Люди можуть звільнитись від гріха, який веде до смерті, лише завдяки тому, що Ісус віддасть у жертву своє досконале людське життя. Івана 8:12—36.

Питання батьківства

РОЗМОВА Ісуса з юдейськими релігійними провідниками, яка відбувається під час свята, стає дедалі напруженішою. «Я знаю, що ви — Авраамові нащадки,— визнає Ісус,— і все-таки ви хочете мене вбити, оскільки не приймаєте моєї науки. Я розповідаю про все, що бачив, коли був зі своїм Батьком, ви ж робите те, що чули від свого батька».

Ісус не каже прямо, хто є їхнім батьком, але чітко показує, що в нього інший батько. Не здогадуючись, кого Ісус вважає їхнім батьком, юдейські провідники відповідають: «Наш батько — Авраам». На їхню думку, вони мають таку ж віру, як Авраам, Божий друг.

Проте у відповідь вони чують слова, які їх обурюють: «Якщо ви Авраамові діти, то і робіть те саме, що робив Авраам». Справді, син наслідує свого батька. «Ви ж намагаєтесь мене вбити,— каже Ісус,— хоча я розповів вам правду, котру почув від Бога. Авраам такого не робив». І ще раз Ісус говорить їм: «Ви чините так само, як і ваш батько».

Вони і далі не розуміють, про кого говорить Ісус, і продовжують наполягати на тому, що вони законні сини Авраама: «Ми не народилися від блуду». Стверджуючи, що вони, як і Авраам, правдиві поклонники, релігійні провідники заявляють: «В нас один Батько — Бог».

Але чи Бог справді є їхнім батьком? «Якби вашим Батьком був Бог,— відповідає Ісус,— ви любили б мене, адже я прийшов від Бога і зараз є тут. І прийшов я не від себе: мене послав Він. Чому ж ви не розумієте, про що я говорю?»

Ісус намагався показати, до чого призведе те, що вони його відкидають. Але тепер він прямо говорить їм: «Ваш батько — Диявол, і ви хочете виконувати бажання свого батька». Яким батьком є Диявол? Ісус називає його вбивцею і каже: «Він — брехун і батько брехні». Тож Ісус робить такий висновок: «Хто від Бога, той слухає Божих слів, а оскільки ви не від Бога, тому і не слухаєте».

Така гостра критика розлючує юдеїв, і вони закидають Ісусові: «Хіба ми помиляємось, коли кажемо, що ти — самарянин і маєш демона?» Юдеї ненавидять самарян, тож, називаючи Ісуса самарянином, вони висловлюють свою зневагу і ворожість.

Ісус не звертає уваги на те, що його обізвали самарянином, і каже: «Немає в мені демона, і я шаную Батька, але ви мене зневажаєте». Далі він обіцяє щось незвичайне: «Хто слухається мого слова, той ніколи не побачить смерті». Звичайно, Ісус не має на увазі, що всі його послідовники буквально ніколи не помруть. Його слова означають, що вони ніколи не зазнають вічного знищення, тобто «другої смерті», з якої немає воскресіння.

Проте юдеї сприймають слова Ісуса буквально. Тому вони кажуть: «Тепер ми точно знаємо, що ти маєш демона. Авраам помер, як повмирали і пророки, а ти кажеш: “Хто слухається мого слова, той ніколи не скуштує смерті”. Ти що, більший від нашого батька Авраама, який помер? І пророки повмирали. За кого ж ти себе вважаєш?»

Цілком очевидно, що впродовж усієї розмови Ісус підводить тих людей до висновку, що він є обіцяним Месією. Але на їхнє питання, хто він, Ісус не відповідає прямо, а каже: «Якщо я сам себе прославляю, ця слава нічого не варта. Мене прославляє мій Батько — той, кого ви називаєте своїм Богом, але кого не пізнали. Я ж його знаю. Якби я сказав, що не знаю його, то був би таким брехуном, як і ви».

Ісус знову згадує про вірного Авраама: «Ваш батько Авраам дуже тішився надією, що побачить мій день. І він його побачив та втішився». Авраам очікував приходу обіцяного Месії і очима віри бачив його. Юдеї не вірять Ісусу, тому говорять: «Ти ще навіть п’ятдесяти років не маєш, і вже бачив Авраама?»

«Щиру правду кажу вам: я був ще до того, як з’явився Авраам»,— відповідає Ісус. Цими словами Ісус вказує на те, що до приходу на землю він був могутньою духовною істотою і жив на небі.

Юдеїв розгнівали слова Ісуса про те, що він існував ще до Авраама, і вони беруть каміння, щоб його закидати. Але Ісус ховається від них і виходить з храму. Івана 8:37—59; Об’явлення 3:14; 21:8.

Ісус зціляє чоловіка, сліпого від народження

ХОЧА юдеї намагалися вкаменувати Ісуса, він залишається в Єрусалимі. У суботу він з учнями іде містом і зустрічає чоловіка, сліпого від народження. Учні запитують Ісуса: «Учителю, скажи, хто згрішив, що цей чоловік народився сліпим: він чи його батьки?»

Очевидно, учні, подібно до деяких рабинів, вірять, що людина може згрішити ще в материнській утробі. Але Ісус відповідає: «Не згрішив ані він, ані його батьки. Це сталося для того, щоб на ньому виявились Божі діла». Сліпота цього чоловіка не є наслідком якоїсь помилки чи гріха, вчинених ним або його батьками. Причиною людської недосконалості і всіх фізичних вад, у тому числі вродженої сліпоти, є гріх першої людини Адама. Але тепер вада цього чоловіка дає Ісусові можливість «виявити Божі діла».

Ісус наголошує, наскільки важливо виконувати такі діла. Він каже: «І поки ще день, ми повинні виконувати діла того, хто мене послав. Настає ніч, коли ніхто нічого робити не зможе. Тому, поки я ще у світі, я — світло для світу». Незабаром Ісус помре, його поглине морок смерті, і тоді він нічого не зможе робити. А поки цього не сталося, він — джерело світла для світу.

Сказавши ці слова, Ісус плює і змішує слину з землею. Потім він прикладає це до очей чоловіка і каже: «Іди, вмийся в купальні Сілоам». Чоловік робить те, що сказав Ісус, і прозріває. Як же він радіє, коли повертається: вперше в житті він бачить!

Сусіди та інші люди, які його знають, дивуються і питають: «Хіба це не той жебрак, який колись тут сидів?» «Так, це він»,— кажуть одні. «Ні, це не він, просто хтось схожий на нього»,— не можуть повірити інші. Але чоловік каже: «Це я».

— Як же в тебе відкрились очі? — хочуть знати люди.

— Чоловік на ім’я Ісус зробив глину, помазав нею мої очі і промовив: «Іди до Сілоаму та вмийся». Я пішов, умився і прозрів.

— А де зараз той чоловік? — запитують люди.

— Не знаю,— відповідає він.

Тоді люди відводять чоловіка, який колись був сліпим, до фарисеїв. Фарисеї теж починають розпитувати його, як він прозрів.

— Він приклав до моїх очей глину, після чого я вмився — і почав бачити,— пояснює чоловік.

Безумовно, фарисеї мали б тішитись за цього жебрака. Натомість вони починають звинувачувати Ісуса. «Цей чоловік не від Бога»,— твердять вони. Чому? «Бо не дотримується суботи». Але інші фарисеї заперечують: «Як може грішна людина виконувати такі чуда?» Отже, думки фарисеїв поділились.

Тоді вони питають чоловіка:

— А що ти скажеш про того, хто відкрив тобі очі?

— Він — пророк,— відповідає той.

Фарисеї не хочуть в це повірити. Вони вважають, що Ісус змовився з цим чоловіком, щоб обманути людей. Вони хочуть усе з’ясувати і тому кличуть батьків жебрака, щоб розпитати їх. Івана 8:59; 9:1—18.

Фарисеї вперто не вірять

БАТЬКИ чоловіка, який колись був сліпим, ідуть до фарисеїв зі страхом. Вони знають, що юдеї вирішили відлучати від синагоги кожного, хто ви́знає Ісуса Христом. Опинившись в ізоляції від людей, родина, особливо бідна, зіткнеться з великими труднощами. Тому батьки чоловіка поводяться обережно.

— Це ваш син? Кажете, він народився сліпим? — запитують фарисеї.— Як так сталося, що тепер він бачить?

— Ми знаємо, що це наш син і що він народився сліпим. Але як сталося, що він тепер бачить, і хто повернув йому зір, ми не знаємо,— відповідають батьки. Їхній син, безперечно, розповів їм, як усе сталося, але вони обережно додають: — Запитайте його. Він уже дорослий, нехай сам за себе говорить.

Тож фарисеї вдруге кличуть чоловіка. Цього разу вони намагаються залякати його, натякаючи, що зібрали немало доказів проти Ісуса:

— Віддай славу Богові. Ми знаємо, що той чоловік — грішник.

— Чи він грішник, я не знаю,— відповідає чоловік, не заперечуючи їхнього звинувачення, і додає: — Але знаю одне: я був сліпим, а тепер бачу.

Намагаючись придертися до його свідчення, фарисеї знову запитують:

— Що він тобі зробив? Як відкрив тобі очі?

— Та я вже вам розповідав, але ви не слухали. Чому ви кажете мені ще раз усе повторювати? — незадоволено відповідає чоловік і з насмішкою запитує: — Може, і ви хочете стати його учнями?

— Це ти його учень,— обурюються фарисеї,— ми ж — учні Мойсея. Ми знаємо, що Бог промовляв до Мойсея, а хто оцей... Ми навіть не знаємо, хто його послав.

— Дивно, що ви не знаєте, хто його послав, і все ж він відкрив мені очі,— із здивуванням говорить смиренний жебрак.

Який напрошується висновок? Жебрак посилається на всім відому істину:

— Ми знаємо, що Бог не слухає грішників; якщо ж людина боїться Бога і виконує його волю, він її слухає. З давніх-давен нечувано, аби хтось відкрив очі сліпому від народження.

Потім він робить очевидний висновок:

— Якби цей чоловік був не від Бога, то нічого не зміг би виконати.

Фарисеям нема що сказати на такі переконливі і логічні аргументи. Однак вони не хочуть подивитись правді в очі, тому починають сварити того чоловіка: «Ти від самого народження весь у гріху і ще будеш навчати нас?» Після того вони виганяють чоловіка, очевидно, відлучивши його від синагоги.

Коли ж Ісус дізнається, що сталося, він знаходить чоловіка і питає його:

— Ти віриш в Сина людського?

— Пане, а хто він? — запитує жебрак, який колись був сліпим.— Скажи, щоб я міг у нього повірити.

— Ти зараз розмовляєш з ним,— відповідає Ісус.

— Господи, вірю! — відразу ж відповідає чоловік і вклоняється Ісусу.

Потім Ісус говорить: «Я прийшов у цей світ для суду: щоб сліпі прозріли, а зрячі — осліпли».

Почувши його слова, фарисеї питають: «Хочеш сказати, ми теж сліпі?» Якби вони визнали, що духовно сліпі, то їхнє протистояння Ісусу можна було б якось виправдати. Тому Ісус відповідає їм: «Якби ви були сліпими, то не мали б гріха». Але вони вперто наполягають, що не є сліпими і не потребують духовного просвітлення. Тому Ісус каже: «Ви кажете: “Ми бачимо”. Тож ваш гріх залишається». Івана 9:19—41.