Ісус таємно йде до Єрусалима

ПРИЙШЛА осінь 32 року н. е., і наближається свято Наметів. Від Пасхи 31 року н. е., коли юдеї намагались убити Ісуса, він проповідував переважно в Галілеї. Відтоді Ісус бував у Єрусалимі, очевидно, лише на трьох щорічних святах юдеїв.

Тепер брати Ісуса кажуть йому: «Піди в Юдею». Єрусалим — це столиця Юдеї, а також релігійний центр всієї країни. Брати Ісуса наводять такий аргумент: «Хто хоче бути відомим, той нічого не робить потай».

Хоча Яків, Симон, Йосип і Юда не вірять, що їхній старший брат Ісус дійсно є Месією, однак вони хочуть, щоб він продемонстрував всім присутнім на святі свою чудотворну силу. Але Ісус добре знає, що йому загрожує небезпека. «Світ не має підстав вас ненавидіти,— каже Ісус,— він ненавидить мене, бо я свідчу, що його діла — злі». Тому Ісус говорить своїм братам: «Ідіть на свято самі, а я поки що туди не піду».

Свято Наметів триває сім днів, а на восьмий день відбуваються завершальні урочисті церемонії. Це свято знаменує кінець землеробського сезону і є часом великої радості та подяк. Через кілька днів після того, як Ісусові брати разом з великою кількістю інших подорожніх вирушили в Єрусалим, Ісус і його учні йдуть на свято таємно, так, щоб про це ніхто не знав. Вони подорожують через Самарію, а не вздовж Йордану, як ходить більшість людей.

Свято Наметів

МИНУЛО вже майже три роки з часу хрещення Ісуса, і він став дуже відомий. Багато тисяч людей бачило його чудеса, і по всій країні поширились повідомлення про його діла. Люди, які прибувають у Єрусалим на свято Наметів, розшукують там Ісуса. «Де ж той чоловік?» — хочуть вони знати.

Думки про Ісуса розділились. Одні кажуть: «Він — добра людина», а інші: «Ні, недобра, він просто вводить в оману народ». У перші дні свята багато хто говорить про Ісуса потай, і ніхто не наважується говорити про нього відкрито. Це тому, що люди бояться покарання від юдеїв.

Ісус приходить, коли половина свята вже минула. Він іде в храм і починає навчати, а люди дивуються тому, як вміло він це робить. Ісус ніколи не вчився у рабинських школах, тому юдеїв цікавить: «Звідки цей чоловік має такі знання, якщо не навчався у школах?»

«Те, чого я навчаю, походить не від мене,— пояснює Ісус,— а від того, хто мене послав. Якщо хтось хоче виконувати волю Бога, то він знатиме, чи ця наука від Нього, чи я говорю сам від себе». Вчення Ісуса ґрунтуються лише на Божому законі, тому має бути зрозуміло, що він шукає не власної слави, а слави для Бога. «Хіба не Мойсей дав вам Закон? — запитує Ісус. Докоряючи їм, він каже: «Жоден з вас не слухається Закону».

Потім Ісус питає: «Чому ж ви хочете мене вбити?»

Люди у натовпі, які прийшли на свято, очевидно, не знають, що Ісуса хочуть вбити. Вони не можуть навіть уявити, що хтось бажає смерті такого чудового вчителя. Вони доходять висновку, що з Ісусом щось негаразд, і тому в нього з’являються такі думки. Люди кажуть: «Ти маєш демона! Хто хоче тебе вбити?»

Юдейські релігійні провідники мають намір убити Ісуса, хоча народ навіть не здогадується про це. Вони намагались зробити це півтора року тому, коли Ісус зцілив чоловіка в суботу. Тож тепер Ісус виявляє непослідовність у їхніх міркуваннях, кажучи: «Якщо людину обрізають в суботу, аби не порушувати закону Мойсея, чому ви лютуєте через те, що в суботу я повністю зцілив чоловіка? Перестаньте судити за зовнішністю, а судіть праведно».

Тоді жителі Єрусалима, які знають, в чому річ, говорять: «Хіба це не той чоловік, якого хочуть убити? Він же відкрито розмовляє з людьми, і ніхто йому нічого не каже. А може, начальники і справді переконались, що він — Христос?» Ці городяни пояснюють, чому вони не вірять, що Ісус є Христом: «Ми знаємо, звідки він родом. Коли ж прийде Христос, ніхто не буде знати, звідки він».

Ісус відповідає: «Ви знаєте і мене, і звідки я родом. Та я прийшов не від себе самого, і той, хто мене послав, дійсно існує, але ви його не знаєте. Я ж його знаю, бо прийшов від нього, Він сам мене послав». Тоді люди намагаються схопити його, можливо, для того, щоб вкинути до в’язниці або вбити. Але їм це не вдається, бо час смерті Ісуса ще не прийшов.

Проте багато людей вірить в Ісуса, і на те є всі підстави. Адже він ходив по воді, втихомирював вітер, заспокоював розбурхане море, чудом годував тисячі людей лише кількома хлібинами і рибами, зціляв хворих, повертав кульгавим здатність ходити, сліпим — зір, зціляв прокажених і навіть воскрешав померлих. Тому люди питають: «Коли прийде Христос, хіба ж він зможе виконати більше чуд, ніж цей чоловік?»

Почувши, що́ люди говорять про Ісуса, фарисеї та старші священики посилають вартових арештувати його. Івана 7:11—32.

Його не можуть заарештувати

СВЯТО Наметів продовжується. Релігійні провідники посилають вартових арештувати Ісуса. Він навіть не намагається сховатись. Натомість він продовжує прилюдно навчати, кажучи: «Я ще трохи побуду з вами, а потім піду до того, хто мене послав. Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете».

Юдеї не розуміють, що це означає, тому починають говорити між собою: «Куди цей чоловік хоче піти, де б ми не знайшли його? Невже він збирається піти до юдеїв, розпорошених серед греків, і навчати ще й греків? Що означають його слова: “Ви будете мене шукати, але не знайдете, і туди, де я буду, прийти не зможете”?» Безумовно, Ісус говорить про свою близьку смерть і воскресіння до життя в небі, куди не зможуть «прийти» його вороги.

Надійшов останній, сьомий, день свята. Кожного ранку впродовж цих семи днів священик брав воду зі ставка Сілоам і виливав її так, що вона текла до основи жертовника. Очевидно, нагадуючи людям про цей звичай, Ісус вигукує: «Хто спраглий, нехай прийде до мене і п’є! На тому, хто вірить у мене, сповняться такі слова з Писання: “З його нутра потечуть потоки живої води”».

Тут Ісус говорить про дивовижні результати, які принесе вилиття святого духу, що відбудеться наступного року в П’ятидесятницю. Потоки живої води потечуть після того, як 120 учнів почнуть проповідувати. А досі «вони духу ще не отримували» в тому розумінні, що ніхто з учнів Христа ще не був помазаний святим духом і не був покликаний до небесного життя.

Слухаючи Ісуса, деякі люди доходять висновку: «Це справді Пророк». Вони, очевидно, мають на увазі пророка, більшого за Мойсея, прихід якого був обіцяний у Писаннях. Інші говорять: «Він — Христос». Ще інші заперечують: «Невже Христос прийде з Галілеї? Хіба в Писанні не сказано, що Христос має бути Давидовим нащадком і походити з Віфлеєма — села, де жив Давид?»

Тож люди поділились. Дехто хоче, щоб Ісуса арештували, але ніхто не наважується схопити його. Коли вартові повертаються без Ісуса, старші священики і фарисеї запитують:

— Чому ви його не привели?

— Ми ще ніколи не бачили людини, яка б говорила так, як він,— відповідають вартові.

Ісус продовжує навчати у сьомий день

СЬОМИЙ день свята Наметів триває. Ісус навчає у частині храму, яка називається «скарбницею». Очевидно, йдеться про місце на Подвір’ї жінок, де стоять скриньки для пожертв.

Вночі протягом усього свята ця частина храму освітлюється по-особливому. Тут стоять чотири величезних світильники, на кожному з яких по чотири великі чаші для олії. Полум’я, яке горить в цих 16 чашах, настільки яскраве, що в нічну пору освітлює велику площу. Те, що зараз говорить Ісус, можливо, нагадує слухачам про ці світильники: «Я світло для світу. Хто йде за мною, той ніколи не ходитиме в темряві, а матиме світло, яке веде до життя».

Фарисеї йому заперечують:

— Ти свідчиш сам про себе, тому твоє свідчення неправдиве.

— Хоча я свідчу сам про себе, моє свідчення правдиве, бо я знаю, звідки прийшов і куди йду. Ви ж не знаєте ані звідки я прийшов, ані куди йду,— каже Ісус, а потім додає: — Про себе свідчу я сам, а також мій Батько, який мене послав.

— Де ж твій Батько? — допитуються фарисеї.

— Ви не знаєте ні мене, ні мого Батька,— відповідає Ісус.— Якби ви знали мене, то знали б і мого Батька.

І хоча фарисеї далі хочуть заарештувати Ісуса, але ніхто його не рухає.

— Я відходжу,— знову каже Ісус.— І куди я йду, ви прийти не зможете.

Почувши це, юдеї дивуються: «Він що, збирається себе вбити? Чому він каже: “Куди я йду, ви прийти не зможете”?»

Ісус пояснює: «Ви — знизу, а я — згори. Ви — з цього світу, я ж — не з цього світу». Потім він додає: «Коли не повірите, що я — той, хто мав прийти, то помрете у своїх гріхах».

Ісус говорить про своє передлюдське існування і про те, що він обіцяний Месія, тобто Христос. Але фарисеї зі зневагою запитують: «Хто ж ти такий?»

Помітивши їхню зневагу, Ісус відповідає: «Навіщо я взагалі з вами розмовляю?» Все ж Ісус продовжує: «Той же, хто мене послав, говорить правду, і я виявляю світові лише те, що чув від нього». Далі Ісус каже: «Коли ви піднесете Сина людського, то зрозумієте, хто я і що я нічого не роблю від себе, а говорю все так, як навчив мене Батько. І той, хто мене послав, постійно зі мною: він не покинув мене, бо я завжди роблю те, що йому до вподоби».

Почувши це, багато людей повірило в Ісуса. До них він говорить:

— Якщо ви і далі перебуватимете в моїй науці, то справді будете моїми учнями. Ви пізнаєте правду, і правда зробить вас вільними.

— Ми — Авраамові нащадки і ніколи не були чиїмись рабами. Чому ж ти кажеш: «Станете вільними»? — заперечують противники.

Хоча євреї часто опинялися під владою інших народів, але вони не визнавали жодного гнобителя своїм паном. Вони не хочуть, щоб їх називали рабами. Однак Ісус чітко показує, що вони раби. В якому розумінні? «Щиру правду кажу вам: кожен, хто чинить гріх, є рабом гріха»,— говорить Ісус.

Відмовляючись визнати, що вони є рабами гріха, юдеї наражають себе на небезпеку. Ісус пояснює: «Раб залишається в домі не назавжди, а син — назавжди». Раб не має права на спадщину, і його у будь-який момент можуть вигнати. Але син, рідний чи усиновлений, залишається в домі «назавжди», тобто на все життя.

«Отже, якщо Син вас визволить,— веде далі Ісус,— то ви будете справді вільними». Правда, яка робить людей вільними,— це правда про Сина, Ісуса Христа. Люди можуть звільнитись від гріха, який веде до смерті, лише завдяки тому, що Ісус віддасть у жертву своє досконале людське життя. Івана 8:12—36.

Питання батьківства

РОЗМОВА Ісуса з юдейськими релігійними провідниками, яка відбувається під час свята, стає дедалі напруженішою. «Я знаю, що ви — Авраамові нащадки,— визнає Ісус,— і все-таки ви хочете мене вбити, оскільки не приймаєте моєї науки. Я розповідаю про все, що бачив, коли був зі своїм Батьком, ви ж робите те, що чули від свого батька».

Ісус не каже прямо, хто є їхнім батьком, але чітко показує, що в нього інший батько. Не здогадуючись, кого Ісус вважає їхнім батьком, юдейські провідники відповідають: «Наш батько — Авраам». На їхню думку, вони мають таку ж віру, як Авраам, Божий друг.

Проте у відповідь вони чують слова, які їх обурюють: «Якщо ви Авраамові діти, то і робіть те саме, що робив Авраам». Справді, син наслідує свого батька. «Ви ж намагаєтесь мене вбити,— каже Ісус,— хоча я розповів вам правду, котру почув від Бога. Авраам такого не робив». І ще раз Ісус говорить їм: «Ви чините так само, як і ваш батько».

Вони і далі не розуміють, про кого говорить Ісус, і продовжують наполягати на тому, що вони законні сини Авраама: «Ми не народилися від блуду». Стверджуючи, що вони, як і Авраам, правдиві поклонники, релігійні провідники заявляють: «В нас один Батько — Бог».

Але чи Бог справді є їхнім батьком? «Якби вашим Батьком був Бог,— відповідає Ісус,— ви любили б мене, адже я прийшов від Бога і зараз є тут. І прийшов я не від себе: мене послав Він. Чому ж ви не розумієте, про що я говорю?»

Ісус намагався показати, до чого призведе те, що вони його відкидають. Але тепер він прямо говорить їм: «Ваш батько — Диявол, і ви хочете виконувати бажання свого батька». Яким батьком є Диявол? Ісус називає його вбивцею і каже: «Він — брехун і батько брехні». Тож Ісус робить такий висновок: «Хто від Бога, той слухає Божих слів, а оскільки ви не від Бога, тому і не слухаєте».

Така гостра критика розлючує юдеїв, і вони закидають Ісусові: «Хіба ми помиляємось, коли кажемо, що ти — самарянин і маєш демона?» Юдеї ненавидять самарян, тож, називаючи Ісуса самарянином, вони висловлюють свою зневагу і ворожість.

Ісус не звертає уваги на те, що його обізвали самарянином, і каже: «Немає в мені демона, і я шаную Батька, але ви мене зневажаєте». Далі він обіцяє щось незвичайне: «Хто слухається мого слова, той ніколи не побачить смерті». Звичайно, Ісус не має на увазі, що всі його послідовники буквально ніколи не помруть. Його слова означають, що вони ніколи не зазнають вічного знищення, тобто «другої смерті», з якої немає воскресіння.

Проте юдеї сприймають слова Ісуса буквально. Тому вони кажуть: «Тепер ми точно знаємо, що ти маєш демона. Авраам помер, як повмирали і пророки, а ти кажеш: “Хто слухається мого слова, той ніколи не скуштує смерті”. Ти що, більший від нашого батька Авраама, який помер? І пророки повмирали. За кого ж ти себе вважаєш?»

Цілком очевидно, що впродовж усієї розмови Ісус підводить тих людей до висновку, що він є обіцяним Месією. Але на їхнє питання, хто він, Ісус не відповідає прямо, а каже: «Якщо я сам себе прославляю, ця слава нічого не варта. Мене прославляє мій Батько — той, кого ви називаєте своїм Богом, але кого не пізнали. Я ж його знаю. Якби я сказав, що не знаю його, то був би таким брехуном, як і ви».

Ісус знову згадує про вірного Авраама: «Ваш батько Авраам дуже тішився надією, що побачить мій день. І він його побачив та втішився». Авраам очікував приходу обіцяного Месії і очима віри бачив його. Юдеї не вірять Ісусу, тому говорять: «Ти ще навіть п’ятдесяти років не маєш, і вже бачив Авраама?»

«Щиру правду кажу вам: я був ще до того, як з’явився Авраам»,— відповідає Ісус. Цими словами Ісус вказує на те, що до приходу на землю він був могутньою духовною істотою і жив на небі.

Юдеїв розгнівали слова Ісуса про те, що він існував ще до Авраама, і вони беруть каміння, щоб його закидати. Але Ісус ховається від них і виходить з храму. Івана 8:37—59; Об’явлення 3:14; 21:8.