Приблизно через три роки (бл. 609 р. до н. е.) Седекія,— порушивши свою клятву, дану в ім’я Єгови, і відкинувши слово Єгови, отримане через Єремію,— збунтувався проти Навуходоносора і попросив Єгипет про військову підтримку (2Цр 24:20; 2Хр 36:13; Єр 52:3; Єз 17:15). У відповідь цар Навуходоносор зі своїм військом виступив проти Єрусалима. «Дев’ятого року, в 10-й день 10-го місяця» почалася його облога (Єз 24:1—6).

Падіння Єрусалима. Зрештою «11-го року панування Седекії [607 р. до н. е.], у дев’ятий день четвертого місяця» вавилоняни проломили мури Єрусалима. Вночі Седекія разом зі своїми воїнами спробував утекти. Але його піймали на пустельних рівнинах Єрихона і привели до Навуходоносора в Ривлу. Там на очах у Седекії вбили його синів. Оскільки тоді Седекія мав лише біля 32 років, його сини, мабуть, були ще дітьми. Після цього Седекію осліпили, закували в мідяні кайдани і відвели до Вавилону, де він і помер у в’язниці (2Цр 25:2—7; Єр 39:2—7; 44:30; 52:6—11; пор. Єр 24:8—10; Єз 12:11—16; 21:25—27).