Підходить до кінця 32 рік н. е. Від часу Ісусового хрещення минуло приблизно три роки. Ісус та його учні нещодавно були на Святі наметів у Єрусалимі і тепер, мабуть, перебувають десь поблизу (Луки 10:38; Івана 11:1). Останні шість місяців свого служіння Ісус проведе переважно в Юдеї або на протилежному березі Йордану у Переї. В цих місцевостях теж треба проповідувати.

Раніше, після Пасхи 30 року н. е., Ісус кілька місяців проповідував у Юдеї і перейшов через Самарію. Приблизно в час Пасхи 31 року н. е. юдеї в Єрусалимі намагалися вбити його. Наступні півтора року Ісус навчав переважно на півночі, в Галілеї, і багато людей стало його послідовниками. У Галілеї Ісус навчав своїх апостолів, а тоді послав їх проповідувати таку звістку: «Наблизилося Царство небесне» (Матвія 10:5—7). Тепер він організовує проповідницьку кампанію в Юдеї.

Ісус вибирає 70 учнів і посилає їх по двоє. Таким чином 35 пар вісників Царства вирушають проповідувати у місцевості, де «жниво справді велике, а робітників мало» (Луки 10:2). Вони йдуть в різні місця, куди пізніше, мабуть, піде Ісус. Ці 70 учнів мають зціляти хворих і поширювати ту саму звістку, яку проголошує їхній Вчитель.

Він каже учням не зосереджуватися на проповідуванні в синагогах, а йти до людей додому. «Коли ж увійдете в якийсь дім,— наставляє їх Ісус,— то спочатку кажіть: “Мир цьому домові”. І, якщо там буде друг миру, ваш мир залишиться на ньому». Яку звістку вони мають нести? Ісус каже: «Говоріть: “Боже Царство наблизилося до вас”» (Луки 10:5—9).

Ісус дає 70 учням вказівки, подібні до тих, які він давав 12 апостолам приблизно рік тому. Він попереджає, що не всі будуть їх добре приймати. Але завдяки такій праці багато щирих людей захоче побачити Господа і навчатися в нього, коли він згодом прийде в їхню місцевість.

Невдовзі 35 пар проповідників Царства повертаються до Ісуса. «Господи,— кажуть вони радісно,— навіть демони підкоряються нам, коли ми вживаємо твоє ім’я». Такі чудові результати, безумовно, тішать Ісуса, і він говорить: «Я бачу, що Сатана вже впав з неба, немов блискавка. Ось я дав вам владу топтати змій і скорпіонів» (Луки 10:17—19).

Цими словами Ісус запевняє своїх послідовників, що вони зможуть перемагати будь-яке зло — образно кажучи, зможуть топтати змій і скорпіонів. Крім того, він виявляє, що в майбутньому Сатана впаде з неба. Ісус також допомагає 70-м зрозуміти, що́ в кінцевому підсумку є найважливішим. Він говорить: «Радійте не тому, що духи підкоряються вам, а тому, що ваші імена записані на небесах» (Луки 10:20).

Ісус дуже тішиться і перед усіма славить Батька за те, що він послуговується своїми смиренними служителями для виконання таких могутніх діл. Звертаючись до учнів, Ісус говорить: «Щасливі ті, чиї очі бачать те, що бачите ви. Бо кажу вам: багато пророків і царів дуже хотіли побачити те, що бачите ви, але не побачили, і почути те, що чуєте ви, але не почули» (Луки 10:23, 24).

Коли Ісус все ще перебуває поблизу Єрусалима, до нього приходять юдеї. Дехто хоче чогось навчитися від нього, а інші — випробувати його. Один чоловік, обізнаний у Законі, запитує: «Учителю, що мені робити, щоб успадкувати вічне життя?» (Луки 10:25).

Ісус бачить, що чоловік ставить запитання не для того, щоб дізнатися більше. Можливо, він сподівається почути від Ісуса відповідь, яка образить юдеїв. Розуміючи, що чоловік вже має свою думку, Ісус робить дуже мудро: спонукує чоловіка сказати, що той сам про це думає.

Ісус запитує: «Що написано в Законі? Як ти розумієш?» Чоловік досліджує Божий Закон, тому ґрунтує свою відповідь на ньому. Він цитує слова з Повторення Закону 6:5 і Левіт 19:18, кажучи: «“Люби Єгову, Бога свого, всім своїм серцем, всією своєю душею, всією своєю силою і всім своїм розумом” і “свого ближнього, як самого себе”» (Луки 10:26, 27). Чи це і є відповідь на запитання, яке поставив чоловік?

Ісус говорить йому: «Ти відповів правильно. Роби так, і отримаєш життя». Але розмова на цьому не закінчується. Чоловік хоче не просто почути відповідь. Він прагне «показати свою праведність» — отримати підтвердження, що його погляди правильні, а отже правильним є і його ставлення до інших людей. Тому він питає: «А хто мій ближній?» (Луки 10:28, 29). Це начебто просте запитання має глибоке значення. Чому можна так сказати?

Юдеї вважають, що слово «ближній» стосується тільки тих, хто дотримується юдейських традицій, і може здатися, що слова з Левіт 19:18 підтверджують це. Деякі юдеї навіть кажуть, що їм «недозволено» спілкуватися з людьми з інших народів (Дії 10:28). Тому, на думку чоловіка і, можливо, декого з Ісусових учнів, для того щоб бути праведним, достатньо виявляти доброту до юдеїв. А до інших так ставитись необов’язково, бо насправді вони не є ближніми.

Як Ісусу виправити неправильне мислення слухачів і при цьому не образити їх? Він розповідає історію: «Один чоловік спускався дорогою з Єрусалима до Єрихона і став жертвою розбійників. Вони відібрали в нього все, побили його і пішли, залишивши його ледь живим. Сталося так, що тією дорогою йшов священик, але, побачивши його, пройшов другим боком. Подібно й левіт, коли дійшов до того місця і побачив чоловіка, оминув його другим боком. Але на нього натрапив якийсь самарянин, що подорожував тим шляхом, і, побачивши його, пройнявся жалем» (Луки 10:30—33).

Чоловік, якому Ісус розповідає цю історію, безумовно, знає, що в Єрихоні живе багато священиків, а також левітів, які допомагають при храмі. Повертаючись з храму додому, вони спускаються приблизно 23 кілометри небезпечною дорогою, на якій можуть чатувати розбійники. Якщо священик або левіт зустрічає юдея, який потрапив у біду, він має допомогти йому. В Ісусовій розповіді ні священик, ні левіт не зробили цього. На допомогу пораненому чоловікові прийшов самарянин — один з тих, кого юдеї зневажають (Івана 8:48).

Що зробив самарянин? Ісус розповідає: «Він підійшов, перев’язав чоловікові рани, поливши їх олією та вином, а тоді посадив його на свою тварину, привіз у заїжджий двір і там попіклувався про нього. Наступного дня він вийняв 2 денарії, дав їх господарю двору та сказав: “Піклуйся про нього, а якщо витратиш більше, я віддам тобі, коли повернуся”» (Луки 10:34, 35).

Розповівши цю історію, Ісус, Великий Вчитель, запитує чоловіка: «Як ти думаєш, хто з цих трьох став ближнім чоловікові, який був жертвою розбійників?» Можливо, Ісусовому співрозмовнику незручно сказати, що це самарянин, тому він відповідає: «Той, хто повівся з ним милосердно». Тоді Ісус чітко показує, який урок можна взяти з цієї історії. «Іди й роби так само»,— говорить він (Луки 10:36, 37).

Як же чудово навчає Ісус! Він міг просто сказати чоловікові, що люди з інших народів також є його ближніми. Але чи погодився б із цим чоловік та інші юдеї? Мабуть, ні. А завдяки простій історії з відомими для слухачів подробицями відповідь на запитання: «Хто мій ближній?» — стала очевидною. Справжній ближній — це той, хто виявляє любов і доброту, як цього вимагає Святе Письмо.

На східному схилі Оливкової гори, приблизно за три кілометри від Єрусалима, лежить село Віфанія (Івана 11:18). Ісус йде туди і заходить у дім, де живуть дві сестри, Марта і Марія, та їхній брат Лазар. Вони є друзями Ісуса і тепло його зустрічають.

Приймати Месію — велика честь. Марті дуже хочеться якнайкраще подбати про Ісуса, тому вона починає готувати вишукані страви. Тимчасом як Марта працює, її сестра Марія сидить біля ніг Ісуса і слухає його. Згодом Марта говорить Ісусові: «Господи, невже тобі байдуже, що моя сестра залишила мене одну поратися коло всього? Скажи, нехай вона прийде і допоможе мені» (Луки 10:40).

Однак Ісус нічого не каже Марії. Натомість він радить Марті занадто не перейматися матеріальним: «Марто, Марто, ти тривожишся і непокоїшся багатьма речами. А насправді потрібно небагато або взагалі щось одне. Марія ж вибрала ліпшу частку, яка від неї не забереться» (Луки 10:41, 42). Ісус говорить, що не варто витрачати багато часу на приготування численних страв — достатньо скромного частування.

У Марти добрі наміри, вона хоче бути гостинною. Але, надмірно турбуючись про їжу, вона втрачає нагоду навчитися цінних істин від Божого Сина. Тому Ісус наголошує, що Марія зробила мудрий вибір, який принесе їй вічні благословення. Ця історія містить важливий урок, який нам усім було б добре пам’ятати.

Іншого разу Ісус навчає ще одного не менш цінного уроку. Один учень питає його: «Господи, Іван навчив своїх учнів молитися, навчи нас і ти» (Луки 11:1). Приблизно півтора року тому Ісус уже говорив про це в Нагірній проповіді (Матвія 6:9—13). Але цей учень, можливо, не був тоді присутнім. Тож Ісус повторює головні думки, а потім наводить приклад, щоб підкреслити, наскільки важливо наполегливо молитися:

«Скажімо, хтось із вас має друга та опівночі піде до нього і попросить: “Друже, позич мені три хлібини, бо прийшов до мене приятель просто з дороги і я не маю що йому дати”. А той, не виходячи з дому, скаже: “Не турбуй мене. Двері замкнені, і ми з дітьми вже в ліжку. Я не можу встати й дати тобі щось”. Кажу вам: навіть якщо він не встане й не дасть йому заради дружби, то обов’язково встане через наполегливість свого друга й дасть йому все, чого той потребує» (Луки 11:5—8).

Ісус не має на увазі, що Єгова, подібно до цього друга, неохоче відповідає на наші прохання. Радше він показує: якщо навіть цей друг попри своє небажання виконує наполегливу просьбу, то люблячий небесний Батько обов’язково відповість на щирі прохання своїх вірних слуг. Ісус продовжує: «Кажу вам: невпинно просіть — і отримаєте, шукайте — і знайдете, стукайте — і вам відчинять. Бо кожен, хто просить, отримає, хто шукає — знайде і хто стукає — тому відчинять» (Луки 11:9, 10).

Потім Ісус підкреслює цю думку, порівнюючи земних батьків з Єговою: «Чи є серед вас батько, який дасть своєму синові змію, коли той попросить риби? Або чи дасть сину скорпіона, коли той попросить яйце? Отже, якщо ви, хоча й грішні, знаєте, як давати своїм дітям добрі дари, то тим більше небесний Батько дасть святий дух тим, хто просить у нього!» (Луки 11:11—13). Яке ж чудове запевнення! Справді, наш Батько охоче вислуховує нас і задовольняє наші потреби.