Ісус щойно повторив настанови щодо молитви, але це лише одна з тем, які він не раз обговорює під час свого служіння. Наприклад, коли він здійснював чуда у Галілеї, його фальшиво звинувачували в тому, що він робив це з допомогою правителя демонів. Те саме повторюється і тепер у Юдеї.

Ісус виганяє з одного чоловіка демона, який відібрав йому мову, і натовп дуже дивується. Однак противники зовсім не тішаться цьому, а висувають звинувачення, яке Ісус вже чув раніше. Вони кажуть: «Він виганяє демонів з допомогою Вельзевула, правителя демонів» (Луки 11:15). Інші ж хочуть отримати від Ісуса більше доказів того, що він Месія, і просять показати знак з неба.

Ісус розуміє, що вони намагаються випробувати його, тому відповідає їм так само, як противникам у Галілеї. Він говорить, що кожне царство, в якому виникло поділення, впаде, бо, «якщо Сатана поділився сам у собі, як же тоді встоїть його царство». Потім Ісус каже їм прямо: «Якщо я виганяю демонів за допомогою Божої сили, то Боже Царство дійсно прийшло несподівано для вас» (Луки 11:18—20).

Вислів, перекладений як «Божа сила», буквально означає «Божий палець». Ці слова Ісуса, очевидно, нагадують його слухачам про деякі події з історії ізраїльського народу. Коли придворні фараона побачили чуда, які здійснив Мойсей, вони вигукнули, що це «палець Божий». Тим самим «Божим пальцем» були написані Десять заповідей на двох кам’яних таблицях (Вихід 8:19, примітка; 31:18, примітка). Тепер же за допомогою «Божого пальця» — святого духу Бога, тобто його діючої сили,— Ісус виганяє демонів і зціляє хворих. Тож Царство Бога прийшло несподівано для противників, адже серед них перебуває і здійснює чуда Ісус, призначений Цар цього Царства.

Потім Ісус наводить приклад, який показує, що його здатність виганяти демонів свідчить про його владу над Сатаною. Ісус розповідає, як на добре озброєного чоловіка, який стереже свій палац, нападає хтось сильніший і перемагає його. Ісус також повторює приклад про чоловіка, з якого виходить нечистий дух. Якщо чоловік не заповнює порожнього місця нічим добрим, то дух повертається з сімома іншими духами. Тоді чоловікові стає ще гірше, ніж було спочатку (Матвія 12:22, 25—29, 43—45). Так власне й сталося з цілим ізраїльським народом.

Одна жінка, яка слухає Ісуса, вигукує: «Щаслива та, яка носила тебе в утробі і годувала грудьми!» Юдейські жінки мріяли стати матір’ю пророка, особливо Месії. Тому ця жінка, мабуть, думає, що Марія дуже щаслива, оскільки народила Ісуса, такого чудового вчителя. Проте Ісус виправляє її, пояснюючи, що́ є джерелом справжнього щастя: «Ні, щасливі ті, хто слухає Божі слова й дотримується їх!» (Луки 11:27, 28). Ісус ніколи не говорив, що Марії належить особлива честь. Справжнє щастя пов’язане з вірним служінням Богу, а не з родинними узами чи якимись досягненнями.

Як і в Галілеї, Ісус докоряє людям за те, що вони вимагають від нього знак з неба. Він каже, що вони не отримають жодного знаку, крім «знаку, даного через Йону». Йона став знаком, тому що провів три дні у череві риби і потім сміливо проповідував ніневітянам, спонукавши їх до каяття. «А тут,— говорить Ісус,— хтось більший від Йони» (Луки 11:29—32). Крім того, Ісус більший від Соломона, до якого приходила цариця Шеви, щоб послухати його мудрість.

Далі Ісус каже: «Запалений світильник ставлять не у сховок і не під кошик, а на підставку» (Луки 11:33). Можливо, Ісус натякає, що навчати цих людей і виконувати перед ними чудеса — все одно, що ховати запалений світильник. Оскільки їхнє око не зосереджене, вони не розуміють, про що свідчать Ісусові діла.

Ісус щойно вигнав демона з німого чоловіка, завдяки чому той заговорив. Це має спонукувати людей прославляти Бога Єгову і розповідати іншим про його діла. Закінчуючи розмову, Ісус попереджає своїх противників: «Отже, будь пильний, щоб світло, яке в тобі, не було темрявою. Тому якщо все твоє тіло ясне і не має жодної темної плями, то все воно буде таким ясним, немовби тебе освітлювало сяйво світильника» (Луки 11:35, 36).

В Юдеї один фарисей запрошує Ісуса на обід (Луки 11:37, 38). Фарисеї дотримуються ритуалу мити руки по лікті перед їдою. Але Ісус так не робить (Матвія 15:1, 2). Хоча миття рук аж по лікті не порушує Божого Закону, Бог цього не вимагає.

Фарисей дивується, що його гість не дотримується цієї традиції. Ісус помічає це і каже: «Ви, фарисеї, очищаєте келих і миску ззовні, хоча всередині ви сповнені жадібності і зла. Нерозумні! Хіба той, хто створив зовнішнє, не створив і внутрішнє?» (Луки 11:39, 40).

Ісуса обурює не миття рук перед їдою, а релігійне лицемірство. Фарисеї та інші юдеї, які здійснюють ритуальне миття рук, не очищають своїх сердець від зла. Тому Ісус радить їм: «Давайте дари милосердя з того, що зсередини, і тоді все у вас буде чисте» (Луки 11:41). Які ж правдиві слова! Той, хто дає, має робити це від щирого серця, а не через бажання вразити інших своєю показною праведністю.

Не можна сказати, що ці чоловіки взагалі нічого не дають. Ісус говорить: «Ви даєте десятину з м’яти, рути і всіх інших садових рослин, але нехтуєте справедливістю і любов’ю до Бога! Звичайно, ви були зобов’язані давати десятину, але й усім іншим не мали нехтувати» (Луки 11:42). Божий Закон вимагав сплачувати десятину з урожаю (Повторення Закону 14:22). Це включало м’яту й руту — трави, якими приправляли їжу. Фарисеї скрупульозно сплачували десятину з цих рослин. Але чи виконували вони важливіші вимоги Закону — чи були справедливими і скромними в очах Бога? (Михея 6:8).

Далі Ісус каже: «Горе вам, фарисеї, бо ви любите передні місця в синагогах і вітання на ринкових площах! Горе вам, бо ви як ті непомітні могили: люди ходять по них, навіть не усвідомлюючи цього!» (Луки 11:43, 44). Дійсно, люди могли наштовхнутися на такі могили і стати церемоніально нечистими. Ісус говорить про це, аби підкреслити, що нечистота фарисеїв не помітна відразу (Матвія 23:27).

Один чоловік, обізнаний у Законі, незадоволено говорить: «Учителю, цими словами ти ображаєш і нас». Однак такі люди, як він, мають усвідомити, що вони не допомагають іншим. Ісус промовляє: «Горе й вам, обізнані в Законі, бо ви накладаєте на людей важкі тягарі, а самі навіть пальцем їх не торкаєтесь! Горе вам, бо ви будуєте гробниці пророкам, яких повбивали ваші ж прабатьки!» (Луки 11:45—47).

Тягарі, згадані Ісусом,— це усні традиції і тлумачення Закону, яке дають фарисеї. Ці чоловіки не полегшують життя людей. Радше вони змушують усіх дотримуватися законів і традицій, які стали важким тягарем. Їхні прабатьки вбивали Божих пророків, починаючи ще від Авеля. Тепер же вони — ті, хто вдає, ніби шанує пророків, будуючи для них гробниці,— наслідують своїх прабатьків і мисленням, і вчинками. Вони навіть намагаються вбити найбільшого Пророка. Ісус каже, що Бог притягне до відповідальності це покоління. Приблизно через 38 років, у 70 році н. е., так і стається.

Ісус продовжує: «Горе вам, обізнані в Законі, бо ви забрали ключ до знання. Ви самі не ввійшли й перешкоджаєте тим, хто входить!» (Луки 11:52). Ці чоловіки мають пояснювати Боже Слово, але натомість вони позбавляють людей можливості знати і розуміти його.

Як реагують на слова Ісуса фарисеї і книжники? Коли Ісус виходить, вони починають запекло сперечатися з ним і засипають його запитаннями. Вони не прагнуть дізнатися більше, а намагаються зловити Ісуса на слові, щоб мати підставу арештувати його.

У той час як Ісус обідав у домі фарисея, на вулиці зібрався кількатисячний натовп людей. Всі вони чекають Ісуса. Раніше в Галілеї до нього теж сходилися натовпи (Марка 1:33; 2:2; 3:9). Тут, в Юдеї, багато хто хоче побачити і почути його. У цих людей зовсім інше ставлення до Ісуса, ніж у фарисеїв, з якими він щойно обідав.

Початкові слова Ісуса мають особливе значення для його учнів: «Остерігайтеся фарисейської закваски, тобто лицемірства». Ісус уже застерігав їх про це, але побачене на обіді спонукує його повторити цю пораду (Луки 12:1; Марка 8:15). Хоча фарисеї приховують свою неправедність удаваною побожністю, їх потрібно викрити, бо вони становлять велику небезпеку. Ісус пояснює: «Немає нічого прихованого, що не розкриється, чи таємного, що не стане відомим» (Луки 12:2).

Очевидно, серед натовпу є багато юдеїв, які не чули Ісусових повчань у Галілеї. Тому він повторює головні думки. Ісус заохочує всіх слухачів: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло і потім уже нічого не може зробити» (Луки 12:4). Як і раніше, Ісус наголошує, що його послідовники мають довіряти Богові, який попіклується про них. Вони також повинні визнавати Сина людського і усвідомлювати, що Бог може їм допомогти (Матвія 10:19, 20, 26—33; 12:31, 32).

Раптом один чоловік з натовпу звертається до Ісуса з проблемою, яка його непокоїть: «Учителю, скажи моєму братові, щоб поділився зі мною спадщиною» (Луки 12:13). Закон чітко говорить, що первісток отримує подвійну частку спадщини, тому не мало б виникати жодних суперечок (Повторення Закону 21:17). Проте чоловік, мабуть, хоче отримати більше, ніж йому належить. Виявляючи мудрість, Ісус відмовляється втручатися в цю справу. «Чоловіче, хто призначив мене судити вас чи вирішувати ваші суперечки?» — питає Ісус (Луки 12:14).

Тоді Ісус дає всім людям таку пересторогу: «Будьте обачні, остерігайтеся всілякої жадібності, бо, навіть якщо людина й має достаток, її життя залежить не від її майна» (Луки 12:15). Хоч би скільки майна назбирала людина, зрештою вона помре і все залишить. Щоб підкреслити цю думку і показати цінність доброго імені в Божих очах, Ісус наводить яскравий приклад:

«В одного багатого чоловіка рясно вродила земля. Тож він почав міркувати собі: “Я не маю куди зібрати свій урожай. Що ж мені робити?” Далі він сказав: “Ось що зроблю: поруйную свої комори й побудую більші, зберу туди все збіжжя і все добро та скажу собі: «Ти маєш багато добра на довгі роки. Відпочивай, їж, пий і веселися»”. Але Бог промовив до нього: “Нерозумний, цієї ночі від тебе зажадають твоє життя. Кому ж тоді дістанеться все, що ти наскладав?” Так буває з тим, хто нагромаджує скарби для себе, але не є багатим у Божих очах» (Луки 12:16—21).

Ісусові учні та інші слухачі можуть потрапити в пастку гонитви за багатством. Або ж їх можуть відволікати від служіння Єгові щоденні турботи. Тож Ісус повторює чудову пораду, яку він дав приблизно півтора року тому в Нагірній проповіді:

«Перестаньте тривожитись про своє життя — що будете їсти, або про своє тіло — у що вдягнетесь... Подивіться на круків: вони не сіють, не жнуть, не мають ні стодоли, ні комори, але Бог їх годує. Хіба ж ви не набагато цінніші за птахів?.. Подивіться, як ростуть лілії: вони не трудяться і не прядуть, але, кажу вам, навіть Соломон у всій своїй славі не одягався так, як одна з них... Тому перестаньте шукати, що вам їсти і що пити, перестаньте жити в непевності й тривозі... ваш Батько знає, що ви потребуєте цього. Натомість і далі шукайте його Царства, а все це вам додасться» (Луки 12:22—31; Матвія 6:25—33).

Хто буде шукати Божого Царства? Ісус виявляє, що це робитиме відносно невелика група вірних людей — «мала отара». Згодом стане відомо, що їх буде лише 144 000. Яка нагорода на них чекає? Ісус дає таке запевнення: «Вашому Батькові було до вподоби дати вам Царство». Вони не здобуватимуть скарбів на землі, де їх можуть вкрасти злодії, а будуть збирати «невичерпний скарб у небесах», де правитимуть з Христом (Луки 12:32—34).

Ісус щойно пояснив, що тільки «мала отара» отримає можливість бути в небесному Царстві (Луки 12:32). Але до цієї чудової нагороди не слід ставитись як до чогось належного. Далі Ісус хоче підкреслити, що цю нагороду отримають лише ті, хто дорожитиме нею.

Тож Ісус спонукує своїх учнів бути готовими до його повернення. Він каже: «Одягніться і приготуйтесь, і хай ваші світильники палають. Ви маєте бути подібні до людей, які чекають повернення свого пана з весілля, щоб, коли він прийде й постукає, негайно відчинити йому. Щасливі ті раби, яких пан у час свого приходу застане напоготові!» (Луки 12:35—37).

Учням не важко зрозуміти, до чого заохочує Ісус. Слуги, про яких він говорить, чекають свого пана і готові до його повернення. Ісус пояснює: «Якщо [пан] прийде під час другої сторожі [приблизно від дев’ятої години вечора і до півночі] або навіть третьої [від півночі і приблизно до третьої години ранку] та застане їх напоготові, щасливі вони!» (Луки 12:38).

Ісус не дає порад про те, як бути старанними слугами чи робітниками. Це видно з того, що далі він говорить про себе, Сина людського. Він каже учням: «Так і ви будьте готові, бо Син людський прийде о тій годині, про котру не думаєте» (Луки 12:40). Тож Ісус прийде в якийсь момент у майбутньому. І він хоче, щоб його послідовники — зокрема члени «малої отари» — були готові.

Петро прагне ліпше зрозуміти Ісусові слова, тому питає: «Господи, цей приклад лише для нас чи для всіх?» Ісус не відповідає прямо, а наводить ще один приклад: «Хто ж вірний і розсудливий управитель, якого пан призначить над своїми слугами, щоб давати їм достатньо харчу своєчасно? Щасливий той раб, якщо його пан, прийшовши, побачить, що він так і робить! Правду кажу вам: пан призначить його над усім своїм маєтком» (Луки 12:41—44).

У попередньому прикладі «пан» — це, безумовно, Ісус, Син людський. Тому логічно, що ті, кого Ісус назвав «вірним управителем», мають належати до «малої отари», яка отримає Царство (Луки 12:32). Ісус говорить, що вони будуть дбати про його «слуг», даючи їм «достатньо харчу своєчасно». Тож Петро та інші учні, яких Ісус навчає і годує духовно, можуть дійти висновку, що Син людський прийде в майбутньому. У той час діятиме устрій, завдяки якому послідовники Ісуса, слуги Пана, отримуватимуть духовний харч.

Ісус ще раз наголошує, чому учні мають пильнувати і зберігати правильне мислення. Не роблячи цього, можна занедбати свої обов’язки і почати противитись братам: «Якщо той раб скаже у своєму серці: “Пан мій затримується”,— і почне бити слуг та служниць, їсти, пити й упиватись, то його пан прийде в день, коли той не сподівається, і о годині, котрої той не знає. Він з усією суворістю покарає його і визначить йому частку з невірними» (Луки 12:45, 46).

Ісус говорить, що він прийшов «розпалити на землі вогонь». І він уже розпалив цей «вогонь», оскільки його вчення та діла викликають гарячі суперечки і призводять до нищівного викриття фальшивих вчень і традицій. Через це виникають поділення навіть між тими, хто мав би жити в злагоді,— порізнилися «батько із сином і син з батьком, мати з дочкою і дочка з матір’ю, свекруха з невісткою і невістка зі свекрухою» (Луки 12:49, 53).

Після цих слів, звернених до учнів, Ісус промовляє до натовпу. Більшість людей вперто не визнають доказів того, що він Месія. Тому Ісус каже: «Коли на заході піднімається хмара, ви відразу говорите: “Насувається буря”, і так стається. А коли дме південний вітер, ви говорите: “Буде спека”, і так є. Лицеміри, прикмети на небі й на землі ви можете розпізнати. Чому ж ви тоді не можете розпізнати значення цього часу?» (Луки 12:54—56). Зрозуміло, що ці люди не готові.

Ісус вже багато разів спонукував своїх слухачів задуматись над їхніми взаєминами з Богом. Ще одна нагода для цього з’являється після розмови з натовпом біля дому фарисея.

Дехто з людей розповідає про трагічний випадок, який стався «з галілеянами: як [римський намісник Понтій] Пилат змішав їхню кров з кров’ю їхніх жертв» (Луки 13:1). Чому вони згадують про це?

Напевно, ці галілеяни були вбиті, коли тисячі юдеїв виступали проти того, що Пилат використав гроші з храмової скарбниці на будівництво акведука для постачання води в Єрусалим. Пилат, можливо, взяв ці гроші за згодою впливових служителів храму. Люди, очевидно, вважають, що галілеяни загинули через свої лихі вчинки. Але Ісус не погоджується з ними.

Він запитує: «Думаєте, що ті галілеяни постраждали тому, що були більшими грішниками, ніж інші галілеяни?» — і відповідає: «Ні». Проте Ісус використовує цей випадок, щоб застерегти юдеїв: «Якщо не покаєтеся, то всі ви теж загинете» (Луки 13:2, 3). Далі він згадує про іншу трагічну подію, яка, мабуть, сталася нещодавно і також була пов’язана з будівництвом акведука:

«Думаєте, що вина тих 18, на яких впала вежа в Сілоамі та вбила їх, була більшою, ніж вина інших мешканців Єрусалима?» (Луки 13:4). Можливо, юдеї вважають, що ті 18 загинули, оскільки були поганими людьми. Але Ісус знову не погоджується з такою думкою. Він знає, що на всіх має вплив «час і випадок», і це, очевидно, є причиною трагедії (Екклезіаста 9:11). Однак люди повинні взяти з цього випадку урок. Ісус каже: «Якщо не покаєтеся, то всі ви теж загинете» (Луки 13:5). Чому ж він наголошує на цьому саме тепер?

Річ у тім, що служіння Ісуса наближається до кінця. Він наводить людям такий приклад: «У винограднику одного чоловіка росло фігове дерево. Якось він прийшов подивитися, чи на ньому є плоди, але нічого не знайшов. Тож він сказав виноградареві: “Ось уже три роки я приходжу до цього фігового дерева за плодами, але нічого не знаходжу. Зрубай його! Навіщо воно має даремно займати землю?” Виноградар же відповів: “Пане, залиш його ще на один рік, а я обкопаю його та обкладу гноєм. Якщо в майбутньому воно принесе плоди, то добре, а якщо ні, зрубаєш його”» (Луки 13:6—9).

Вже понад три роки Ісус намагається допомогти юдеям розвинути віру. Але його праця не приносить багато плодів: учнями стає зовсім незначна кількість людей. Тепер, у четвертий рік свого служіння, Ісус працює ще наполегливіше. Проповідуючи і навчаючи в Юдеї та Переї, він, так би мовити, обкопує і удобрює фігове дерево, яке зображає юдейський народ. З яким результатом? На його звістку відгукується небагато юдеїв. Народ в цілому відмовляється покаятись, тому його чекає знищення.

Те, що більшість не вірить в Ісуса, невдовзі знову стає очевидним. Ісус навчає у суботу в синагозі. Там він бачить жінку, яку вже 18 років мучить демон, і вона ходить скорчена. Ісус співчутливо каже їй: «Жінко, ти звільнена від своєї немочі» (Луки 13:12). Тоді він кладе на неї руки, і в ту ж мить вона випрямляється і починає прославляти Бога.

Проте начальник синагоги обурюється і говорить: «Маєте шість днів, щоб працювати, тож приходьте і зціляйтеся в ці дні, а не в суботу» (Луки 13:14). Начальник не заперечує, що Ісус має силу зціляти. Натомість він засуджує людей за те, що вони приходять зцілятися в суботу. На ці слова Ісус відповідає чітко і логічно: «Лицеміри, хіба не відв’язує кожен з вас в суботу свого бика чи осла і не виводить зі стійла, щоб напоїти його? Чи ж не треба було звільнити в суботній день цю Авраамову дочку, котру Сатана тримав у путах аж 18 років?» (Луки 13:15, 16).

Коли противники чують це, то ніяковіють, а натовп радіє славним ділам Ісуса. Потім Ісус повторює два пророчих приклади про Боже Царство, які він вже колись розповідав, сидячи у човні на Галілейському морі (Матвія 13:31—33; Луки 13:18—21).

Ісус продовжує навчати в Юдеї. Він розповідає про щось дуже знайоме його слухачам — про овець і кошари. Звичайно, його слова слід розуміти в переносному значенні. Можливо, юдеї пригадують слова Давида: «Єгова — мій Пастир, тож я ні в чому не матиму недостатку. Він дає мені прилягти на зелених пасовищах» (Псалом 23:1, 2). В іншому псалмі Давид заохочував ізраїльський народ: «Схилімо коліна перед Єговою, нашим Творцем. Бо він наш Бог, а ми народ, який він пасе» (Псалом 95:6, 7). Справді, ізраїльтяни, які перебувають під Законом, ще з давніх часів порівнювалися з отарою овець.

Ці «вівці» були в «кошарі» у тому розумінні, що народилися під Закон-угодою Мойсея. Закон був свого роду огорожею, що охороняла їх від згубних звичаїв народів, які не перебували під цим Законом. Але деякі ізраїльтяни жорстоко поводилися з Божою отарою. Ісус говорить: «Щиру правду кажу вам: хто входить у кошару не через браму, а якимось іншим шляхом, той злодій і грабіжник. Хто ж входить через браму, той пастух овець» (Івана 10:1, 2).

Ісусові слухачі, можливо, розуміють, що злодії і грабіжники — це ті, хто видає себе за Месію, або Христа. Люди не повинні йти за такими самозванцями. Вони мають іти за «пастухом овець», про якого Ісус говорить:

«Сторож впускає його, і вівці слухаються його голосу. Він кличе всіх своїх овець на ім’я та виводить їх з кошари. І, вивівши всіх, він іде попереду, а вівці — слідом за ним, оскільки знають його голос. Вони ніколи не підуть за чужим, а втечуть від нього, бо не знають голосу чужих» (Івана 10:3—5).

Раніше Іван Хреститель, як сторож, вказав, що саме за Ісусом повинні йти символічні вівці, які перебувають під Законом. Деякі вівці в Галілеї і тут, в Юдеї, розпізнали Ісусів голос. Куди він «виводить» їх? І що завдяки цьому вони отримають? Декого зі слухачів, мабуть, дивує цей приклад, бо вони не розуміють, що́ Ісус має на увазі (Івана 10:6).

Ісус пояснює: «Щиру правду кажу вам: я — брама для овець. Усі, хто приходив і видавав себе за мене,— злодії і грабіжники, але вівці їх не слухались. Отже, я — брама, і, хто входить через мене, той отримає спасіння. Він увійде та вийде і знайде пасовище» (Івана 10:7—9).

Безумовно, Ісус говорить про щось зовсім нове. Його слухачі знають, що він не є брамою до Закон-угоди, яка існує вже століттями. Тож вівці, яких він «виводить», очевидно, мають увійти в іншу кошару. Що стане можливим завдяки цьому?

Пояснюючи далі свою роль, Ісус каже: «Я прийшов, щоб вівці могли отримати життя і втішатися ним без кінця. Я — пастир добрий. Добрий пастир готовий віддати за овець своє життя» (Івана 10:10, 11). Нещодавно Ісус підбадьорював своїх учнів такими словами: «Не лякайся, мала отаро, бо вашому Батькові було до вподоби дати вам Царство» (Луки 12:32). Справді, овець, які належать до «малої отари», Ісус поведе у нову кошару, щоб вони «могли отримати життя і втішатися ним без кінця». Яке ж благословення бути в цій отарі!

Але Ісус на цьому не закінчує. Він говорить: «Я маю також інших овець, які не належать до цієї кошари. Я повинен привести їх теж. Тоді вони слухатимуться мого голосу, і буде одна отара й один пастир» (Івана 10:16). «Інші вівці» «не належать до цієї кошари», тобто до «малої отари», яка успадкує Царство. Вівці з цих двох кошар мають різну надію на майбутнє. Однак усі вони отримають благословення завдяки Ісусу. Він каже: «Я віддаю своє життя... і саме тому Батько мене любить» (Івана 10:17).

Багато хто з натовпу говорить: «Цей чоловік має демона, він божевільний». Проте інші слухають з великим зацікавленням і хочуть іти за Добрим Пастирем. Вони кажуть: «Якби він мав демона, то так не говорив би. Хіба демон може відкривати очі сліпим?» (Івана 10:20, 21). Скоріш за все, вони говорять про сліпого від народження чоловіка, якого Ісус зцілив раніше.

Ісус приходить в Єрусалим на Свято присвячення (Хануку), яке відзначається на честь повторного присвячення храму. Понад століття тому сирійський цар Антіох IV Епіфан спорудив на великому жертовнику в Божому храмі свій вівтар. Але згодом сини одного юдейського священика відвоювали Єрусалим і ще раз присвятили храм Єгові. Відтоді ця подія відзначається щороку 25 кіслева. Цей місяць відповідає другій половині листопада — першій половині грудня.

Стоїть холодна зимова пора. Ісус проходжується в храмі Соломоновою колонадою. Навколо нього збираються юдеї і вимагають: «Скільки ще ти будеш тримати нас в непевності? Якщо ти Христос, то скажи це прямо» (Івана 10:22—24). Що відповідає їм Ісус? Він каже: «Я вже вам говорив, але ви не вірите». Ісус не казав їм прямо, що він Христос, як раніше самарянці біля колодязя (Івана 4:25, 26). Однак він чітко виявив юдеям, ким є, коли сказав: «Я був ще до того, як з’явився Авраам» (Івана 8:58).

Ісус хоче, аби люди самі дійшли висновку, що він Христос. Вони можуть це зробити, порівнюючи його діла з ділами, які, за пророцтвами, має виконувати Христос. Ось чому раніше Ісус наказував своїм учням не розповідати нікому, що він Месія. Але тепер він відверто говорить вороже налаштованим юдеям: «Про мене свідчать діла, які я виконую в ім’я свого Батька. Однак ви не вірите» (Івана 10:25, 26).

Чому вони не вірять, що Ісус є Христом? Він пояснює: «Ви не вірите, бо ви не мої вівці. Мої ж вівці слухаються мого голосу; я їх знаю, і вони йдуть за мною. Я даю їм вічне життя, і вони нізащо не загинуть. Крім того, ніхто не вирве їх з моєї руки. Ті, кого дав мені Батько, цінніші від усього іншого». Тоді Ісус говорить їм, наскільки близькі його стосунки з Батьком: «Я і Батько — одне» (Івана 10:26—30). Ісус перебуває на землі, а його Батько — на небі, тож зрозуміло, що він не хоче сказати, ніби він з Батьком буквально одне. Натомість Ісус має на увазі, що між ними панує єдність і вони мають ті самі цілі.

Слова Ісуса так розлючують юдеїв, що вони беруть каміння і хочуть убити його. Але це не лякає Ісуса. Він каже: «Я показав вам багато добрих діл, які звелів мені робити Батько. За котре з них ви хочете побити мене камінням?» Юдеї відповідають: «Ми збираємось тебе каменувати не за добре діло, а за те, що ти зневажаєш Бога, за те, що ти... видаєш себе за бога» (Івана 10:31—33). Ісус ніколи не твердив, що є богом. Чому ж тоді його звинувачують у цьому?

Ісус говорить, що володіє силою, яка, на думку юдеїв, належить тільки Богу. Наприклад, він сказав про «овець»: «Я даю їм вічне життя», а цього не може зробити жодна людина (Івана 10:28). Однак юдеї не звертають уваги на те, що Ісус перед усіма визнає, що отримав свою силу від Батька.

Спростовуючи їхнє звинувачення, Ісус каже: «Хіба у вашому Законі [Псалом 82:6] не написано: “Я сказав: «Ви боги»”? Якщо Бог назвав “богами” тих, кого засуджувало його слово... то невже мені, тому, кого Батько освятив і послав у світ, ви говорите: “Ти зневажаєш Бога”,— лише через те, що я сказав: “Я Божий Син”?» (Івана 10:34—36).

Святе Письмо називає «богами» навіть неправедних людських суддів. Тож хіба можуть юдеї засуджувати Ісуса за те, що він каже: «Я Божий Син»? Ісус наводить аргумент, який мав би їх переконати: «Якщо я не виконую діл свого Батька, то не вірте мені. Якщо ж я виконую ці діла, то, коли вже не вірите мені, повірте хоча б ділам. Тоді ви зрозумієте і будете знати, що Батько перебуває в єдності зі мною, а я — в єдності з Батьком» (Івана 10:37, 38).

Почувши це, юдеї намагаються схопити Ісуса, але йому знову вдається втекти. Він покидає Єрусалим і переходить на інший бік Йордану, де приблизно чотири роки тому хрестив Іван.