Ісус і всі, хто йде з ним, прибувають у Єрихон, який лежить на відстані одного дня ходи від Єрусалима. Єрихон складається зі старого міста і нового, римського, відстань між якими приблизно півтора кілометра. Коли Ісус з натовпом виходить з одного міста та наближається до іншого, двоє сліпих жебраків чують гамір. Одного з них звуть Вартимей.

Зрозумівши, що поряд проходить Ісус, Вартимей і його товариш починають кричати: «Змилосердься над нами, Господи, Сину Давидів!» (Матвія 20:30). Хтось із натовпу суворо наказує їм мовчати, але обидва чоловіки кричать ще голосніше. Коли Ісус чує галас, він зупиняється і просить покликати тих, хто кричить. Люди йдуть до жебраків і кажуть одному з них: «Вставай, не бійся, він кличе тебе» (Марка 10:49). Схвильований чоловік скидає свій верхній одяг, схоплюється на ноги і поспішає до Ісуса.

— Що ви хочете, аби я для вас зробив? — запитує Ісус.

— Господи, нехай розкриються наші очі,— благають сліпі (Матвія 20:32, 33).

Пройнявшись жалем, Ісус торкається їхніх очей і каже одному з них: «Йди, твоя віра зцілила тебе» (Марка 10:52). Сліпі жебраки прозрівають, і обоє, без сумніву, починають прославляти Бога. Побачивши те, що сталося, люди теж віддають Богові славу. Вартимей і його товариш не зволікаючи йдуть за Ісусом.

Коли Ісус проходить через Єрихон, його супроводжує великий натовп. Кожен хоче подивитися на того, хто зцілив сліпих чоловіків. Люди настільки щільно обступили Ісуса, що дехто не може побачити його навіть краєм ока. Серед них є Закхей, головний збирач податків у Єрихоні та його околицях. Через малий зріст він не бачить, що відбувається. Тож Закхей біжить уперед і вилазить на сикомор, що росте при дорозі, якою має проходити Ісус. З висоти йому все дуже добре видно. Коли Ісус підходить і бачить Закхея на дереві, то каже: «Закхею, швидко спускайся, бо сьогодні я маю зупинитись у твоєму домі» (Луки 19:5). Чоловік спускається і поспішає додому, щоб приготуватися до прийому такого особливого гостя.

Побачивши це, люди обурюються. Вони вважають, що Ісус не повинен іти в гості до чоловіка, який, на їхню думку, є грішником. Закхей дійсно розбагатів нечесно — він нажився на людях, з яких збирав податки.

Коли Ісус входить у дім Закхея, люди починають нарікати: «Дивіться, він в гостях у грішника». Але Ісус бачить, що Закхей може розкаятися. І сподівання Ісуса справджуються. Закхей встає і говорить: «Господи, половину маєтку свого я віддам бідним, а тим, на кому нажився, поверну вчетверо більше» (Луки 19:7, 8).

Як чудово, що Закхей доводить на ділі своє щире каяття! Очевидно, він має записи про зібрані податки і може підрахувати, скільки кому винен. Закхей присягає відшкодувати все вчетверо — а це навіть більше, ніж вимагає Божий закон (Вихід 22:1; Левіт 6:2—5). Крім того, Закхей обіцяє віддати половину свого майна бідним.

Ісусові подобається, як Закхей виявляє своє каяття, тому він каже: «Сьогодні в цей дім прийшло спасіння, бо він також Авраамів син. Адже Син людський прийшов відшукати і врятувати те, що втрачене» (Луки 19:9, 10).

Нещодавно Ісус описав становище таких людей, розповівши приклад про загубленого сина (Луки 15:11—24). А тепер присутні можуть на власні очі побачити, як знайшлася людина, яка була загублена. Релігійні провідники і їхні прибічники нарікають на Ісуса і засуджують його за те, що він приділяє увагу таким людям, як Закхей. Та незважаючи на це, Ісус продовжує шукати і знаходити втрачених синів Авраама.

Ісус подорожує у Єрусалим, але зараз він, можливо, все ще перебуває в домі Закхея разом зі своїми учнями. Вони думають, що «Боже Царство» буде встановлене незабаром і Ісус стане в ньому Царем (Луки 19:11). Проте вони не усвідомлюють, що помиляються, так само як не усвідомлюють, що Ісус мусить померти. Тож він наводить приклад, який допомагає їм побачити, що встановлення Царства відбудеться нескоро.

Ісус каже: «Один чоловік шляхетного роду вирушив у далекий край, щоб здобути царську владу, а тоді повернутися» (Луки 19:12). Така подорож триватиме довго. «Чоловік шляхетного роду» — це, безумовно, Ісус, а «далекий край» — це небо, де він отримає від Батька царську владу.

Перед тим як вирушити у далекий край, «чоловік шляхетного роду» кличе 10 рабів, дає кожному з них по срібній міні і каже: «Пустіть їх в обіг, поки я не прийду» (Луки 19:13). Срібна міна — це великі гроші. Вартість однієї міни перевищує тримісячний заробіток землероба.

Десять рабів з прикладу представляють учнів Ісуса. Учні, напевно, розуміють це, адже Ісус вже порівнював їх з робітниками на жнивах (Матвія 9:35—38). Звичайно, він не хотів цим сказати, що вони повинні збирати буквальний врожай. Вони мають збирати символічний врожай — інших учнів, які зможуть увійти в Боже Царство. Ісусовим учням слід використовувати все, що вони мають, щоб допомогти якомога більшій кількості людей успадкувати Царство.

Що Ісус розповідає далі? Він говорить, що співгромадяни «ненавиділи [чоловіка шляхетного роду] і вислали слідом за ним послів зі словами: “Ми не хочемо, аби цей чоловік царював над нами”» (Луки 19:14). Учням відомо, що юдеї не приймають Ісуса, і дехто навіть хоче його вбити. Після Ісусової смерті і вознесіння більшість юдеїв виявляють своє ставлення до Ісуса тим, що переслідують його учнів. Справді, ці противники чітко показують, що не хочуть, аби він був Царем (Івана 19:15, 16; Дії 4:13—18; 5:40).

Як 10 рабів використовують свої міни, поки не повернувся «чоловік шляхетного роду»? Ісус розповідає: «Коли ж він отримав царську владу і повернувся, то покликав рабів, яким дав гроші. Він хотів з’ясувати, який прибуток вони отримали, пустивши їх в обіг. Тож прийшов перший і сказав: “Пане, твоя міна принесла 10 мін”. Пан сказав йому на це: “Молодець, добрий рабе! Оскільки ти виявився вірним у такому малому, даю тобі владу над 10 містами”. Після того прийшов другий і сказав: “Пане, твоя міна принесла 5 мін”. І до цього він промовив: “А ти завідуй 5 містами”» (Луки 19:15—19).

Учням потрібно наслідувати рабів, які повністю використовують міни. Якщо вони докладатимуть усіх зусиль, підготовляючи нових учнів, то здобудуть Ісусове схвалення і отримають нагороду. Звичайно, не всі учні Ісуса мають однакові обставини, можливості і здібності. Але Ісус, отримавши «царську владу», оцінить і благословить їхні самовіддані зусилля в праці підготовки учнів (Матвія 28:19, 20).

Далі Ісус говорить про десятого раба, який дуже відрізняється від інших рабів. Ісус говорить: «Тоді прийшов ще один [раб] і сказав: “Пане, ось твоя міна, я заховав її в хустці. Я боявся тебе, бо ти людина сувора: забираєш те, чого не вкладав, і жнеш те, чого не сіяв”. Пан сказав йому: “Лихий рабе, я буду судити тебе твоїми ж словами. Адже ти знав, що я сувора людина: забираю те, чого не вкладав, і жну те, чого не сіяв. Чому ж ти не віддав мої гроші у лихварську контору? Тоді, прийшовши, я забрав би їх з відсотками”. І він звелів тим, хто стояв поряд: “Заберіть від нього міну і дайте тому, хто має 10”» (Луки 19:20—24).

Раб втрачає свою міну, бо нічого не зробив для того, щоб збільшити багатство свого пана. Апостоли чекають на правління Ісуса в Божому Царстві. Тож Ісусові слова про цього раба, мабуть, допомагають їм зрозуміти, що коли вони не будуть старанними, то не успадкують Царства.

Сказане Ісусом має заохотити вірних учнів до активної діяльності. Він робить висновок: «Говорю вам: усякий, хто має, отримає ще більше, а в того, хто не має, заберуть навіть те, що він має». Також він додає, що його вороги, які не хочуть, аби він «став над ними царем», будуть страчені. Після цього Ісус продовжує свою подорож до Єрусалима (Луки 19:26—28).