Сімдесят учнів ідуть проповідувати

ПРИЙШЛА осінь 32 року н. е. З часу хрещення Ісуса минуло три роки. Ісус з учнями нещодавно були на святі Наметів у Єрусалимі, і тепер, мабуть, перебувають десь поблизу. Останні шість місяців свого служіння Ісус проводить переважно в Юдеї або ж в Переї — території, яка лежить на протилежному березі Йордану. У цих місцевостях теж треба проповідувати.

Щоправда, після Пасхи 30 року н. е. Ісус близько восьми місяців проповідував у Юдеї. Але після того як юдеї намагалися вбити Ісуса на Пасху 31 року, він півтора року проповідував здебільшого в Галілеї. За цей час він уперше зібрав і навчив таку велику групу проповідників. Тепер Ісус починає останню активну проповідницьку кампанію в Юдеї.

Спочатку Ісус вибирає сімдесятьох учнів і посилає їх по двоє. Таким чином проповідувати йде 35 пар вісників Царства. Вони вирушають перед Ісусом в кожне місто і місцевість, куди він збирається прийти пізніше разом з апостолами.

Ісус наказує сімдесятьом учням іти не в синагоги, а до людей додому, пояснюючи: «Коли ж увійдете в якийсь дім, то спочатку кажіть: “Мир цьому домові”. І, якщо буде там друг миру, ваш мир залишиться на ньому». Яку звістку вони мають нести? Ісус каже: «Говоріть: “Боже царство наблизилося до вас”». Ось що написано про діяльність семидесяти учнів у праці, яка коментує Біблію: «Подібно до свого Пана, вони проповідували від дому до дому, хоч би куди йшли» («Matthew Henry’s Commentary»).

Вказівки, які Ісус дає сімдесятьом, подібні до тих, які він давав дванадцятьом учням, коли приблизно рік тому посилав їх проповідувати по Галілеї. Пояснюючи сімдесятьом учням, як починати розмову з господарями домів, Ісус попереджає їх, що вони зіткнуться з опором. Крім того, він наділяє їх силою зціляти хворих. Коли пізніше Ісус прийде в ту місцевість, багато хто захоче побачити Вчителя, учні якого роблять такі чуда.

Проповідування семидесяти учнів, а також подальша праця Ісуса в тій місцевості триває відносно недовго. Через деякий час 35 пар проповідників повертаються до Ісуса. «Господи,— кажуть вони радісно,— навіть демони підкоряються нам, коли ми вживаємо твоє ім’я». Такі добрі повідомлення, безумовно, тішать Ісуса, і він говорить: «Я бачив, як Сатана впав з неба, немов блискавка. Ось я дав вам владу топтати змій і скорпіонів».

Ісус знає, що після встановлення Божого Царства у час кінця, Сатана і його демони будуть скинені з неба. І той факт, що вже тепер звичайні люди можуть виганяти невидимих демонів, додатково підтверджує, що це обов’язково відбудеться. Тому Ісус з цілковитою впевненістю говорить про майбутнє падіння Сатани з неба. Тож слова про те, що сімдесят учнів будуть топтати змій і скорпіонів, мають символічне значення. Однак Ісус каже: «Радійте не тому, що духи підкоряються вам, а тому, що ваші імена записані на небесах».

Ісус дуже тішиться і перед усіма славить Батька за те, що він використовує своїх смиренних служителів для виконання таких могутніх діл. Звертаючись до учнів, Ісус говорить: «Щасливі ті, хто бачить те, що бачите ви. Бо кажу вам: багато пророків і царів прагнули побачити те, що бачите ви, але не побачили, і почути те, що чуєте ви, але не почули». Луки 10:1—24; Матвія 10:1—42; Об’явлення 12:7—12.

Милосердний самарянин

ІСУС, очевидно, перебуває поблизу Віфанії, села, яке розташоване приблизно за три кілометри від Єрусалима. До нього підходить чоловік, обізнаний в Законі Мойсея, і питає: «Учителю, що мені робити, аби успадкувати вічне життя».

Ісус бачить, що цей законник ставить питання не просто так — він хоче випробувати Ісуса. Можливо, законник сподівається змусити Ісуса дати таку відповідь, яка б зачепила почуття юдеїв. Тому Ісус спонукує законника висловити свою думку, запитуючи: «Що написано в Законі? Як ти це розумієш?»

Відповідь чоловіка свідчить про його глибоке розуміння Божих законів, бо він цитує Повторення Закону 6:5 і Левит 19:18: «“Люби Єгову, свого Бога, усім своїм серцем, усією душею, всією силою і всім розумом своїм” і “свого ближнього, як самого себе”».

«Ти відповів правильно; “роби так — і отримаєш життя”»,— відповідає Ісус.

Але законника не задовольняє така відповідь. Для нього вона недостатньо конкретна. Він хоче, щоб Ісус підтвердив правильність його власних поглядів, а отже, і те, що він праведно поводиться з іншими. Тому він питає: «А хто мій ближній?»

Юдеї вважають, що слово «ближній» стосується тільки юдеїв — на це, як їм здається, вказує контекст Левит 19:18. Навіть апостол Петро пізніше сказав: «Ви добре знаєте, що закон не дозволяє юдею наближатися до людини іншого походження або спілкуватися з нею». Тому, на думку законника і, можливо, Ісусових учнів, для того щоб бути праведним, достатньо виявляти доброту тільки до юдеїв, бо неюдеї не є їхніми ближніми.

Як Ісусу виправити неправильне мислення слухачів і при цьому не образити їх? Він розповідає історію, яка, напевно, взята з реального життя: «Один чоловік [юдей] спускався з Єрусалима до Єрихона й потрапив у руки розбійників, які відібрали в нього все і, побивши, пішли, а його залишили напівмертвого».

Ісус продовжує: «Випадково цією дорогою йшов священик, але, побачивши його, пройшов другим боком. Подібно й левит, коли дійшов до того місця і побачив чоловіка, оминув його другим боком. Та ось на нього натрапив якийсь самарянин, що подорожував тим шляхом, і, побачивши його, пройнявся жалем».

В Єрихоні живе багато священиків, а також левитів, які допомагають їм у служінні при храмі в Єрусалимі. Відстань між цими двома містами становить 23 кілометри. Дорога з Єрусалима весь час спускається вниз, оскільки храм розташований на 900 метрів вище від Єрихона. Крім того, ця дорога досить небезпечна, тому від священика і левита очікується, що вони допоможуть своєму брату, юдею, який потрапив у біду. Проте вони цього не роблять. А от самарянин допомагає юдею. Юдеї дуже сильно ненавидять самарян, це видно з того, що зовсім недавно, намагаючись образити Ісуса, вони обізвали його «самарянином».

Як самарянин допомагає юдею? Ісус розповідає: «Він підійшов, перев’язав чоловікові рани, поливши їх олією та вином, а тоді посадив його на свою тварину, привіз у заїжджий двір і там попіклувався про нього. А наступного дня він вийняв два денарії [приблизно дводенний заробіток], дав їх господарю двору та сказав: “Піклуйся про нього, а якщо витратиш більше, я віддам тобі, коли повернуся”».

Розповівши цю історію, Ісус запитує законника: «Як думаєш, хто з цих трьох був ближнім чоловікові, який потрапив до рук розбійників?»

Ісусовому співрозмовнику нелегко визнати, що самарянин заслуговує похвали, тому він просто каже: «Той, хто повівся з ним милосердно».

«Іди й роби так само»,— насамкінець каже Ісус.

Якби Ісус прямо сказав законнику, що неюдеї також є його ближніми, то чоловік, мабуть, не погодився б з цим і, крім того, більшість слухачів прийняли б його сторону. Однак Ісус, розповівши цю реалістичну історію, чітко показав, що нашими ближніми є не тільки люди нашої раси чи національності. Як же чудово навчав Ісус! Луки 10:25—37; Дії 10:28; Івана 4:9; 8:48.

Порада Марті і настанови щодо молитви

ПІД час свого служінні в Юдеї Ісус заходить у село Віфанію. Там живуть Марта, Марія і їхній брат Лазар. Мабуть, Ісус познайомився з ними раніше під час свого служіння, і вони вже стали близькими друзями. Тепер Ісус приходить до дому Марти, яка гостинно його зустрічає.

Марта хоче пригостити Ісуса найліпшим з того, що вона має. І не дивно, адже це велика честь приймати у себе вдома обіцяного Месію! Тому, бажаючи зробити перебування Ісуса якомога зручнішим і приємнішим, Марта поринає в хатні клопоти, у тому числі готує вишукані страви.

А її сестра Марія сідає біля ніг Ісуса і слухає його. Через деякий час Марта підходить до Ісуса і каже: «Господи, невже тобі байдуже, що моя сестра залишила мене одну поратися коло всього? Скажи їй, щоб мені допомогла».

Але Ісус нічого не каже Марії, натомість він радить Марті не перейматись так сильно матеріальним. «Марто, Марто,— лагідно каже він,— ти тривожишся і непокоїшся багатьма речами. А насправді потрібно небагато або взагалі щось одне». Ісус говорить, що не варто витрачати багато часу на приготування численних страв — достатньо кількох або навіть однієї.

У Марти добрі наміри — вона хоче бути гостинною. Але, надмірно турбуючись про матеріальне, вона втрачає нагоду отримати навчання особисто від Божого Сина! Тому Ісус робить висновок: «Марія ж вибрала ліпшу частку, яка від неї не забереться».

Пізніше, за інших обставин, один з учнів попросив Ісуса: «Господи, Іван навчив своїх учнів молитися, навчи нас і ти». Можливо, цей учень не був разом з Ісусом півтора року тому, коли той дав зразкову молитву в Нагірній проповіді. Тож Ісус повторює свої настанови, а потім наводить приклад, щоб підкреслити, наскільки важливо наполегливо молитись.

«Хто з вас,— починає Ісус,— піде до свого друга опівночі й попросить: “Друже, позич мені три хлібини, бо прийшов до мене приятель просто з дороги і я не маю чим його почастувати”? А той, не виходячи з дому, скаже: “Не турбуй мене. Двері замкнені, та й ми з дітьми вже в ліжку, тому я не можу встати й дати тобі щось”. Кажу вам, якщо він не встане й не дасть йому заради дружби, то напевно таки встане через наполегливість свого друга й дасть йому те, чого він потребує».

Цим порівнянням Ісус не хоче показати, що Бог Єгова, подібно до друга в цій історії, неохоче відповідає на прохання людей. Ні, він пояснює: якщо навіть непривітний друг зрештою виконує наполегливі прохання, тим більше виконає наші прохання небесний Батько, який любить нас! Тому Ісус продовжує: «Отож кажу вам: безупинно просіть — і буде вам дано, шукайте — і знайдете, стукайте — і вам відчинять. Бо кожен, хто просить, отримає, хто шукає — знайде і хто стукає — тому відчинять».

Потім Ісус говорить про грішних батьків: «Та й справді, чи є серед вас батько, який дасть своєму синові змію, коли той попросить риби? Або, коли син попросить яйце, чи дасть йому скорпіона? Отже, якщо ви, хоча й злі, знаєте, як давати своїм дітям добрі дари, то тим більше небесний Батько дасть святого духу тим, хто просить у нього!» Як же переконливо Ісус заохочує бути наполегливими у молитвах! Луки 10:38—11:13.

Що приносить щастя?

В ЮДЕЇ Ісус виконує такі ж чудеса, як і під час свого служіння в Галілеї. Наприклад, він виганяє демона, який відібрав чоловіку мову. Натовп дуже дивується, але дехто звинувачує Ісуса в тому, в чому його звинувачували також у Галілеї: «Він виганяє демонів з допомогою Вельзевула, володаря демонів». Інші хочуть отримати від Ісуса більше доказів того, що він Месія, і, щоб випробувати його, просять показати знак з неба.

Знаючи їхні думки, Ісус відповідає так само, як у Галілеї. Він каже, що кожне царство, в якому виникає поділення, впаде. Тому Ісус питає: «Якщо й Сатана поділився сам в собі, як його царство може встояти?» Ісус показує, в якому небезпечному становищі опинились його противники. Він каже: «Якщо я виганяю демонів за допомогою Божої руки, то царство Бога пройшло повз вас [непоміченим]».

Люди, які бачили Ісусові чудеса, повинні були зреагувати так, як у давні часи зреагували ті, хто був свідком чуда, яке зробив Мойсей,— вони вигукнули: «Це — рука Божа!» Та сама «рука Божа» написала Десять заповідей на кам’яних таблицях. Тепер же «рука Божа» — святий дух Бога, тобто діюча сила,— допомагає Ісусові виганяти демонів і зціляти хворих. Тож Царство Бога дійсно пройшло повз противників Ісуса, і вони його не помітили, адже призначений Цар цього Царства тепер перебуває серед них.

Потім Ісус наводить приклад, який показує, що його здатність виганяти демонів свідчить про його владу над Сатаною. Він порівнює це з тим, як добре озброєний чоловік стереже свій палац, але на нього нападає хтось сильніший і перемагає. Ісус також повторює приклад про нечистого духа, який він наводив у Галілеї. Дух виходить з чоловіка, але той не заповнює порожнього місця нічим добрим. Тоді дух повертається із сімома іншими духами, і це для людини гірше, ніж те, що було спочатку.

Одна жінка з натовпу, слухаючи ці повчання, голосно вигукує: «Щаслива та, яка носила тебе в утробі і груди якої ти ссав!» Кожна юдейська жінка мріє стати матір’ю пророка, а особливо Месії, тож зрозуміло, чому ця жінка так говорить. Мабуть, вона думає, що Марія дуже щаслива, бо народила Ісуса.

Однак Ісус відразу ж пояснює жінці, що́ насправді приносить щастя: «Ні, щасливі ті, хто слухає Божі слова й дотримується їх!» Ісус ніколи не давав зрозуміти, ніби його матері Марії належить якась особлива честь. Натомість він показав, що справжнє щастя пов’язане з вірним служінням Богу, а не з родинними узами чи якимись досягненнями.

Як у Галілеї, так і в Юдеї Ісус докоряє людям за те, що вони вимагають знаку з неба. Він каже їм, що вони не отримають жодного знаку, окрім знаку Йони. Йона став знаком, тому що провів три дні в рибі і тому що сміливо проповідував ніневітянам, які завдяки цьому покаялися. «А тут,— каже Ісус,— хтось більший за Йону». Цариця Шеви захоплювалась Соломоновою мудрістю. «А тут,— знову каже Ісус,— хтось більший за Соломона».

Ісус пояснює, що коли хтось запалює світильник, то ставить його не в погріб і не під мірильну посудину, а на підставку, щоб люди бачили світло. Можливо, Ісус натякає, що навчати цих впертих людей і виконувати перед ними чудеса — все одно що ховати запалений світильник. Їхнє око не зосереджене на чомусь одному, тому чудеса Ісуса не досягають своєї мети.

Ісус щойно вигнав демона з німого чоловіка, завдяки чому той заговорив. Це мало б спонукати людей, у яких око зосереджене на чомусь одному, прославляти такий дивовижний вчинок і нести іншим добру новину. Але незадоволені слухачі Ісуса не роблять нічого подібного. Тому Ісус закінчує такими словами: «Отже, будь пильний: можливо, світло, що в тобі, є темрявою. Тому якщо все твоє тіло ясне і не має жодної темної плями, то все воно буде таким ясним, немовби тебе освітлювало сяйво світильника». Луки 11:14—36; Вихід 8:18, 19, НС; 31:18, НС; Матвія 12:22, 28.

Обід у фарисея

ПІСЛЯ того як Ісус відповів своїм противникам, якою силою він зцілив німого чоловіка, один фарисей запрошує його на обід. Перед їдою фарисеї здійснюють ритуальне миття рук до ліктів. Те саме вони роблять після їди і навіть між подачею різних страв. Хоча цей звичай не порушує Божого писаного Закону, однак він виходить за рамки вимог Бога, які стосуються церемоніальної чистоти.

Побачивши, що Ісус не виконує цього ритуалу, господар дивується, проте нічого не говорить. Але Ісус помічає його здивування і каже: «Ви, фарисеї, очищаєте келих і миску ззовні, хоча всередині ви тільки й прагнете грабувати та чинити зло. Нерозумні! Подумайте: хіба той, хто створив зовнішнє, не створив і внутрішнього?»

Далі Ісус викриває лицемірство фарисеїв, які здійснюють ритуальне миття рук, але не «обмивають» своїх сердець від зла. Він радить їм давати дари милосердя «з того, що всередині, і тоді все інше буде у вас чисте». До цього їх має спонукувати серце, сповнене любові, а не бажання вразити інших своєю показною праведністю.

«Горе вам, фарисеї,— продовжує Ісус,— бо ви даєте десятину з м’яти, рути і всякої зелені, але не звертаєте уваги на справедливість і любов до Бога! Звичайно, ви були зобов’язані давати десятину, але й усім іншим не мали нехтувати». Закон, який Бог дав ізраїльтянам, вимагав сплачувати десятину, тобто десяту частину, з врожаю. М’ята і рута — це трави, які використовують в якості приправ. Фарисеї пильнують за тим, щоб давати десятину навіть з цих незначних трав, але Ісус докоряє їм за те, що вони нехтують важливішою вимогою — виявляти любов, доброту і скромність.

Засуджуючи їх, Ісус також каже: «Горе вам, фарисеї, бо ви любите передні місця в синагогах і вітання на ринкових площах! Горе вам, бо ви, як ті непомітні гробниці: люди ходять по них, навіть не усвідомлюючи цього!» Нечистота фарисеїв не помітна відразу. Їхня релігія приваблива тільки зовні, але вона не має справжньої цінності! Вона ґрунтується на лицемірстві.

Один законник (чоловік, обізнаний у Законі), почувши такі звинувачення, незадоволено каже: «Учителю, цими словами ти ображаєш і нас».

У відповідь Ісус говорить, що законники також винні: «Горе й вам, обізнані в Законі, бо ви накладаєте на людей важкі тягарі, а самі навіть пальцем їх не торкаєтесь! Горе вам, бо ви будуєте гробниці пророкам, хоча їх повбивали ваші ж прабатьки!»

Тягарі, про які згадує Ісус,— це усні традиції. Законники не відмінили б і найменшої з них, щоб полегшити життя людей. Ісус показує, що законники навіть схвалюють вбивство пророків і попереджає: «“З цього покоління буде вимагатися плата за кров усіх пророків, пролиту від заснування світу: від крові Авеля до крові Захарія, якого вбили між жертовником і Божим домом”. І ще раз кажу: плата за все те обов’язково вимагатиметься від цього покоління».

Світ, тобто людство, на яке поширюється дія викупу, з’явився, коли в Адама і Єви народились діти. Таким чином Авель жив у час «заснування світу». Після жорстокого вбивства Захарії сирійські війська спустошили Юду. Але Ісус каже, що покоління, яке живе в його дні, ще неправедніше, тому на це покоління чекає значно гірше спустошення. Таке спустошення прийшло через 38 років, у 70 році н. е.

Ісус продовжує своє звинувачення, кажучи: «Горе вам, обізнані в Законі, бо ви забрали ключ до знання; ви самі не ввійшли й перешкодили тим, хто входив!» Законники зобов’язані пояснювати людям Боже Слово, образно кажучи, відкривати його значення. Але вони цього не роблять і навіть забирають у людей можливість зрозуміти Боже Слово.

Почувши таке викриття, фарисеї і законники розлютилися на Ісуса. Коли він виходить з дому, вони починають запекло сперечатися з ним, закидуючи запитаннями. Вони намагаються зловити Ісуса на слові і на тій підставі арештувати його. Луки 11:37—54; Повторення Закону 14:22; Михея 6:8; 2 Хронік 24:20—25.

Питання про спадщину

ЛЮДИ, очевидно, дізналися, що Ісус обідає в домі фарисея, тому на вулиці його чекає кількатисячний натовп. На відміну від фарисеїв, які противляться Ісусу і намагаються зловити його на слові, прості люди охоче і з вдячністю слухають його.

Спочатку Ісус звертається до своїх учнів: «Остерігайтеся фарисейської закваски, тобто лицемірства». Ще під час обіду Ісус виявив, що вся релігійна система фарисеїв просякнута лицемірством. Хоча фарисеї приховують свою неправедність удаваною побожністю, але вони неминуче будуть викриті. «Немає нічого старанно прихованого,— каже Ісус,— що не розкриється, чи таємного, що не стане відомим».

Далі Ісус повторює підбадьорливі слова, з якими він звертався до дванадцятьох апостолів, коли посилав їх проповідувати у Галілеї. Він говорить: «Не бійтеся тих, хто вбиває тіло і потім уже нічого не може зробити». Ісус запевняє своїх послідовників, що Бог не забуде про них, адже він не забуває навіть про звичайного горобця. Також він каже: «Коли ж приведуть вас і поставлять перед народними зборами, урядовцями та представниками влади... саме в ту годину святий дух навчить вас, що́ треба казати».

Раптом один чоловік з натовпу звертається до Ісуса з проханням: «Учителю, скажи моєму братові, аби поділився зі мною спадщиною». Мойсеїв Закон чітко говорить, що перворідний син має отримати подвійну частку спадщини, тому не повинно виникати жодних суперечок. Проте той чоловік, очевидно, хоче отримати більше, ніж йому належить за Законом.

Виявляючи розсудливість, Ісус відмовляється втручатися в цю справу. «Чоловіче, хто призначив мене судити вас чи щось між вами ділити?» — запитує він. Потім Ісус дає людям важливу пересторогу: «Будьте обачні, остерігайтеся всілякої пожадливості, бо навіть якщо людина й має достаток, її життя не залежить від її майна». І справді, хоч би скільки майна назбирала людина, зрештою вона помре і все залишить. Щоб підкреслити цю думку, а також показати безглуздя тих, хто не здобуває собі доброго імені в Божих очах, Ісус наводить приклад:

«В одного багатого чоловіка земля рясно вродила. Тож він почав міркувати собі: “Що мені робити? Я ж не маю куди зібрати свій урожай”. І сказав він: “Ось що зроблю: поруйную свої комори й побудую більші, зберу туди все своє збіжжя і все добро та скажу своїй душі: «Душе, маєш багато добра на довгі роки. Відпочивай, їж, пий і веселися»”. Але Бог промовив до нього: “Нерозумний, цієї ночі твою душу зажадають від тебе. Кому ж тоді дістанеться все, що ти наскладав?”»

На завершення Ісус каже: «Так буває з тим, хто нагромаджує скарби для себе, але не є багатий у Божих очах». Хоч учні, скоріш за все, не почнуть нерозсудливо накопичувати багатство, але щоденні турботи можуть легко завадити їм служити Єгові цілим серцем. Тому, користуючись нагодою, Ісус повторює чудову пораду, яку він дав приблизно півтора року тому в Нагірній проповіді. Звертаючись до учнів, він говорить:

«Тому кажу вам: перестаньте тривожитися за свою душу — що будете їсти, або за своє тіло — у що вдягнетесь. (...) Подивіться на круків, які не сіють, не жнуть, не мають ні стодоли, ні комори, але Бог їх годує. (...) Поспостерігайте за тим, як ростуть лілії. Вони не трудяться і не прядуть, але кажу вам: навіть Соломон у всій своїй славі не одягався так пишно, як одна з них. (...)

Тому перестаньте шукати, що вам їсти та що пити, і перестаньте жити в непевності й тривозі, бо всього того настійно шукають народи світу, але ваш Батько знає, що ви потребуєте цього. Тож і далі шукайте його царство, а все це вам додасться».

Слова Ісуса набувають особливого значення у час економічних труднощів. Людина, яка починає надмірно тривожиться про матеріальне і занедбує духовне, по суті, виявляє, що їй бракує віри в те, що Бог подбає про своїх служителів. Луки 12:1—31; Повторення Закону 21:17.

Будьте готові!

ІСУС перестеріг народ не виявляти пожадливості і порадив учням не приділяти надмірної уваги матеріальному. Після цього він каже такі підбадьорливі слова: «Не лякайся, мала отаро, бо вашому Батькові було до вподоби дати вам царство». Ісус пояснює, що в небесне Царство ввійде порівняно небагато людей (згодом стала відома їхня кількість — 144 000). Більшість з тих, хто отримає вічне життя, будуть підданими цього Царства і житимуть на землі.

Яким же чудовим даром є «царство»! Ісус каже, як мали б зреагувати учні, отримавши цей дар. Він заохочує їх: «Продайте своє майно і дайте милостині». Учні повинні використовувати всі свої засоби, щоб духовно допомагати іншим. Таким чином вони зберуть «невичерпний скарб у небесах».

Далі Ісус заохочує своїх учнів бути готовими до його повернення. Він каже: «Будьте підперезані, і світильники ваші хай палають. Самі ж ви будьте подібні до людей, які чекають повернення свого пана з весілля, щоб, як тільки він прибуде й постукає, негайно відчинити йому. Щасливі ті раби, яких пан у час свого приходу застане напоготові! Правду кажу вам: він підпережеться, посадить їх за стіл і, підійшовши, буде їм прислуговувати».

У цьому прикладі готовність слуг, які чекають на повернення свого господаря, видно з того, що вони підтикають поділ довгого одягу під пояс і продовжують працювати до пізньої ночі при світлі добре заправлених світильників. Ісус пояснює: «Якщо він [господар] прибуде о другій сторожі [від дев’ятої години вечора до півночі] або навіть о третій [від півночі до третьої години ранку] та застане, що вони так роблять,— щасливі вони!»

Слуги отримують незвичайну нагороду. Господар садить їх за стіл і починає їм прислуговувати. Він ставиться до них не як до рабів, а як до вірних друзів. Яка ж чудова нагорода за те, що вони працювали для свого господаря цілу ніч, чекаючи його повернення! Насамкінець Ісус говорить: «Так і ви, будьте готові, бо Син людський прийде о тій годині, про котру навіть не здогадуєтесь».

Тоді Петро запитує: «Господи, цей приклад лише для нас чи для всіх?»

Ісус не відповідає прямо, а наводить ще один приклад. «Хто ж справді вірний і розсудливий управитель, якого пан призначить над своїми слугами, аби своєчасно давати їм достатньо харчу? — запитує він.— І якщо пан під час свого приходу застане, що раб так і робить, то раб цей щасливий! Правду кажу вам: пан призначить його над усім своїм маєтком».

«Пан» — це Ісус Христос. «Управитель» зображає «малу отару» учнів як групу; слово «слуги» стосується тих самих 144 000, які отримують небесне Царство, але підкреслює працю кожного з них зокрема. «Маєток», над яким призначений вірний управитель,— це всі справи його пана, царя, на землі, в тому числі і догляд за земними підданими Царства.

Далі Ісус каже, що, можливо, не всі члени класу управителя, або раба, будуть вірними. Він говорить: «Якщо той раб скаже в серці своєму: “Мій пан затримується”,— і почне бити слуг та служниць, їсти, пити й упиватись, то пан цього раба прийде в день, коли той не сподівається... Він з усією суворістю покарає його».

Ісус також говорить, що його прихід став для юдеїв часом вогню, оскільки одні прийняли його вчення, а інші — ні. Три роки тому він охрестився у воді, але тепер наближається до кінця його хрещення в смерть, і він говорить: «Як я знемагаю, поки воно завершиться!»

Після цих слів, звернених до учнів, Ісус знову промовляє до натовпу. Він шкодує, що люди вперто відмовляються визнавати очевидні докази того, що він Месія, і применшують їхнє значення. «Коли на заході піднімається хмара,— каже Ісус,— ви відразу говорите: “Насувається буря”, і так стається. А коли дме південний вітер, ви говорите: “Буде спека”, і так є. Лицеміри, у прикметах на небі й на землі ви добре розбираєтесь. Чому ж ви тоді не можете зрозуміти значення цього часу?» Луки 12:32—59.

Народ буде знищений, але не весь

НЕВДОВЗІ після розмови Ісуса з юдеями, які зібралися біля дому фарисея, дехто з присутніх розповідає «йому про те, що сталося з галілеянами: як Пилат [римський намісник Понтій Пилат] змішав кров цих людей з кров’ю їхніх жертв». Мабуть, ці галілеяни були вбиті, коли тисячі юдеїв протестували проти того, що Пилат використав гроші з храмової скарбниці на будівництво акведука для постачання води в Єрусалим. Люди, які розповідають про це Ісусу, мабуть, натякають, що галілеяни загинули через власні грішні вчинки.

Однак Ісус відразу виправляє їх, кажучи: «Чи ви думаєте, що ті галілеяни так постраждали тому, що були більшими грішниками, ніж інші галілеяни? Кажу вам, анітрохи». Потім він використовує цей випадок, щоб застерегти юдеїв: «Якщо не покаєтеся, то всі ви теж будете вигублені».

Далі Ісус нагадує про іншу трагічну подію, яка сталася у цій місцевості і, можливо, також була пов’язана з будівництвом акведука. Він запитує: «А може, думаєте, що ті вісімнадцять, на котрих упала вежа в Сілоамі та вбила їх, були більшими винуватцями, ніж інші мешканці Єрусалима?» Ісус каже, що ці люди загинули не через те, що були погані. Зазвичай такі трагедії відбуваються, бо «з усіма в несподіваний час може статися непередбачений випадок». Однак Ісус знову перестерігає: «Та якщо ви не покаєтеся, то всі так само загинете».

Після цього Ісус наводить підхожий приклад: «У винограднику одного чоловіка росло фігове дерево. Якось він прийшов подивитися, чи на ньому є плоди, але нічого не знайшов. Тож він сказав виноградареві: “Ось уже три роки я приходжу до цього фігового дерева за плодами, але нічого не знаходжу. Зрубай його! Навіщо воно має даремно займати землю?” Виноградар же відповів: “Пане, залиш його ще на цей рік, а я обкопаю його та обкладу гноєм, якщо в майбутньому воно принесе плоди, то добре, а якщо ні, зрубаєш його”».

Більш як три роки Ісус намагався зрощувати віру в серцях юдеїв. Але плід його праці — лише кілька сотень учнів. Тепер, у четвертий рік свого служіння, він працює ще наполегливіше. Ісус так би мовити обкопує і обкладає гноєм юдейське фігове дерево, ревно проповідуючи і навчаючи в Юдеї та Переї. Але всі його зусилля даремні! Народ відмовляється покаятись, тому прирікає себе на знищення. Тільки невелика частина народу відгукується на проповідування Ісуса.

Невдовзі після цього Ісус навчає в суботу в одній синагозі. Там він бачить жінку, яку вже 18 років мучить демон, і вона ходить скорчена. Ісус співчутливо каже їй: «Жінко, ти звільнена від своєї немочі». Тоді він кладе на неї руки, і в ту ж мить вона випрямляється та починає прославляти Бога.

Проте начальник синагоги обурюється і говорить: «Маєте шість днів, щоб працювати, тоді й приходьте оздоровлюватись, тільки не в суботу». Начальник визнає, що Ісус має здатність зціляти, але засуджує людей за те, що вони приходять зцілятися в суботу.

«Лицеміри,— відповідає Ісус,— хіба не відв’язує кожен з вас у суботу свого бика чи осла і не виводить зі стійла, щоб напоїти його? Чи ж не треба було й цю Авраамову дочку, котру Сатана тримав у путах аж вісімнадцять років, звільнити в суботній день?»

Коли Ісус каже це, його противники ніяковіють. Але люди радіють всім його славним ділам. Після цього Ісус повторює два пророчих приклади про Боже Царство, які він розповідав приблизно рік тому, сидячи у човні на Галілейському морі. Луки 13:1—21; Екклезіяста 9:11, НС; Матвія 13:31—33.