Потім Ісус додає: «Наш друг Лазар заснув, і я йду розбудити його».

Учні, очевидно, думаючи, що Лазар спить, а отже, невдовзі видужає, говорять: «Господи, якщо він заснув, то одужає».

Тоді Ісус каже їм прямо: «Лазар помер, і я тішуся, що мене там не було, бо тепер ваша віра зможе стати ще міцнішою. Тож ходімо до нього».

Хома розуміє, що Ісуса можуть убити в Юдеї. Він бажає його підтримати і тому заохочує інших учнів: «Ходімо і ми, щоб померти разом з ним». Тож, ризикуючи життям, учні супроводжують Ісуса, який через милосердя знову йде в Юдею.

Надія на воскресіння

ЗРЕШТОЮ Ісус підходить до Віфанії, села, що лежить приблизно за три кілометри від Єрусалима. Минуло лише кілька днів після смерті і поховання Лазаря. Його сестри Марія і Марта все ще оплакують його, і багато людей прийшло до їхнього дому, щоб їх потішити.

Сестри плачуть, і в цей час хтось повідомляє Марті, що йде Ісус. Тож вона, очевидно нічого не сказавши сестрі, виходить з дому і поспішає назустріч Ісусові. Підійшовши до Ісуса, Марта повторює слова, які вони з сестрою, мабуть, не раз говорили протягом останніх чотирьох днів: «Якби ти був тут, не помер би мій брат».

Але вона висловлює надію, натякаючи, що Ісус ще може щось зробити для її брата.

— Я знаю: все, що ти попросиш у Бога, він дасть тобі,— каже вона.

— Твій брат воскресне,— обіцяє Ісус.

Марта думає, що Ісус говорить про майбутнє воскресіння на землі, якого чекали Авраам та інші слуги Бога. Тому вона відповідає:

— Знаю, він воскресне, коли настане воскресіння в останній день.

Однак Ісус дає надію на те, що він допоможе їй вже тепер, і говорить: «Я — воскресіння і життя». Він нагадує Марті, що Бог дав йому владу над смертю, кажучи: «Хто вірить у мене, той, навіть якщо й помре, оживе. І кожен, хто живе та вірить у мене, ніколи не помре».

Ісус не має на увазі, що вірні люди, які живуть в його час, ніколи не помруть. Ні, він наголошує, що віра в нього може привести до вічного життя. Таке життя отримає більшість людей, воскреснувши в останній день. Однак інші вірні люди переживуть кінець цієї системи на землі, і для них Ісусові слова сповняться буквально. Вони ніколи не помруть! Промовивши ці дивовижні слова, Ісус питає Марту:

— Віриш у це?

— Так, Господи, вірю,— відповідає вона,— я вірю, що ти — Христос, Божий Син, який мав прийти у світ.

Марта поспішно повертається додому, щоб покликати сестру, і тихо каже їй: «Вчитель тут; він тебе кличе».

Марія одразу ж вибігає з дому. Коли інші люди бачать це, то думають, що вона йде до гробниці, тому вирішують піти за нею.

Підійшовши до Ісуса, Марія з плачем падає йому до ніг і говорить:

— Господи, якби ти був тут, не помер би мій брат.

Коли Ісус бачить, як плаче Марія і люди, котрі йдуть за нею, це зворушує його до глибини душі.

— Куди ви його поклали? — запитує він.

— Ходи, Господи, і побачиш,— відповідають вони.

З очей Ісуса котяться сльози, тож юдеї говорять: «Дивіться, як сильно він любив його!»

Дехто пригадує, що кілька місяців тому, під час свята Наметів, Ісус зцілив молодого чоловіка, сліпого від народження, і запитують: «Невже цей чоловік, який відкрив очі сліпому, не міг зробити так, щоб той не помер?» Івана 5:21; 6:40; 9:1—7; 11:17—37.

Воскресіння Лазаря

ІСУС разом з усіма приходить до гробниці, в якій поховали Лазаря. По суті, це печера, вхід до якої привалений каменем. «Відваліть камінь»,— каже Ісус.

Марта ще не розуміє, що Ісус хоче зробити, тому заперечує: «Господи, тіло вже, напевно, смердить, бо минуло чотири дні».

Але Ісус запитує: «Хіба я тобі не говорив, що коли будеш вірити, то побачиш Божу славу?»

Тож камінь забирають. Потім Ісус підводить очі до неба і молиться: «Батьку, дякую, що ти почув мене. Я знав, що ти завжди мене чуєш, але сказав це заради людей, котрі стоять довкола, аби вони повірили, що ти послав мене». Ісус молиться вголос, щоб люди знали: те, що він зараз зробить, станеться за допомогою сили, яку він отримає від Бога. Після цього Ісус вигукує: «Лазарю, вийди!»

І Лазар виходить. Його руки і ноги обмотані поховальними пов’язками, а лице обв’язане хустиною. «Розв’яжіть його, нехай іде»,— говорить Ісус.

Побачивши це чудо, багато юдеїв, котрі прийшли потішити Марію і Марту, повірили в Ісуса. Однак інші йдуть до фарисеїв і розповідають їм про все, що сталось. Тоді фарисеї і старші священики негайно скликають Синедріон, юдейський верховний суд.

До складу Синедріону входить теперішній первосвященик Кайяфа, а також фарисеї і садукеї, старші священики і колишні первосвященики. Усі вони стурбовано говорять: «Що ж нам робити? Адже цей чоловік виконує багато чуд! Якщо облишимо його, то всі в нього повірять, а тоді прийдуть римляни та захоплять і наш храм, і наш народ».

Хоча релігійні провідники визнають, що Ісус «виконує багато чуд», але їх турбує лише власне становище і влада. Воскресіння Лазаря завдало особливо важкого удару садукеям, тому що вони не вірять у воскресіння.

Слово бере Кайяфа, який, можливо, є садукеєм. Він каже: «Ви нічого не знаєте і не розумієте: для вас же ліпше, щоб один помер за народ, аніж щоб увесь народ загинув».

Ці слова вклав в уста Кайяфи Бог, адже пізніше апостол Іван написав: «Сказав він це не від себе». Кайяфа мав на увазі, що Ісуса треба вбити, щоб він більше не послаблював їхньої влади і впливу. Проте, за словами Івана, Кайяфа «виголосив пророцтво, що Ісус має померти за народ. Ісус мав померти ще й для того, аби зібрати розпорошених дітей Бога». Справді, Син Бога мусить померти і віддати своє життя за всіх — саме в цьому полягає Божий намір.

Кайяфі вдається переконати Синедріон у тому, що треба скласти план вбивства Ісуса. Однак Ісус, очевидно, довідується про це від Никодима, прихильного до нього члена Синедріону, і йде звідти. Івана 11:38—54.