Чоловік міг розлучитися з дружиною, якщо бачив у «її поведінці щось варте осуду». Це могла бути серйозна неповага до чоловіка або поведінка, що ганьбила його дім чи дім його батька. Однак дружину захищало те, що чоловік мусив написати свідоцтво про розлучення. В такому разі вона мала право вийти заміж за іншого чоловіка (Пв 24:1, 2).

Якщо чоловік звинувачував дружину в тому, що на момент одруження вона не була незайманою, і це обвинувачення виявлялось фальшивим, то його карали: він мав заплатити її батькові подвійну ціну викупу за незайману наречену. Цей чоловік вже ніколи не мав права розлучитися зі своєю дружиною (Пв 22:13—19). Якщо чоловік збезчещував незайману дівчину, яка не була зарученою, він мусив заплатити батькові дівчини викуп, як за наречену, і, якщо той дозволить, одружитися з нею. Після цього він вже ніколи не мав права з нею розлучитися (Пв 22:28, 29; Вх 22:16, 17).