Хоча ізраїльтянам було дозволено розлучатися з різних причин, у Законі, який Бог дав їм через Мойсея, містились настанови, що регулювали розлучення. В Повторення Закону 24:1 сказано: «Якщо чоловік одружиться з жінкою, але буде незадоволений нею, бо побачить в її поведінці щось варте осуду, то він напише свідоцтво про розлучення, дасть їй це свідоцтво і відішле її зі свого дому». Однак чим саме було «щось варте осуду» (букв. «нагота чогось»), не зазначалось. Мова не йшла про перелюб, адже, згідно з Законом, винних у перелюбі чекала смертна кара, а не розлучення (Пв 22:22—24). Скоріш за все, спочатку чимось «вартим осуду», що давало ізраїльтянину підставу розлучитися з дружиною, вважалася якась серйозна провина, можливо крайня неповага до чоловіка або поведінка, що ганьбила його дім. Оскільки в Законі говорилося: «Люби свого ближнього, як самого себе», то навряд чи можна було безкарно розлучитися з дружиною без вагомої на те підстави (Лв 19:18).

Свідоцтво про розлучення. Те, що з бігом часу ізраїльтяни почали зловживати правом на розлучення, не означає, що від самого початку розлучитися було легко. Чоловік мав зробити кілька формальних кроків. Він був зобов’язаний написати відповідний документ — «свідоцтво про розлучення». Це свідоцтво він мав дати своїй дружині і «віді[слати] її зі свого дому» (Пв 24:1). Хоча в Біблії більше нічого не повідомляється про цю процедуру, вона, очевидно, вимагала, щоб чоловік звернувся до вповноважених осіб, які могли вмовити пару помиритися. На підготовку свідоцтва і офіційне оформлення розлучення йшов певний час, завдяки чому чоловік мав нагоду ще раз обдумати своє рішення. Для розлучення потрібна була вагома підстава, і, коли вимог Закону належно дотримувалися, вони стримували від поспішного розірвання шлюбу і захищали права та інтереси дружини. Біблія не повідомляє, що саме писали у «свідоцтві про розлучення».

Повторний шлюб колишніх чоловіка і дружини. В Повторення Закону 24:1—4 про розлучену жінку говориться: «Після того як вона піде з його дому, вона може стати дружиною іншого чоловіка». Далі там зазначається: «Якщо ж і той чоловік зненавидить її, напише свідоцтво про розлучення і, давши їй свідоцтво, відішле її зі свого дому або якщо той чоловік помре, то перший чоловік не зможе знову взяти її за дружину після того, як вона була опоганена, бо це гидота для Єгови. Не вводьте в гріх той край, який дасть вам у спадок ваш Бог Єгова». Розлучений чоловік не міг знову одружитися з колишньою дружиною; можливо, цей закон був даний для того, щоб запобігти будь-якій змові чоловіка з його колишньою дружиною з метою організувати її розлучення з другим чоловіком чи навіть влаштувати його смерть і зрештою одружитися знову. Якби він таки одружився з нею, такий шлюб був би нечистим у Божих очах. Чоловік виставив би себе на посміховисько, адже раніше він прогнав свою дружину, знайшовши в ній «щось варте осуду», а згодом, після того як вона була офіційно одружена з іншим, знову взяв її собі за дружину.

Усвідомлення того, що чоловік не може знову одружитися зі своєю колишньою дружиною, після того як вона вийшла заміж за іншого (навіть якщо другий чоловік розлучився з нею або помер), змушувало чоловіка добре подумати, перш ніж починати процедуру розлучення (Єр 3:1). Однак у Біблії не говориться, що чоловік не міг одружитися зі своєю колишньою дружиною, якщо після розлучення вона залишалася незаміжньою.