Згідно з Божим законом, торгівля людьми і їх викрадання каралися смертю. Крім того, Єгова дав відповідні настанови, які захищали рабів. Наприклад, власник, покалічивши свого раба, мусив дати йому волю. Пана могли покарати смертю, якщо раб помирав від панських побоїв. Бранки ставали або невільницями, або ж дружинами. Але їх не використовували лише для статевої насолоди. Усвідомивши суть Закону, ізраїльтяни праведного серця мали виявляти до рабів повагу й доброту, немовби ті були найманими робітниками (Вихід 20:10; 21:12, 16, 26, 27; Левит 22:10, 11; Повторення Закону 21:10—14).

Декотрі євреї добровільно служили своїм землякам, аби повернути борги. Завдяки такому розпорядку люди не голодували і навіть могли позбутися злиднів. Окрім того, у певні єврейські свята рабів мусили відпускати на волю, якщо самі вони цього хотілиa (Вихід 21:2; Левит 25:10; Повторення Закону 15:12). Коментуючи ці закони стосовно рабства, юдейський вчений Моузіс Мілзінер відзначив, що «раб ніколи не переставав бути людиною, у ньому вбачали особистість, котра володіла природними правами, які не міг порушувати навіть власник». Як же це разюче відрізняється від потворного рабовласництва, що вкриває ганьбою історію людства!