Заповідь Божого закону, даного ізраїльтянам, була «святою [походила від Бога], праведною [досконало справедливою] й доброю [завжди корисною для тих, хто її дотримується]» (Рм 7:12; пор. Еф 5:9).

Закон був праведним. Це не означає, що Закон, даний через Мойсея, не відображав Божих норм праведності. Апостол Павло писав: «Закон сам по собі святий і заповідь свята, праведна й добра» (Рм 7:12; Пв 4:8). Як Бог і задумав, Закон виявляв переступи і, наче опікун, вів юдеїв, які мали чисте серце, до Христа, а також був тінню прийдешніх благ (Гл 3:19, 24; Єв 10:1). Але він не міг зробити по-справжньому, повністю праведними тих, хто його виконував. Усі вони були грішниками, не могли досконало дотримуватись Закону, їхній первосвященик своїм служінням і жертвами не міг усунути їхніх гріхів.