Закон був «опікуном, який вів до Христа» і вказував на нього («Христос — кінець Закону»). Він виявляв, що всі люди, в тому числі євреї, грішні і що життя неможливо здобути «на підставі вчинків, яких вимагає закон» (Гл 3:19—24; Рм 3:20; 10:4). Він був «духовний», тобто даний Богом, і «святий» (Рм 7:12, 14). В Ефесян 2:15 про Закон сказано, що він «складався із заповідей і постанов». Він був еталоном досконалості, і кожен, хто міг би повністю виконати його, вважався б досконалим, гідним життя (Лв 18:5; Гл 3:12). Оскільки недосконалі люди не могли дотримуватися Закону, він показував, що усі «згрішили й не можуть віддзеркалювати Божу славу» (Рм 3:23). Бездоганно дотримувався Закону лише Ісус Христос (Ів 8:46; Єв 7:26).

Наче вихователь, він захищав і дисциплінував ізраїльтян, готуючи їх до приходу Месії, котрий мав стати їхнім наставником (Гл 3:24)