Протягом століть, мільйони людей вже молились за мир.

Жодні можливо не молились так незвичайно як провідники світових релігій в Ассізі, Італії, пізно 1986 р.

Що сталось на тому зібранні? Чи те зібрання мало якесь значення? Чи люди тих релігій слухали й діяли згідно з тими молитвами? Чи Бог слухав?

Кореспондент від журналу Пробудись! в Італії аналізує ці запитання в наступних статтях.

Молитви за мир — хто слухає їх?

ЯК ЦЕ, що американський індіанець у головному уборі з пір’я стояв на тій самій платформі з грекоправославним священиком? Чому буддистський Далай-Лама сидів разом з кентерберійським архієпископом? Яка ж спільність єврейського рабина з метрополитом Російської православної церкви? І чому Іоанн-Павло II, папа Католицької церкви, головував на цьому зборі?

Не дуже давно тому папа навіть був би не подумав молитись разом з провідниками інших головних релігій. Однак, пізно 1986 р., в італійському місті Ассізі, він приєднався до всіх цих релігій, щоб святкувати „Світовий день молитви за мир”. Папа планував цей збір згідно з тим, що Організація Об’єднаних Націй призначила 1986 бути Міжнародним роком миру.

В Ассізі, проказували різні молитви за мир. Але хто ж слухав тих молитов? Триєдиний Бог так званого Християнства? Чи Бог євреїв? Аллах мусульманів? „Великий Тоумб” (палець) і „шумний Грім” анімістів? Чи котрий-небудь з цих богів слухав тих молитов? Тепер, коли вже минуло трохи часу після того збору в Ассізі, то відповіді на ці питання стали очевидні.

Що там відбулось

Молитви тих релігійних провідників були найвищою точкою того міжнародного дня молитви в Ассізі, місті центральної Італії 27 жовтня. Збудували велику платформу, і на заднім плані виписали слово „МИР” 14 мовами. Розташовано широким півколом, з папою в центрі, більше як 60 провідників головних релігій світу молились по черзі при кафедрі. Телекамери фотографували церемонію на яку пізніше, кажуть, дивилось 500 мільйонів людей по цілому світі.

Перші молитись були буддисти, які прохали „океана щастя і радості”. Тоді індуси благали „миру всьому людству”. Мусульмани молились: „Хвала Богові, Господеві всесвіту”.

„Дай нам миру”, прохали від своїх богів анімісти з Африки. „Ми подаємо люльку великому духові, матері землі”, сказав американський індіанець, тоді як курили люльку миру. „Дай землі мир”, прохали євреї.

„У мирі та єдності благаймо нашого Господа Бога”, молились католики, англіканці, лютерани, і представники Грекоправославної церкви. Сікхи, зороастри, синтоїсти, і Джайни також молились за всесвітній мир.

Надання оказії видатного становища

Це перший раз, було сказано в пресі, що верховні священики світових релігій зібрались у одно місце на молитву. З цієї причини збір назвали „історичною оказією”.

Декотрі вірили, що на тому зборі сповнялось біблійне пророцтво. Тому що місто Ассізі є влаштоване на горі, то декотрі казали, що це було символічною горою згаданою в пророцтві Михея 4 розділі в 2 вірші. В одному рапорті було сказано, що збір у Ассізі був „зібрання передсказане пророком Михеєю 2700 років тому: ,У [час] кінця гора на якій стоїть храм Господній буде підвищена... Усі люди зберуться при долі гори й скажуть: Ходім на гору Господню. Він навчить нас, що ми маємо робити’”.— Воче делле контраде.

З великим захопленням у журналі Іль сабато було сказано: „З часу будування Вавілонської башти ще не було такої оказії як ця. У той час, бажаючи досягти неба, люди були розділені. Сьогодні, в ім’я релігійного настрою, який викликає їм Божого дару, миру, люди з’єднались”.

Виникають серйозні питання

Немає сумніву, що це зібрання було ефектним видовищем. Проте, виникали правильні питання. Щоденник Ла націоне питав: „Чи та звістка послужила своїй цілі? Чи вона зворушила серця тієї половини мільярда глядачів? Чи та звістка пробилась крізь непохитні становища тих людей, які прямо, чи непрямо, вирішують і керують подіями й долею світу?”

Мислячі люди питають ще інші проникливі питання: Чи Бог приймає всі молитви, незважаючи на те, яку релігію людина практикує? Чи це вистачає молитись за чимсь і не бути упевненими, чи це Божа воля в тій справі? Чи цей збір спонукав людей працювати за мир? Що ми можемо навчитись з минулого? І, понад усе, як Святе Письмо каже, що світовий мир зрештою буде досягнений?

Сучасна Вавілонська башта?

СТАРОДАВНЯ Вавілонська башта стала символом на замішання й розбрат. Під час будування тієї башти, близько 4000 р. тому, Бог помішав людям мову. Чому? Тому що вони бунтувались проти Нього. Вони не слухались Бога й будували своє життя навколо інтриг недосконалих людей. Тому то Бог розпорошив їх по цілій землі.— 1 Мойсеєва 11:1-9.

Чи ж те, що відбулось у Ассізі було щось інакшого? Чи присутні правильно возз’єднались? Чи релігійні провідники більше як двох мільярдів людей дійсно сприяли світовому миру?

Чи там була єдність?

Кілька днів раніше в промові папа сказав: „Те що відбудеться в Ассізі не буде релігійним синкретизмом [з’єднання]”. Він додав: „Ми не можемо молитись разом, тобто, з’єднатись загальною молитвою, але можемо бути присутні тоді як інші моляться”.

Таким то чином папа виявив, що вони будуть тільки збиратись на молитву, але не будуть молитись разом. Декотрі зауважують у цьому те, що він уникав участі в загальній молитві. Це тому, щоб католики не винуватили його про змішання різних релігійних доктрин.

Це було підтверджено в привітній промові з якою папа виступив перед релігійними провідниками того ранку. Емфатично (виразно) він заявив: „Тому що ми зібрались на цьому зборі, то це не на те, щоб релігійно погодитись між собою, або щоб досягти єдності в результаті переговорів. І це не значить, що релігії можливо погодити на рівні загального вручення земним проектом щонайбільшим за всіх”.

Певно, там не будуть старатись погодити багато різниць релігійних віровчень представлених зібраними священиками в Ассізі. Тому то не буде можливо здійснити релігійну єдність. Замішання ,релігійних язиків’ буде продовжуватись. Отже, тут бачимо значну подібність до стародавньої Вавілонської башти.

З порівняння віровчень можна бачити релігійне роз’єднання. Наприклад, у буддизмі не приймають існування особистого бога, і навчаюуть, що остаточна мета людини є досягти стану Нірвани, цілковитого блаженства здобутого зникненням власної особи. Індуси вірять у мільйони богів, і безперервний цикл перевтілень, які доводять до Нірвани. Католики, православні, і протестантські релігії вірять у Трійцю. Але мусульмани вірять, що є тільки один бог, Аллах, що Мухаммед є його пророком; проте, вони не вірять, що Бог має Сина. Євреї поклоняються одному Богові, але не приймають Ісуса, як Месію. Африканські релігії вірять, що рослина, тварини, і безжиттєві предмети мають духа. Американські індіанці поклоняються силам природи.

Проте, правдивий мир значить принаймні основне з’єднання різних людей. Але релігії представлені на зборі в Ассізі були так розділені, що навіть не могли погодитись над загальною молитвою! Певно, Бог не може схвалювати всіх тих суперницьких ідей, тому що апостол Павло написав, „Бо Бог не є Богом безладу, але миру”.— 1 Коринтян 14:33.

Чи Бог слухає?

Як же єдиному правдивому Богові, Творцеві неба й землі, слухати молитов релігійних провідників, які не мають наміру досягти правдивої єдності? Боже власне натхненне Слово ясно каже практикуючим правдивого поклоніння, „щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж [ними] поділення, але щоб були [вони] поєднані в однім розумінні та в думці одній”.— 1 Коринтян 1:10.

Коли б Бог слухав тих розєднаних релігій, то суперечив би Сам Собі. Це показувало б схвалення того, що Він осуджує — роз’єднання. Неможливо винуватити Бога правди в дволичності. Він не буде суперечити Своєму власному Слову, тому що „Богові... неможливо говорити неправди”. (Тита 1:2, НС) Отже, Він не слухає молитов такого роз’єднаного поклоніння.

Біблія ясно показує, що Бог схвалює тільки поклоніння, яке узгоджується з Його волею. Ісус сказав: „Не кожен, хто каже до Мене: ,Господи, Господи!’ увійде в Царство небесне, але той, хто виконує волю Мого Отця, що на небі”. Він також сказав, що Бог „прагне”, тобто схвалює й слухає тільки тих, які поклоняються Йому „у дусі та в правді”. Таке то поклоніння виконується додержуванням Його слова й заповідей. Отже, Бог не схвалює тих релігій, які не виконують Його волі, так як Він не схвалював будівничих Вавілонської башти, які також не виконували Його волі. Таких він відкидає. Так як Ісус сказав про тих, які виконують свою власну волю замість Божу: „Відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня”.— Матвія 7:​21-23; Івана 4:​23, 24.

Отже, духовне становище релігій зібраних у Ассізі було зовсім протилежне, тому чого Бог вимагає від правдивих поклонників. Замість бути з’єднані одним розумом та думкою, вони є порвані розбратом, так як було під час будування Вавілонської башти.

Факт, що Бог не слухає прихильно молитов цьогосвітніх до Вавілона подібних релігій стає ще більш очевидним, коли розглянемо свідчення історії. Що виявляє те свідчення?

Ваші руки наповнені кров’ю

„НАВІТЬ коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас,— ваші руки наповнені кров’ю”. Так то сказав Всемогутній Бог тим, які прикидались служити Йому, але які проливали невинну кров.— Ісаї 1:15.

Чи релігії цього світу є винні в пролитті невинної крові? Певно, що винні. У кожній війні нашого 20 століття, релігії з їхніми священиками підтримували кровопролиття. Це навіть доводило до масового вбивання членів тієї самої релігії.

Однак, Ісус навчив Своїх послідовників ,вернути меч свій до його місця’. (Матвія 26:​52) Апостол Павло сказав: „Зброя бо нашого воювання не тілесна”. (2 Коринтян 10:4) Могутня звістка в Божому Слові є, що практикуючі правдиву релігію мусять любити одні одних, а не проливати їхню кров: „Цим пізнаються діти Божі та діти Дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить. Бо це та звістка, яку від початку ви чули,— щоб любили один одного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив”.— 1 Івана 3:10-12.

Якщо релігія не практикує такої любові, то Бог не буде слухати молитов її членів. Біблія каже: „І чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді та чинимо любе для Нього”. (1 Івана 3:22) Але релігії цього світу не додержували Божих заповідей. Замість додержувати їх, вони слабосило погоджувались, щоб стратити близько сто мільйонів людей в війнах тільки в цьому столітті!

Чи провідники й люди будуть слухати?

У своїй закінчуючій промові в Ассізі, Іоанн-Павло II сказав: „Запрошуємо світових провідників звернути увагу на наші покірні благання до Бога за мир”. Чи політичні провідники й люди взагалі будуть слухати цієї просьби? Щоб довідатись, давайте розглянемо історію.

Історія виявляє, що договори та молитви за мир не є нічого нового. Протягом Середньовіччя, договори за мир часто називались Божі перемир’я, або священні перемир’я. Ці перемир’я проголошували на релігійних фестивалях так званого Християнства, протягом яких припинялись усі конфлікти. Але декотрі люди таки не шанували такого перемир’я навіть під погрозою виключення від церкви.

У 1915 р. Папа Бенедикт XV звернувся до націй, щоб вони припинили „жахливе кровопролиття” протягом Першої Світової Війни. Він молився до Бога за „припинення цього лукавого лиха”. Але ні народні провідники, ні люди не слухали його молитов. І, Бог теж не слухав їх, тому що по обох сторонах війни воювали члени тієї самої релігії. Католик убивав католика, протестант протестанта, зовсім протилежно Божим наказам.

Весною 1939 р., коли знову хмари другої світової війни бушували, то папа Пій XII організував „кампанію публічних молитов за мир”. Наступного серпня, саме перед вибухом війни, він звернувся до народних провідників та їхніх народів, щоб вони стримувались від „обвинувачення, погроз, причин взаємного недовір’я” для того, щоб уникнути найгіршого.

Але всі ті молитви та закликання не припинили воєнного апарату католицької та протестантської Німеччини; вони теж не довели до миру для католицької Італії або для синтоїстської Японії. І жодного члена якої-небудь релігії не погрожували виключенням за вбивання інших членів тієї самої релігії. Отже, протягом шістьох років брат убивав брата, яке то кровопролиття підтримували священики всіх націй.

У відповідь на прохання папи в Ассізі, по декотрих місцевостях перестали воювати 27 жовнтя, 1986 р. Але по інших країнах війна продовжувалась. У багатьох випадках війна воювалась саме у тих країнах, яких релігії були представлені в Ассізі. Наприклад, католицькі партизани Ірландської Республіканської Армії бомбардували Ірландію. Сікхи воювали в Індії. В Афганістані, Ефіопії, Лівані, Ірані та Іраку, як також по інших країнах, кровопролиття також продовжувалось. Навіть ті країни, які припинили війну того дня, наступного знову посівали смерть і терор. Дійсно це дивний мир!

Чи ж „Бог миру” може благословити такі ініціативи, які непрямо схвалюють тих, які припиняють убивство сьогодні тільки, щоб знову починати його взавтра? Чи ж Бог схвалював Каїна за те, що він убив Авеля? Певно що ні! — Євреїв 13:20.

Не є силою на мир

Недавні анкетування проведені в різних країнах світу виявляють, що багато людей вірять, що релігії цього світу підбурюють війну замість поширювати мирні споріднення. Такого то переконання було 47 процентів французів і 48 процентів ізраїльського народу.

Джон Тейлор, загальний секретар світової конференції релігій за мир, сказав у франкокатолицькому тижневику Л’Актуеліте Реліжіюз дан ле моунд: „Ми обманили себе думати, що релігія може, і дійсно припинить війну, і що ми дуже скористаємо із з’єднуючих сил проти війни, проти озброєння. Але, розглянувши ці проблеми, мало-помалу ми взнали, що війни не спричиняються зброєю, але ненавистями та розбратом між людьми... І в цьому релігія теж відіграла свою роль”.

Історик Ернесто Галлі Делла Лоджіа, у католицькому щоденнику Аввеніре, сказав більш доречно: „Здається, релігія не з’єднала людей та народів, краще, роз’єднала їх. Так уже бувало протягом століть. Найбільші єдинобожі релігії, не тільки воювали одна проти одної без пощади, але декотрі з них — а головно так зване Християнство й Іслам — присвятили всю свою силу для того, щоб викорінити анімістичні релігії так званих примітивних народів. Це теж відбувалось, тому що релігія співдіяла з політикою рука в руку”.

З цієї та інших причин, уряди або ігнорують релігійних провідників, або терплять їм неначе вони були потрібна неприємність для них. І світська релігія сама є тільки маскуванням, яка мало або зовсім не впливає корисно на людину або на світові обставини.

При закінченні дня молитви, папа сам признав відповідальність Католицизму в кровопролитті. Він сказав: „Я готовий признати, що католики не завжди були вірні цьому твердженню віри”. А тоді додав: „Ми не завжди були ,миротворцями’. Для нас, а також можливо, певною мірою, для всіх, цей збір у Ассізі є актом каяття”.

Але чи своїми вчинками сучасна релігія виявила змінене відношення до війни? Чи вона дійсно покаялась за своє безчесне минуле? Говорячи про теперішні війни, Ернесто Галлі Делла Лоджіа, сказав: „У дев’яти випадках з десяти, ці конфлікти також, якщо не понад усе, є релігійними конфліктами”.

Отже, не було жодних користей з цих молитов за мир. Ні політичні діячі, ані люди не слухають їх і не поводяться згідно з ними; Бог теж, не слухає, тому що Він сказав: „Навіть коли ви молитву примножуєте, Я не слухаю вас,— ваші руки наповнені кров’ю”. (Ісаї 1:15) Тому то 1986 міжнародний рік миру пропонований Організацією Об’єднаних Націй, і якого підтримували молитви релігій цього світу, закінчився невдачею.