Вісники Царства сповіщають

«Можливе все Богові»

ПРАВДИВІСТЬ цих слів, записаних у Матвія 19:26, підтвердилась на прикладі однієї дівчини з Венесуели. Навчившись повністю довіряти Єгові, вона змогла перебороти серйозну проблему. Ця дівчина розповідає:

«Моя бабуся була дуже доброю і ніжною. Та, на превеликий жаль, вона померла, коли мені було всього 16 років. Її смерть була страшенним ударом для мене. Я втратила душевну рівновагу, мені не хотілося вийти з дому навіть у двір. Врешті-решт я мало не стала відлюдницею.

Я не ходила до школи й не працювала. Просто сиділа у своїй кімнаті. Самотня, без друзів, я страждала від глибокої депресії. Почувалася повністю нікчемною і прагнула померти. Я запитувала себе: «Для чого я живу?»

Моя мама отримувала журнали «Вартова башта» і «Пробудись!» від молодої Ґісели, Свідка Єгови. Одного разу, коли Ґісела проходила повз наш будинок, мама побачила її й запитала, чи не могла б вона допомогти мені. Ґісела сказала, що спробує, але я відмовилася зустрітись. Однак Ґісела не здавалась. Вона написала мені в листі, що хоче дружити зі мною і що хтось набагато значніший за неї також хоче бути моїм другом. Тією особою, як вона сказала, є Бог Єгова.

Це зворушило мене, і я відповіла на її листа. Так ми листувалися три місяці. Накінець, після того як Ґісела постійно заохочувала мене, я наважилась з нею зустрітись. Під час нашої першої зустрічі Ґісела почала вивчати зі мною Біблію, використовуючи книжку «Ви можете жити вічно в Раю на землі». Після вивчення вона запросила мене на зібрання в місцевий Зал Царства. Це було повною несподіванкою. Я чотири роки не виходила з дому; думка про те, щоб перебувати на вулиці, жахала мене.

Ґісела була дуже терпелива зі мною. Вона запевняла мене, щоб я не боялась, бо на зібрання ми підемо разом. Кінець кінцем я погодилась. Коли ми прийшли в Зал Царства, я почала тремтіти й пітніти. Я ні з ким не могла привітатися. Але все ж таки згодилась і далі приходити на зібрання, і Ґісела вірно заходила за мною щотижня.

Аби допомогти мені побороти нервовість, Ґісела приводила мене на зібрання задовго до того, як воно починалось. Ми ставали біля дверей і з кожним, хто приходив, вітались. Так за раз я зустрічалась тільки з одною людиною чи двома, а не з цілою групою. Коли я вже більше не могла, Ґісела цитувала мені Матвія 19:26: «Неможливе це людям,— та можливе все Богові».

Зрештою, хоч це було нелегко, я відвідала навіть більше зібрання людей — районний конгрес. Який же величезний крок то був для мене! У вересні 1995 року я набралась хоробрості поговорити зі старійшинами про участь у служінні від дому до дому. Через шість місяців, у квітні 1996 року, я символізувала своє присвячення Єгові водним хрещенням.

Коли недавно хтось запитав мене, як я знайшла мужність зробити це, то відповіла: «Бажання подобатись Єгові перевершує мій страх». Хоча час від часу в мене трапляються приступи депресії, але завдяки тому, що я служу сталим піонером, моя радість зростає. Оглядаючись назад, я погоджуюся з Ґіселою: тепер у мене є Друг, який цікавиться мною і «укріплює мене» (Филип’ян 4:13, Хом.).

[Ілюстрації на сторінці 8]

«Бажання подобатись Єгові перевершує мій страх».