Тоді як наступні статті головно стосуються Лютеранської церкви в Німеччині, то багато людей визнають, що описані обставини також стосуються до правдивого становища Протестантизму в більшості країн світу. Ці статті друкуються з наміром допомогти людям усіх релігій розглянути свою власну духовність для того, щоб розвинути більш значне споріднення з Богом.

Чи німецькі лютерани є у небезпеці зникнення?

Від нашого кореспондента в Федеративній Республіці Німеччини

ДЕКОТРІ телеглядачі можливо здивувались, коли почули наступні слова передані німецькою телевізією: „Лютеранська церква зовсім немає майбутності”. Ще більш тривожним є те, що ті слова почались недалеко місця в якому народився Мартін Лютер, засновник тієї церкви й діяч Реформації.a

Правда, в З’єднаній Євангелічно-Лютеранській церкві в Німеччині є близько 25 мільйонів членів,— згідно з останнім офіційним переписом, а це близько 45 разів більше, як належать до всіх інших протестантських релігій в Німеччині. Однак, Лютеранська церква знаходиться в безладді, так як є відповідно символізовано на обкладинці цього журналу з руїн бомбардованої Меморіальної Церкви Кайзера Вільгельма в західному Берліні.

У 1961 р., більше як 50 процентів усіх німців належали до Лютеранської церкви. До 1970 р., було 49 процентів, а до 1980 р., 46. Потім здавалось, що обставини поліпшувались. У німецькому щоденнику було сказано спочатку 1981 р.: „Лютеранська церква в Німеччині вже перестала регресувати, занепадати який то напрям почався десятиліття тому... Вихід від членства... вже не відбувається таким великим розмахом”.

Але цифри на 1984 р., виявили передчасність такої життєрадості. Підраховують, що до наступних десятьох років від церкви відступить ще 4 500 000 членів. Отже, до року 2030, тільки одна третина або й менше населення буде лютеранами.

Чому люди залишають церкву?

На вищезгаданій телевізійній передачі в 1986 р., сім колишніх членів Лютеранської церкви висловлювали свої причини на незадоволення: тому що церква противиться спортивним змаганням у неділю, тому що вона оплачує комуністичні партизанські рухи, через її позицію в урядовій політиці захисту, тому що від церкви звільнили двох гомосексуалістів-священиків, і через те, що церква занедбує догляд тварин. Інший обурювався через те, що церковні податки відраховуються від зарплати її членів. Значно, тільки два члени згадали Бога. Однак, чи ж Бог не стосується релігії?

Хоч це становище серйозне, то більш турбуючим від зниження членів, каже Йоганнес Гансен, головний теолог Лютеранської церкви, є „дійсне нещасне релігійне становище церковних членів”. Це пояснює чому в неділю, як звичайно, менше як 6 процентів приходять на церковну службу, а по великих містах ще менше. Тільки один з чотирьох членів вірить, що ходити до церкви або читати Біблію є християнською вимогою. По суті, близько вісім з кожних десятьох кажуть, що бути добрим лютераном, то людина тільки мусить охреститись і здійснити обряд прийняття в члени церкви, тоді жити пристойно й бути вірогідною. Не дивно, що Франкфуртер Алгемейне Цайтунг сказав у редакторській статті: „Небезпека для Лютеранської церкви не походить від кількості її членів, але від браку духовної міцності!”

Слабодуховні члени церкви так само дивляться на свою релігію. Вони люблять її багату історію, хваляться гарними будинками, і користають із громадських вигод, яких церква постачає. Але, коли прийдеться „шукати Бога”, то багато людей воліють шукати Його в природі ніж у церкві. Це спонукало одного провідника церкви запитати в’їдливою насмішкою, чому люди не постараються, щоб похоронні служби проводив відділ лісового господарства замість церква.

„Здається те чого [церкві] бракує”, сказав США журнал кілька років тому, „є пристрасного захоплення Богом та Його правдою так як робили перші лютерани”. Чому ж так багато лютеранів вважають їхню церкву бути тільки вигідним засобом хрестити немовлят, приймати юнаків та дівчат у члени й одружувати дорослих? Чому вони шукають Бога в природі, а тоді, коли життя кінчається, повертаються до церкви, щоб їх „пристойно поховати”? Чому ж такий брак духовності?

[Примітка]

„Коли сурма звук невиразний дає...”

„БО КОЛИ сурма звук невиразний дає,— хто до бою готуватись буде”? (1 Коринтян 14:8) Чи німецькі лютерани — вояки церкви — стають байдужими, тому що церква сурмить невиразний звук? Розгляньте доказ на це.

Криза тотожності

Протягом минулих 200 років, каже лютеранський диякон Вольфрам Лакнер, Протестантизм мало-помалу занедбував оригінальне віросповідання. Тому то німецький Протестантизм тепер „знаходиться в небезпечній кризі тотожності”. (Значить у стані замішання відносно її природи або керівництва.)

Ця криза тотожності стала більш очевидною в 1930 роках, коли, так як Вільям Л. Шірер, пояснює у книжці Походження й провал третього Рейху: „Протестанти в Німеччині... були розділені... З повстанням національного соціалізму відбулись ще більше розділення... У 1932 р., більш фанатичні нацисти з-поміж них організували ,Релігійний рух німецьких християн’... [і] гаряче підтримували расистські доктрини й керівні принципи Нацизму... У протилежності ,німецьким християнам’ була ще одна менша група називаючись ,Церква віросповідання’... Посередині цих двох груп була більшість протестантів,.. які вагалися між двома рішеннями й зрештою, більшість з них, грали Гітлереві на руку”.

Дійсно, декотрі доктрини Лютера також грали Гітлереві на руку. Лютерове вчення про „двох царств”, кажучи, що Бог править світом через світську, а також церковну влади, заохочує людей зовсім покорятись цивільній владі. Тому то, лютеранське видання Унсере кірхе визнає, що „більшість німецького Протестантизму... святкував закінчення Веймарської демократії з великим захопленням і аплодував нового диктатора”. Беручи до уваги Лютерові міцні антисемітські почуття, то церкві не було трудно відсторонити від служби осіб, які не були аріанського походження.

Але що сказати про „Церкву віросповідання”? У 1934 р. церква ухвалила Барменську декларацію, яка виражала протилежність націонал-соціалістичній ідеології. Проте, Берлінська вистава Протестантизмом протягом третього Рейху недавно виявила, що тільки одна третина протестантських священиків підтримували „Церкву віросповідання”. І навіть менше як третина дієво протистояла Гітлереві. Здається Гітлер неправильно тлумачив ту опозицію бути опозицією проти церкви взагалі. Книжка Дер дойче Відерштанд від 1933 до 1945 рр. (Німецький опір від 1933 до 1945 рр.) твердить, що таким чином приписувалось Лютеранській церкві позицію політичної опозиції, якої вона сама не вибирала.

Коли Гітлер повалився, то це привело церкву в безладдя. Котра з цих протилежних груп відбивала її правдиву тотожність? Чому ж звук її сурми такий невиразний?

Щоб спростувати ці питання, то 11 головних протестантських священиків, включаючи Густава Гейнеманна, який пізніше став президентом Федеративної Республіки, зібрались в жовтні 1945 р., щоб скласти так зване Штутгартське визнання провинності. Незважаючи на їхню опозицію нацистському режимові, то ті священики таки сказали: „Ми винуємо самих себе в тому, що більш відважно не сповідали наших переконань, не молились більш переконливо, не виражали віру більш радісно, і не показували більш палкої любові”. Ті священики надіялись, що така декларація буде ясним покликом до вчинку, щоб збудити нової надії.

Релігійна чи політична сурма — котра?

Соромлячись тим, що їхня церква не протистояла Гітлереві, то багато лютеранів сьогодні винують урядову політику. Наприклад, лютеранські священики були між першими організаторами антиядерного руху в Європі. У 1984 р., група лютеранських пасторів північної Німеччини, почала заохочувати молодих чоловіків військового віку відмовлятись від військової служби. Проте, церква осуджувала цей вчинок кажучи, що це становило „політичну нетерпимість до почуттів християн інакшої думки”. На загальному соборі духівництва в 1986 р., церква обороняла своє право обговорювати політичні питання, а тоді обговорювала їх. Церква виражала невдоволення з наслідками збору провідників великих світових сил у Ісландії й довго обговорювала урядову політику про біженців, безробіття, і ядерні заводи.

Як звичайно, не всі люди погоджуються з цим політичним учинком. Згідно з професором Гейко Оберманом, авторитетний фахівець провідника Реформації, то Лютер, коли б жив сьогодні, напевно осуджував би таку діяльність. І Рольф Шеффбух, диякон Лютеранської церкви, нарікає, що сьогодні справжність християнської віри поквапно справджується відношенням до апартеїду або розгортання ракет.

Ясно, політичні незгоди розділюють церкву. Також стає відомо, що „довготривала любовна інтрига” церкви з державою вже виявляє „ознаки ослаблення” і „іржавіє”, так як недавно сказав єпископ Ганс-Гернот Юнг. Це пояснює чому німецький політичний діяч високого становища оголосив цю догану: „Коли церква довше обговорює зникаючі ліси ніж Ісуса Христа, то вже забула свою дійсну комісію”.

Протестантизм, так як ця назва натякає, виник з бажання протестувати проти існуючого. Тому то, спочатку, Протестантизм нахилявся до вільнодумства, прийому нових ідей, неупередженості, бувши готовий пристосовуватись до норм тимчасовості. Найкращим прикладом цього є протестантська теологія. Не маючи остаточної влади вирішувати доктрини — так як Ватікан у Католиків — дозволяє кожному теологові сурмити в свою власну сурму теологічного тлумачення.

Незгідні теологічні сурмачі

З цього виникли деякі дуже дивні звуки. Журнал Тайм описував приклад цього у 1979 р. і сказав: „Чи ви мусите вірити в Бога, щоб бути протестантським священиком? У дуже багатьох випадках відповідь сьогодні є так і ні. Особливо Німеччина була справжнім джерелом протестантського сумніву протягом багатьох років. Але минулого тижня, вирішивши, що вже мусила провести межу цьому, то Об’єднана Євангельська Лютеранська церква Західної Німеччини... позбавила священикові Павлові Шульцеві духовного сану за єресь... Ще з 1971 р., він проповідував, що існування особистого Бога є ,потішаючою вигадкою людини’... А молитва? Тільки ,саморозмірковування’... Ісус? Звичайна людина, яка говорила добро, і яку пізніше ранні християни прославили на Сина Божого”. Показуючи, що „думки Шульца не були нічого нового, а навіть винятком”, було те, що під час переслухань він „відігравав роль до гучних оплесків теологічних студентів”. Незважаючи на своє рішення, „комісія таки намагалась прихильно ставитись до ,великої кількості’ особистих тлумачень”.

Звертаючи увагу на цю велику кількість особистого тлумачення, редакторська стаття одної газети сказала, що протестантській теології бракувало „умоглядної виразності й теоретичної точності”, і додало, що це „елементарна [найпростіша] мішанина теології, яка погоджується із затхлим догматизмом”. Інформаційна брошура Протестантської церкви в Швейцарії додає: „,Чи це чи те’ християнського сприймання” вже „заступило ,це, як також те’”. Не дивно, що теологи не погоджуються!a

Чи Лютерів дім розпадеться?

Криза в церкві це дійсна криза віри. Але чи люди, які живляться „елементарною мішаниною теології”, керовані невиразним „цим, як також тим” можуть розвинути віру? Чи Протестантизм може спонукати своїх вояків до християнського вчинку таким невиразним покликом?

Ще в 1932 р., вчитель теології, Дітріх Бонгеффер нарікав: „Вона [Лютеранська церква] старається діяти на всіх полях, але на жодному не має успіху”. Чи для церкви вже запізно встановити свою тотожність? Більшість начальників церкви погоджуються, що звичайні способи оживлення не матимуть успіху. Потрібно щось нового та інакшого. Але чого? Колишній єпископ Ганс-Отто Вельбер каже: „Майбутність церкви не є питанням способів, але змісту... Важливим є звістка... Інакше кажучи, ми встоїмо чи впадемо з Біблією”.

Це правда.

[Примітка]

[Рамка на сторінці 7]

Хто виразно сурмив заради християнського нейтралітету?

„Досі ми ще мало знаємо про долю тих, які відмовлялись служити при війську; досі відоме нам є це: Між лютеранами, Германн Штер і Мартін Гавгер непохитно відмовились від військової служби... Можна згадати сім католиків... Німецьких менонітів традиційно пацифісти [особи, які засуджують будь-які війни], не вибирали ,користуватись принципом беззахисності’ протягом правління третього Рейху, грунтуючись на рішенні старших та священиків 10 січня 1938 р. Відомо, що два квакери в Німеччині відмовились служити при війську... Сім Адвентистів Сьомого Дня відмовились від присяги вірності... і за це їх стратили. Свідки Єгови (Дослідники Біблії) оплакували найбільше число жертв. У 1939 р., під ,німецьким Рейхом’ було близько 20 000 осіб, які належали до цієї... релігійної організації. Підраховують, що тільки в Німеччині від 6000 до 7000 свідків Єгови відмовились від військової служби протягом Другої Світової Війни. Гестапо й таємна поліція звернули спеціальну увагу на цю групу”.— „Штербен фюр ден фрійден” (Вмираючи за мир), автор Ебергард Регм, видано в 1985 р.

Майбутні надії для протестантизму — і для вас!

„Я ВЖЕ сім семестрів (половина навчального року) досліджую лютеранську теологію й сподіюсь стати священиком Лютеранської церкви”, почався лист до редактора німецької газети в листопаді 1986 р. В листі далі було сказано: „Хочу звернути вам увагу на те, що під час нашого дослідження ми основно спростовували Біблію пункт за пунктом — залишились тільки обкладинки... Тоді, як віру студента або основу його віри, Святе Письмо, розривають, то більшість лекцій навчають студенти ,нового Євангелії’ соціалізму, і таким чином надають церкві зовсім нову суть. Бог мертвий — довго живе соціалізм! Ісус Христос уже став гнилим у гробі, а ми самі себе мусимо спасати! Це звістка, яку священик кожної неділі проповідує в церкві. Нам дуже потрібно нових засобів навчити нас Біблії, але саме тепер церква придушує ті засоби”.

Якщо так занедбано поводяться з Божим Словом, то чи ж є якась надія, що церква з її парафіянами оправляться від цього духовного безладдя? Один перекладач Біблії з 18 століття правильно сказав: „Становище церкви вирішується способом, яким вона ставиться до Святого Письма”.

Чи новий реформатор допоможе?

„Дітріха Бонгеффера сьогодні шанують і цитують більше від якого-небудь іншого теолога в нашому столітті”, каже професор теології Георг Гунтеманн. Бонгеффер, передовий член „Конфесіанальної церкви” був ув’язнений Нацистами в 1943 р., і страчений в 1945 р. за його мниму участь у планові стратити Гітлера. Гунтерманн каже, що Бонгеффер може бути тим новим реформатором, якого церкві потрібно. Зауважте внизу подані уривки з декотрих його проповідей. Запитайте себе: Що це значитиме для Лютеранської церкви, коли б вона послухалась його слів? і для моєї власної церкви?

„У релігії тільки одна річ є важливою, а це щоб вона була правдива”. Це погоджується з тим, що Ісус сказав: „Бог дух, і ті, що Йому вклоняються, повинні в дусі та в правді вклонятися”.a — Івана 4:24; також дивіться Єв. Івана 8:32; 14:6; 16:13.

Чи ви вже переконались, що ваша церква дійсно навчає вас правду? Чи вона вчить, що людина має безсмертну душу — яка не може вмерти — або чи вона погоджується з тим, що Біблія говорить: „Душа, що грішить,— вона помре”. (Єзекіїля 18:​4, 20) Чи ваша церква навчає вас безіменного Бога, або що Він є Ісус, або чи вона погоджується з тим, що Біблія каже: „Ти, Якого ім’я ЄГОВА, Ти є Всевишній над цілою землею”? (Псалом 83:​18, НС) Чи ваша церква вчить, що всі добрі люди будуть забрані на небо, тоді як земля буде знищена вогнем, або чи вона погоджується з Біблією, яка каже: „Успадкують праведні землю, і повік будуть жити на ній”? — Псалом 37:29; також дивіться Псалом 104:5.

„Вона [церква] мусить намагатись навчати чистої правди”. Це погоджується з тим, що Ісус сказав: „Стережіться розчини хлібної.., вчення фарисеїв і садукеїв”.— Матвія 16:12; також дивіться 1 пос. до Коринтян 5:8.

Чи ваша церква погоджується з „великою кількістю особистого тлумачення”, або чи вона слухається божественної поради: „Браття... остерігайтесь тих, хто чинить розділення й згрішення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх”? — Римлян 16:17; також дивіться 2 пос. до Тимофія 2:16-18; 2 Івана 9, 10.

„Судного дня, Бог напевно не буде питати нас: Чи ви святкували вражаюче свято Реформації, але краще: Чи ви слухались Мого Слова й додержували його?” Це погоджується з тим, що Ісус сказав: „Брати Мої — це ті, хто слухає Боже Слово й виконує його”.— Луки 8:21; також дивіться Єв. Матвія 7:21; Івана 15:14.

Чи у вашій церкві обряди, церемонії, та будинки є важливіші за набуття правдивого знання Божого Слова? Чи тільки деколи піти до церкви у свято вистачає, на протилежність пораді, щоб „не покидати збиратися разом... тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається [судний] день той”? — Євреїв 10:​25, НС.

Чи ваша церква заохочує вас щоденно читати Боже Слово, особисто допомагає вам зрозуміти його, і підбадьорює вас виконувати його вимоги?

„Релігія це праця, можливо найтрудніша й певно найсвятіша праця, яку людина може виконувати”. Це погоджується з тим, що Ісус сказав: „Пожива Моя — чинити волю Того, Хто послав Мене, і справу Його довершити”.— Івана 4:34.

Чи ваша церква каже вам, що Божа праця для християн сьогодні є проповідувати „цю Євангелію [добру новину] Царства... по цілому світові на свідоцтво народам усім”? (Матвія 24:14; також дивіться Єв. Матвія 28:19.) Чи вона заохочує вас ділитись цією славетною звісткою Царства з „кожною людиною, яка питає вас причини на вашу надію”? — 1 Петра 3:15, НС.

Принаймні в вищеданих прикладах Бонгеффер дав своїй церкві доброї поради. „Але чому ж люди не слухаються його поради, його виправної поради?” питає Гунтеманн. Важливішим є це запитання: Чому, до більшої міри, люди не слухаються авторитетних слів Ісуса Христа?

Теолог Ульріх Бетц каже, що люди Західної Німеччини думають і поводяться в „після християнський, і нічого не згадуючи про новопоганський” спосіб. Лютеранська церква мусить понести відповідальність за принаймні 25 мільйонів своїх членів. Так як дерево, яке родить гнилий плід є підозріле, то так само підозрілою є релігія, яка видає псевдохристиян. Ісус сказав: „Не може родити добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити”.— Матвія 7:16-18.

Зробіть цей чесний аналіз. Який плід приносить ваша церква? Чи вона поліпшує особисті риси своїх членів? Чи вона поширює мир і єдність у родині, суспільстві, по цілому світі? Чи вона є твердинею проти зловживання наркотиком, неморальності, і злочинства? Чи ви, без вагань, можете сказати, що в світі було б краще жити, коли б усі люди належали до вашої церкви?

Зауважте на наступній сторінці, чому декотрі лютерани в Німеччині, зробивши таку чесну оцінку, почали десь інше шукати духовного керівництва.

Якщо ваша церква не буде діяти, то чи ви будете?

Зробивши чесну оцінку вашої церкви, і не бувши задоволені, то не нарікайте бездіяльно, але робіть щось про це. Один журналіст, говорячи про заяву Карла Барца, що церква — це її члени,— зробив цей логічний висновок: „Члени церкви... є відповідальні за те, що вона робить і говорить”. Запитайте ж себе: Чи я готовий понести відповідальність за все те, що моя церква говорить і чинить? Чи я дійсно можу гордитись тим, що всі її члени є моїми духовними братами?

Тоді як розглядаєте ці питання, то не пропустіть сказаного в Об’явленні 18:​4, 8. Говорячи про світову імперію фальшивої релігії, огидну в Божих очах, там каже: „Вийдіть із нього, люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його... [бо] через це одного дня прийдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спалений буде огнем, бо міцний Господь, Бог, що судить його”.

Ви можливо щиро вірите, що ваша церква не є частиною фальшивої релігії, яку Бог незабаром знищить. Але ваше життя залежить від того, щоб ви були стопроцентно упевнені. Чи ви певні?

Для фальшивої релігії, а також її захисників, майбутності немає. Правдива релігія триватиме навіки, разом з тими, хто практикує її. Вибирайте згідно з цими заявами.

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]

На їхніх конвенціях — наприклад, з допомогою драм, так як тут бачимо — свідки Єгови одержують практичні інструкції, як застосовувати біблійні принципи до щоденного життя. Це виразне сурмлення правди, не перекручене політичними суперечками або догматичними розбіжностями, підбадьорює їхню надію на майбутність і спонукує їх до християнської поведінки та діл. Прийдіть на конвенцію й побачте самі для себе!

[Рамка на сторінці 11]

Колишні лютерани пояснюють чому вони вже стали свідками Єгови

„Чистота й чесність свідків Єгови, яких я бачив на одній з їхніх конвенцій, справили на мене велике враження. Я заохочую інших людей приходити на конвенцію й зазнати для себе самих справжню любов між Свідками”. — В. Р., колишній сторож церкви.

„Я щонеділі ходив до церкви. Але проповідь, не більше як 20 хвилин, рідко коли відповідала на мої запитання про ціль життя, і про життя після смерті. Свідки Єгови відповіли на мої запитання саме з Біблії, і я міг особисто розмовляти з ними. У божественних службах необхідно щось більше помістити ніж тільки відповідати на церковні дзвони кожного ранку в неділю, співати пісні, і слухати проповіді. Жодний щирий шукач правди не може бути задоволений цим! Він хоче щось робити”.— Е. В., колишній вчитель недільної школи.

„Мої діяльності як старший церкви ніколи не стосувались до біблійних справ, а тільки торгових. Навчитись, що Боже ім’я є Єгова, ім’я якого ніколи не згадувалось у церкві, найбільше допомогло мені. Велика кількість правд у Біблії справила на мене велике враження”. — Е. М., колишній старший церкви.

„З моєї першої розмови з свідками Єгови, я відразу бачив різницю [між ними а нами]. Саме те що вони хотіли говорити зі мною про Біблію було щось зовсім нового й дивного мені. Моє перше питання було чи їм платили за цю працю. Вони відповіли, що не платили. Друге: Чи вони служили при війську протягом Другої Світової Війни. Вони пояснили, що багато Свідків були ув’язнені в концтаборах. Зрештою, вже знайшов людей, які, коли б потрібно, були готові вмерти за їхню віру”.— Г. М., колишній сторож церкви.

„Коли я запитала мого священика, чому кожен священик пояснює Біблію в свій власний спосіб, то він відповів: ,Кожний священик має право мислено уявляти собі Бога в спосіб з якого збір найбільше скористає’. Пізніше, я ходила до двох різних зборів свідків Єгови. Цілковита гармонія між ними зробила на мене велике враження. У лекціях поміщався дуже корисний матеріал, завжди доказаний Біблією, вірші яких ви відразу могли читати в вашій власній Біблії! Яка ж протилежність проповідям, яких я колись слухала!” — У. П., колишня громадська діячка церкви й медична сестра парафії.

[Ілюстрація на сторінці 10]

На обласних конвенціях свідки Єгови підбадьорюються проповідувати Боже Царство.