З чого складаються спогади?

На думку професора Річарда Ф. Томпсона, пам’ять — це, «мабуть, найзагадковіший феномен світу природи», який вимагає залучення кількох функцій мозку. Більшість дослідників мозку ділять пам’ять на два види — декларативну й процедуральну. Процедуральна пам’ять пов’язана з навиками та звичками. А декларативна — зі збереженням фактів. У книжці «Мозок: основи неврології» (англ.) пам’ять поділяється за часом, необхідним для процесу запам’ятовування, на: дуже короткочасну пам’ять, тривалість якої коло 100 мілісекунд; короткочасну пам’ять, що триває кілька секунд; робочу пам’ять, котра зберігає нещодавно набутий досвід, і довгочасну пам’ять, яка внаслідок процесу повторення закарбовує словесну інформацію та рухові навики.

Одним з можливих пояснень довгочасної пам’яті є те, що процес починається у передній частині мозку. Інформація, призначена для довгочасної пам’яті, надходить як електричний імпульс до ділянки мозку, що називається гіпокампом. Тут завдяки процесу, відомому як посилення довгочасної пам’яті, підвищується здатність нейронів передавати інформацію. (Дивіться, будь ласка, інформацію в рамці «Переправа через щілину»).

На основі ідеї про те, що основну роль у запам’ятовуванні відіграють біоелектричні коливання головного мозку, було створено іншу теорію пам’яті. Її прихильники вважають, що систематичні осциляції електричної активності мозку, які чимось подібні до ударів барабана, допомагають об’єднувати спогади й регулювати момент активізації різних мозкових клітин.

На думку дослідників, різні види спогадів зберігаються у різних частинах мозку, кожен з них пов’язаний з відділом мозку, який відповідає за сприйняття цього виду. Деякі частини мозку, безперечно, сприяють запам’ятовуванню. Мигдалеподібне тіло — невеличке розміром з мигдалевий горіх скупчення нервових клітин, розміщене поблизу мозкового стовбура, обробляє спогади, пов’язані зі страхом. Базальний ганглій зосереджує увагу на звичках та фізичних навиках, а мозочок, що лежить при основі мозку, відповідає за рухи, котрих людина навчилася, та рефлекси. Кажуть, власне тут зберігається уміння підтримувати рівновагу, яке нам необхідне, наприклад, для їзди на велосипеді.

Якщо нейрони подразнюються безупинно й через синапс виділяються медіатори, тоді виникає явище, котре називається посиленням довгочасної пам’яті. Деякі дослідники вважають, що завдяки цьому нейрони зближуються. За твердженням інших, існують докази того, що інформація повертається від нейрона-приймача до нейрона-посилача. Це у свою чергу викликає хімічні зміни, внаслідок яких створюється ще більше білків-медіаторів. І як результат — зміцнюються зв’язки між нейронами.

Через постійну зміну зв’язків у мозку — його гнучкість — виникло таке гасло: «Користуйтесь ним, щоб не втратити». Отже, аби пам’ятати щось, потрібно часто про це згадувати.