Матеріал для вивчення брали з пам’яті

«Проведений у в’язниці час був періодом теократичного навчання»,— пригадує Андраш Молнош. Чому він так сказав? Тому що на власному досвіді побачив, яку користь приносили щотижневі зустрічі з братами для обговорення Божого Слова. Андраш розповідає: «Часто матеріал для вивчення був не на папері, а в голові. Брати пригадували статі з “Вартової башти”, які вони вивчали ще на волі. Кілька братів навіть пам’ятали зміст цілого журналу, включаючи запитання в статтях для вивчення!» Інколи це було можливо завдяки тому, що деякі брати до свого арешту власноручно переписували багато журналів. (Дивіться інформацію в рамці «Методи копіювання літератури» на сторінках 132 і 133).

Коли планувалося провести зібрання, відповідальні брати оголошували тему для обговорення, і кожен намагався пригадати все, що стосувалось цієї теми: від біблійних віршів до думок, які висвітлювались в християнських публікаціях. Потім усі збиралися та обговорювали матеріал. На зібранні обирали ведучого, який після початкової молитви проводив обговорення за допомогою запитань. Після того як усі висловились, він викладав свої думки і переходив до наступного питання.

У деяких в’язницях брати не мали можливості збиратись для таких обговорень. Проте їхня винахідливість не знала меж. Ось що пригадує один брат: «Ми виймали шибу з вікна в туалеті і покривали вологою сумішшю з мила і вапна, яке зішкрібали зі стіни. Коли суміш висихала, шибу використовували як дошку, на якій записували урок на той день. Один з братів тихенько диктував, а інший писав.

Нас розмістили в кількох камерах. Брати, які сиділи в одній камері, утворювали групу вивчення. Дошку з уроком передавали один одному. Оскільки дошка була тільки в одній камері, інформацію в інші камери передавали азбукою Морзе. Як це було можливо? Один з нас так тихо, як тільки міг, вистукував матеріал по стіні або батареї. У цей час брати з сусідніх камер слухали сигнали, прикладаючи вуха до металевих чашок, які приставляли до стіни або труби. Звичайно, ті, хто не знав азбуки Морзе, мали її вивчити».

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 124, 125]

Ми пригадали 1600 біблійних віршів

Діонісіе Вирчу

Рік народження: 1926

Рік хрещення: 1948

Факти з біографії: починаючи з 1959 року, провів понад п’ять років у в’язницях і виправно-трудових таборах. Помер 2002 року.

Під час ув’язнення нам дозволяли спілкуватися з родичами. Вони кожного місяця могли приносити п’ятикілограмові передачі. Але їх отримували лише ті, хто виконував свою робочу норму. Ми завжди порівну розподіляли між собою харчі, які зазвичай ділили на тридцять порцій. Одного разу ми розділили таким чином два яблука. Звичайно, порції були дуже маленькими, однак вони допомагали хоч трохи втамувати голод.

Хоча в нас не було Біблій та біблійної літератури, ми зміцняли свою духовність тим, що пригадували і розповідали один одному все, чого навчилися на волі. Кожного ранку хтось з братів пригадував біблійний вірш. Тоді ми тихенько повторювали його вголос і роздумували над ним під час обов’язкової прогулянки, яка тривала 15—20 хвилин. Потім ми повертались у тісну камеру розміром 2 на 4 метри, де нас було 20 осіб. У камері ми обговорювали той вірш приблизно півгодини. Усі разом ми змогли пригадати 1600 біблійних віршів. Опівдні ми розглядали якусь тему, у тому числі близько 20—30 пов’язаних з нею віршів. Кожен заучував матеріал напам’ять.

Один брат спочатку думав, що він вже надто старий і не зможе запам’ятати багато віршів. Однак він себе недооцінював. Слухаючи, як ми разів з двадцять повторювали біблійні уривки, він також запам’ятовував їх. Згодом він міг пригадати й процитувати багато віршів, і це дуже його тішило.

Незважаючи на фізичний голод і слабкість, духовно ми були ситі й сильні. Все це завдяки Єгові. Після звільнення нам і далі потрібно було дбати про свою духовність, оскільки «Секурітате» продовжувала переслідувати нас і намагалася зруйнувати нашу віру.