Економічне пожвавлення в Мексиці. Яких успіхів досягнуто?

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В МЕКСИЦІ

БАГАТО країн по всьому світі мають справу з високою інфляцією, девальвацією грошей, нестабільністю і занепокоєнням серед людей. Після змін, що відбулися в колишньому Радянському Союзі протягом двох останніх років, економічні проблеми там, схоже, загострюються. Сполучені Штати, дарма що розцінюються як найбагатша країна у світі, намагаються подолати стан економічного спаду. Швидкий підйом в економіці Японії сповільнився, і японці обережніше поводяться зі своїми фінансами. Що ж до Латинської Америки, то економічні проблеми там — спосіб життя.

У такому контексті трохи дивними, можливо, видадуться заяви про економічне пожвавлення в Мексиці. Її президент Карлос Салінас де Ґортарі заявив: «Ми знизили інфляцію від майже 200 відсотків у 1987 році до рівня, який уже становить 10 відсотків і продовжує падати». У своєму виступі перед Асоціацією зовнішньої політики в Нью-Йорку він вів далі: «З 1989 року тринадцять мільйонів мексиканців одержали доступ до електроенергії, одинадцять мільйонів — до питної води і вісім з половиною мільйонів — до каналізаційної системи».

Тож виникають деякі питання. Чим характеризується це пожвавлення? Чи піднявся життєвий рівень мексиканців?

Критичні роки

До 70-х років Мексика вважалася економічно стійкою країною. Паритет її грошової одиниці щодо долара становив 12,50 до 1, економіка була в цілому стабільною, і зовнішній борг був більш-менш під контролем. Але у 80-ті роки, коли здавалося, що в Мексиці повинно відбутися економічне піднесення у зв’язку з відкритими там родовищами нафти, хоч як це дивно, виникла криза і 1987 року Мексика досягла свого найвищого показника інфляції.

У ті часи було дуже важко задовольняти потреби обігу в грошах, і уряд безупинно друкував свої гроші, вартість яких падала з кожним днем. Почався відплив великих сум грошей з країни для безпечнішого зберігання їх у закордонних банках. Девальвація песо була приблизно на одному рівні з інфляцією. У 1992 році, коли валютний курс становив 3110 песо до одного долара, девальвація перевищила 24 000 відсотків у порівнянні з 70-ми роками, коли цей показник дорівнював 12,50 песо.

Протягом двох попередніх шестирічних проміжків часу більшість заходів, ужитих урядом для розв’язання вищезгаданих проблем, здавалося, були приречені на провал і могли завдати мексиканській економіці лише шкоди. Настрої недовір’я та сумнівів почали поширюватися як всередині країни, так і за її кордонами особливо тоді, коли 1982 року Мексика повідомила, що не в стані виплатити не тільки свої зовнішні борги, але навіть проценти за кредит.

Докорінні зміни у мексиканській економіці

Зміни почали відбуватися протягом президентства Карлоса Салінаса де Ґортарі, який почав виконувати свої службові обов’язки 1 грудня 1988 року. Президент Салінас — економіст за фахом і випускник Гарвардського університету, оточивши себе групою експертів-фінансистів, поставив перед собою завдання реорганізувати мексиканську економіку. Існували дві можливості, з яких треба було вибрати щось одне: або змішана економіка, або ринкова. Змішана економіка — тип господарства, в якому держава контролює більшу частину галузей промисловості й обслуговуючих галузей економіки, у той же час даючи можливість розвиватися приватним підприємствам. В умовах ринкової економіки країні дається повна свобода, й індустрія та приватний сектор можуть проводити господарські операції при мінімальному втручанні держави. Уряд на чолі з Салінасом вибрав змішану економіку, повністю змінивши попередню модель розвитку господарства. Колишнє правління брало на себе тягар численних промислових підприємств і підприємств сфери послуг, які, замість бути продуктивними, потребували субсидій від держави, щоб підтримувати своє існування. Тепер приватні компанії одержали більше можливостей і тому деякі державні підприємства почали продаватись (на сьогодні продано майже 400), що створило рух готівки і поліпшило ситуацію з державними фінансами.

У зв’язку з приватизацією підприємств і супровідною строгою політикою щодо витрат на соціальні потреби, Мексика дістала змогу рефінансувати свій зовнішній борг, який 1993 року становив понад 103 мільярди доларів. З огляду на це деякі держави тепер з більшою впевненістю дивляться на Мексику як на країну, куди можна вкласти свій капітал.

Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА)

З 1990 року між Канадою, Сполученими Штатами і Мексикою почали вестися переговори щодо укладення угоди про вільну торгівлю. Протягом 1993 року дискусії навколо остаточного затвердження цього договору точилися далі, особливо у Сполучених Штатах. Ратифікація мала бути завершена до кінця 1993 року, і з 1 січня 1994 року угода мала набрати чинності. Переговори про укладення угоди велися під час адміністрування колишнього президента США Джорджа Буша, але тепер, за президентства Клінтона, є багато противників цього пакту як у Сполучених Штатах, так і в Канаді. Причина полеміки?

Існують різні думки щодо можливих наслідків угоди НАФТА. Погляд мексиканської сторони, звісна річ, позитивний. Хайме Хосе Серра Пуче, секретар Організації торгового та промислового сприяння Мексиці, сказав групі американських бізнесменів у Детройті: «НАФТА має величезне значення. НАФТА допоможе нам забезпечити роботою більше людей, стати більш конкурентоспроможними і поліпшити навколишнє середовище». І це останнє твердження викликає у багатьох американців сумніви — вони твердять, що довкілля не було основною турботою Мексики в її комерційній діяльності на кордоні з США. Повідомляють також, що різні американські об’єднання побоюються, що НАФТА спричинить значну втрату робочих місць для американської робочої сили. Відповідь президента Салінаса така: «Мексика є найшвидше ростучим ринком збуту для експорту США». Він сказав, що Мексика є «третім найбільшим закупником товарів США після Канади та Японії».

Крім Сполучених Штатів і Канади як торгових партнерів, Мексика налагоджує зв’язки з іншими країнами. Приміром, можливістю вкласти свій капітал у Мексиці зацікавилась Японія. Одне з приватизованих підприємств (Телефонос де Мехіко) було закуплене в основному за японський капітал.

Мексиканське нуево песо (нове песо)

Одним з напрямів урядової політики щодо ліпшого управління фінансами є модифікація мексиканської національної валюти. У зв’язку з девальвацією песо щодо долара США, для ділових операцій були необхідні великі суми грошей, виражені у песо. До 1992 року співвідношення песо до долара становило 3150:1, і це означало, що тисячі доларів дорівнюватиме аж 3 150 000 песо. А як бути з більшими сумами грошей, як, наприклад, мільйоном або сотнею мільйонів доларів? Буде потрібно стільки цифрових знаків, що ці гроші не зможуть бути практичним знаряддям у ділових операціях. Отже, 1993 року було вирішено відмінусувати від песо три нулі. Тепер відношення валютного курсу долара до курсу песо дорівнювало 1:3, 20 і у внутрішній економіці знову стало можливим використання дрібної розмінної монети.

Нова економіка: відлуння в країні

Уже декілька років роботодавці, промисловці та банківський сектор у Мексиці за взаємною згодою стараються контролювати ціни. Профспілки також погодились не вимагати підвищення заробітної плати. Таким був спосіб поставити інфляцію під контроль. Але наскільки ефективним є цей контроль? Дехто з людей вважає, що, тоді як ріст зарплати контролюється, ціни собі ростуть. Дарма що інфляція, за офіційними даними, у 1993 році трималась на рівні 10 відсотків, прості люди, в тому числі домогосподарки, вважають, що з кожним днем за одну й ту ж суму грошей вони можуть купити менше товарів і послуг. Лондонський журнал «Економіст» підсумував ситуацію так: «Фієста поступилася місцем сієсті».

Звідси випливає запитання: чи поліпшення стану економіки посприяло реальному поліпшенню стану справ у мексиканському суспільстві? На жаль, бідність набирає дедалі більших масштабів. Повідомлено, що мінімальна заробітна плата робітників, розмір якої сягає не більше 150 доларів на місяць (якщо перерахувати на долари), у багатьох місцях не дозволяє їм вибратися із злиднів. У деяких мексиканських штатах рівень мінімальної зарплати ще нижчий. Середній робітник чи маляр може за місяць заробити суму, еквівалентну 200 або 300 доларам, і через це йому вкрай важко забезпечувати свою родину. За одним з останніх досліджень, «91,9 відсотка населення Мексики живе у бідності, а 30,1 відсотка — надзвичайно зубожілі» («Ел юніверсал», 31 березня 1993 року).

Ось за яких обставин більше як 380 000 Свідків Єгови проповідують 85 мільйонам мексиканців позитивну звістку про те, що незабаром під правлінням Божого Царства в розпорядженні воскреслого Ісуса Христа бідність та несправедливість по всьому світі підуть у небуття. Біблія обіцяє: «Ось Я створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце!»; «І доми побудують, і мешкати будуть, і засадять вони виноградники, і будуть їхній плід споживати. Не будуть вони будувати, щоб інший сидів, не будуть садити, щоб інший спожив, дні бо народу Мого — як дні дерева, і вибранці Мої зуживатимуть чин Своїх рук!» (Ісаї 65:17, 21—24). У той час бідність зникне, в якому б закамарку світу вона не існувала.

[Вставка на сторінці 20]

«Мексика є найшвидше ростучим ринком збуту для експорту США» (Президент Мексики Салінас).