Лише цього дня первосвященику дозволялося входити у Найсвятіше святого намету або храму (Єв 9:7; Лв 16:2, 12, 14, 15).

Після цього він брав пахучий фіміам і посудину для жару, наповнену розжареним вугіллям з жертовника, і заходив за завісу, у Найсвятіше. У цій внутрішній кімнаті, де стояв ковчег Свідчення, він спалював фіміам; дим від фіміаму вкривав золоту кришку ковчега, на якій було два херувими, викуваних із золота (Лв 16:12, 13; Вх 25:17—22). Лише після цієї церемонії Аарон міг повторно входити в Найсвятіше, не боячись за своє життя.

Вийшовши з Найсвятішого, Аарон брав трохи крові бика і повертався, щоб покропити нею перед кришкою ковчега, зі сх. боку. На цьому обряд примирення священиків з Богом завершувався; завдяки йому вони вважалися чистими і могли служити посередниками між Єговою та його народом (Лв 16:14).

Первосвященик входив у Найсвятіше з кров’ю цього козла і примиряв з Богом 12 несвященицьких племен Ізраїля. Цією кров’ю, як і кров’ю бика, він кропив «перед кришкою ковчега» (Лв 16:15).

Апостол звернув увагу на ще одну деталь: те, що первосвященик протягом одного дня в році входив у Найсвятіше з кров’ю принесених у жертву тварин, було прообразом того, що Ісус Христос ввійшов у саме небо з власною кров’ю і так примирив з Богом тих, хто виявляє віру в його жертву. Звісно, Христос був безгрішним, тому йому не потрібно було складати приношення за свої гріхи, як це робив ізраїльський первосвященик (Єв 9:11, 12, 24—28).

Аарон приносив у жертву бика за священиків і за решту левітів, а його кров’ю кропив у Найсвятішому (Лв 16:11, 14). Подібно Христос, образно кажучи, приніс свою людську кров Богові на небесах, де вона могла послужити на благо майбутніх співцарів і співсвящеників Христа (Об 14:1—4; 20:6). Крім того, в жертву приносили козла для Єгови і його кров’ю кропили перед ковчегом у Найсвятішому, щоб примирити з Богом несвященицькі племена Ізраїля (Лв 16:15). Так само жертва Ісуса Христа (хоча вона була одна) йде на користь не лише священикам духовного Ізраїля, але й усьому людству.