Від самого початку перебування у цій країні ми палко прагнули донести біблійну звістку до тубільного населення овамбо, гереро і нама. Однак це було нелегке завдання. Тими днями Південно-Західна Африка потрапила під юрисдикцію південноафриканського уряду, який провадив політику апартеїду. Нам, білим людям, заборонялося без дозволу уряду проповідувати в територіях, де проживали чорношкірі. Ми декілька разів зверталися до представників влади за дозволом, але він завжди відмовляв.

Але саме в цей тиждень, коли ми збиралися виїжджати, я отримав дозвіл від уряду відвідувати район Катутура, де проживали темношкірі. Що ж робити? Відмовитися від дозволу, який ми виборювали протягом семи років? Можна було заспокоїти себе думкою, що розпочату нами працю продовжать інші. Але хіба ж це не було справжнім благословенням для нас, відповіддю на наші молитви?

Я швидко прийняв рішення: постановив не покидати країни, побоюючись, що, коли ми всі поїдемо в Австралію, наше право на постійне проживання буде під загрозою. Наступного дня скасував своє замовлення на човен і відправив Карелі та Шарлет у довгу відпустку до Австралії.

Поки їх не було, я почав проповідувати у містечку, де проживали темношкірі. Ці люди виявляли надзвичайний інтерес до правди. Коли Карелі з Шарлет повернулися, декілька осіб з того району вже приходили на зібрання.

До того часу я придбав стару машину, якою міг привозити зацікавлених на зібрання. Я робив чотири-п’ять ходок на кожне зібрання, вміщаючи сім, вісім, а то й дев’ять осіб за кожну ходку. Коли з авто виходила остання особа, Карелі жартувала: «Скільки ще їх у тебе під сидінням?»

Ми зрозуміли, що для того, аби наша проповідницька праця була більш ефективною, ці люди потребують літератури рідною мовою. Отож мені випала честь організувати переклад брошурки «Життя у новому світі» на чотири місцеві мови: гереро, нама, ндонга й куаньяма. Перекладачі були освіченими людьми, з якими ми вивчали Біблію, але я мусив сидіти біля них, аби пересвідчуватися, що кожне речення перекладалося правильно. Нама — це мова з дуже обмеженим словниковим запасом. Наприклад, якось я намагався пояснити речення «На початку Адам був досконалим». Перекладач замислився і сказав, що не може пригадати відповідника слову «досконалий». «Вже знаю! — зрештою вигукнув він.— На початку Адам був, наче стиглий персик!»

Щасливі у закордонному призначенні

Пройшло 49 років з того часу, як ми вперше прибули в країну, яка тепер називається Намібія. Зараз вже не потрібно дозволу, аби відвідувати райони темношкірих. У Намібії править уряд, який вже не керується расистськими законами.