Гітлер — минувся але незабутий

У П’ЯТНИЦЮ 26 вересня 1980 року, в південній Німеччині було тепло й сонячно. Десь чверть на одинадцяту трохи похолодніло. Натовпи почали розходитись із величезних пивниць-намет славного Октоберфест у Мюнхені й прямували до виходів. Несподівано поблизу головної брами спалахнуло велике світло й величезний вибух пролинув повітрям, лишаючи по собі 200 осіб поранених, а 13 убитих.

Пізніші дослідження виявили, що особа відповідальна за цю терористичну атаку мала неонацистські зв’язки. Тільки вісім тижнів раніше, у Болоньї, Італії, подібним реакційним нападом висадили в повітря залізничну станцію й вбили більше як 80 осіб. І в той самий час, у Франції шаленіла найсуворіша хвиля антисемітичного насильства від закінчення другої світової війни.

Для більшості людей, нацизм (або неонацизм) і Гітлер стали майже синонімними. Отже, протягом усіх тих років такі то випадки оживляли Гітлера, принаймні через засоби інформації. Первобутніх нацистських жорстокостей ще не забулось, тоді як відбувались ці нові. По суті, німецька газета Нюрнбергер Нахріхтен звертає увагу на те, що в грудні 1983 року, 35 робітників, включаючи 10 суддів і прокурорів, ще „збирали, перевіряли аркуші, визначали й віддавали до суду досяжний матеріал про нацистські злочини [вчинені протягом гітлерівської ери]”. Газета додала, що „чекають ще на 129 справ, щоб дати їх до суду, тоді як саме тепер розсуджують 1700 справ”.

Публіка взагалі можливо не зауважує всього цього. Але інші події дуже ефективно відроджують спогади нацизму, яких мільйони людей стараються забути. Наприклад, подумайте про, Голокост — телевізійна передача кілька років тому — або про вражаючі рапорти в 1983 році, що популярна німецька газета одержала копії Гітлеревих особистих щоденників. Дехто не довіряв тій новині, але вона стала загальновідома, коли виявилось, що ті щоденники були підробкою. Один німець, почуваючи огиду й розстроєння, запитав: „Чи Гітлер уже колись перестане глузувати з нас?”

Не дивно, що в Канадському журналі Торонто стар було сказано: „Ми продовжуємо жахатись, але в той самий час чаруємось фюрером і державою, яку він очолював”. Здається, це дійсно так, тому що згідно з одним німецьким джерелом інформації, „невпинний потік надрукованих творів про третій рейх збільшується, тоді як ця ера віддаляється в минуле. Зявилось понад 20 000 видань, навіть умільці не можуть надіятись, що вже чули про їх усіх”.

Чому ж таке глобальне зачарування Гітлером та його третім рейхом? Чи це зачарування, разом з неонацистськими групами, які газета Дер Шпігель сказала стають „все більше й більше войовничими”, можуть бути провісниками на те, що історія повторюється? Декотрі неонацистські видання хваляться й кажуть: „Ми не є вчорашні залишки, але найпередовіші групи завтрішньої ери”. Отже, з доброї причини декотрі люди питають: ,Нацизм — чи він знову може відновитись?’

Як це сталось?

„ЯК ЦЕ сталось, що такий варварський режим, як нацистський третій рейх здобув владу в одній з найбільш економічно розвинених і культурно досвідчених країн світу?” Історик Й. Ноакс, пишучи в журналі Сьогоднішня історія, запитав це саме думку-викликаюче запитання. Трохи історичної інформації допоможе нам відповісти на те запитання.

Адольф Гітлер не був засновником нацистської партії. У 1919 році Антон Дрекслер, слюсар у Мюнхені, заснував Дойтче Арбейтерпартей (Робітнича партія в Німеччині). Рік пізніше назву партії було змінено на Націоналсоціалістіше Дойтче Арбайтерпартай (Націонал-Соціалістська робітнича партія в Німеччині), яку Гітлер став очолювати в 1921 році. Дрекслер пізніше порвав стосунки з тією партією, не мігши погодитись з Гітлером. Слово „нацизм” походить з першого слова назви тієї партії.

У 1923 році Гітлерові не вдалось здійснити фашистський переворот і його було у’вязнено. Протягом того часу він написав свою книжку Майн Кампф (Моя боротьба). У тій книжці він описав головні мети й політику партії, оголосивши її всевишнім наміром бути „націоналізація народу”. Для того, щоб добитись цієї мети, Гітлер заявив, що „жодна суспільна пожертва не є завелика”. Держава мусить доказатись бути „оборонцем тисячолітньої майбутності”, він писав.

Спочатку до Гітлера та його партії не ставились серйозно. Через його пишномовність німецький письменник Курт Тухольський сказав у той час: „Ця людина не існує; вона тільки галасує”. Немає сумніву, що Тухольський висловив думку багатьох людей. Але та людина існувала, і, згодом, мала створити щось більше ніж тільки галас.

Фактори нацистського загарбання

Зазнавши поразки в першій світовій війні, німці дуже розчарувались. Вони вірили, що великі каральні заходи накладені на них Версальським мирним договором були надто тяжкі й несправедливі. Їм бракувало сильного політичного керівництва. З тижня в тиждень економічний стан погіршувався. Через глобальну депресію виникло велике безробіття. Радощі життя придушувала обстановка розпачі й почуття ненадійності.

Добре планованою пропагандою, нацистський рух успішно зворушив народ у охоче знаряддя виконати свої політичні мети. Люди дуже полюбили його претензійні обіцянки про майбутність. Вони боялись комунізму і нацизм використовував цей страх, щоб поширювати свої власні мети. Це збудило пруський мілітаризм. Партія давала підростаючому поколінню спонуку, авантюру й товариські стосунки, міцно втягаючи їх у відродження могутнішої німецької нації.

Тільки шість років після того як Гітлер прийшов до влади, він виступив з промовою 28 квітня 1939 року й говорив людям про свої успіхи. Між цими успіхами було відновлення правопорядку, збільшення продукції, покінчення з безробіттям, і відкинення обмежень Версальського мирного договору. Тоді він додав: „Області, яких ми загубили в 1919 році я вже віддав рейхові... Я відновив тисячолітню історичну єдність німецького народу й... досяг цієї мети без пролиття крові, не підкоряючи свого народу або якого-небудь іншого воєнному стражданню”.

Себастьєн Гаффнер, у своїй книжці Анмеркунген цу Гітлер (Зауваження про Гітлера) пояснює, що для німецького народу „Гітлер був чудова людина — ,послана Богом’”. Таким то чином через Гітлерові успіхи, разом з хитрою пропагандою, нацистська партія так запанувала над народом, що цей рух почав набирати ледве помітних релігійних відтінків. Підтримувати мети партії незабаром стало „святим” обов’язком.

Це допомагає нам краще зрозуміти те, що Вільям Л. Шірер написав у своїй книжці Роки страхіття: „Шаленство народу ще більше чарувало мене від того, коли я вперше побачив диктатора... Коли він виступив на балкон і махнув рукою до людей, то народ став несамовитий. Кілька жінок знепритомніли. Декотрих, чоловіків, а також жінок, натовп потоптав на смерть, стараючись ближче придивитись на їхнього месію. Бо таким то він здавався для них бути”.

[Вставка на сторінці 5]

Нацисти зворушили народ у охоче знаряддя

[Ілюстрація на сторінці 5]

Для багатьох, Гітлер був „посланий Богом”, каже німецький письменник

Чи це може знову відновитись?

ТРУДНО довідатись точно скільки неонацистів (нових нацистів) є в Німеччині сьогодні. Проте, агентура для перевірки політичної крайності в федеративній республіці налічує, що у правих організаціях є більше як 20 000 членів. Ці є поділені на багато груп, членство деяких налічується на сотні.

Здається це буде наперекір відновленню нацизму, бо що ж нацизм вартий без до-Гітлера-подібного провідника, здібного з’єднати всі ці незгідні групи під своїм керівництвом? Досі, немає такого нового політичного месії, а навіть не у особі Михаїла Кюнена, одного з німецьких загальновідомих неонацистів. Один неонацист описує Кюнена бути „сусід праворуч фюрера Адольфа Гітлера на землі”. А про Гітлера він сказав: „Фюрер є такий святий для нас, як Ісус для християн”.

Також, обставини в Німеччині сьогодні не є схожі на обставини догітлерівської ери. Безробіття велике, але не 30 процентів, так як воно було спочатку 1930 років. Сьогоднішнє знецінення є мале в порівнянні із знеціненням у 1920-их роках, коли до двох років продукт, який коштував 35 марків подорожчив на 1 200 400 000 000! У Німеччині вже майже немає патріотизму і мілітаризму. Теперішня конституція охороняє від відновлення диктатури.

Однак, багато людей вірять, що до неонацизму не слід ставитись легковажно. Історик Карл-Дітріх Брахер з Бонн університету перестерігає: „У 1920 роки були тільки малі групи, не було великої організації”. І так як бачимо з того, що відбувається у країні за країною через терористичні атаки, то треба тільки кількох дуже присвячених осіб, щоб заворушити небезпеку, надмірну до кількості їхніх членів.

Небезпеки десь у іншому місці

Спочатку цього року Кюнена засудили на більше як три роки тюрми за його неонацистські діяльності. Перш ніж його було заарештовано, як то кажуть, він ужив свій час, втікши з Німеччини, „обробляти радикальну правоту” у Швейцарії. У швейцарській газеті було сказано: „Із задоволенням він усвідомив, що в цій країні його ідеологію ,дуже уміло представляють кілька груп’”.

Також, у Гітлеровій батьківщині, Австрії, яку він засвоїв у його третій рейх у березні 1938-го року, існують такі групи. Декотрі старші австрійці пригадують собі з деяким бажанням минулого, коли нацисти володарювали їхньою країною. Сьогоднішня безладна підростаюча молодь з її неохайним одягом та наркоманією, розстроює старших людей, які нарікають, що „цього ніколи не сталося б під Гітлером”. Вони навіть пригадують собі Гітлерів час, коли „ви могли проходжуватись вулицями вночі без страху”. Декотрі люди вибирають не звертати увагу на надмірності того режиму і кажуть: „Те чого нам сьогодні потрібно є тільки маленького Гітлера”.

Неонацизм знаходиться також по інших країнах, а не тільки в Європі. Згідно з рапортом у Франкфуртер Руншав, майже 10 000 нацистів повтікали до різних країн Південної Америки при кінці другої світової війни. Чи ж вони можуть бути загрозою? Про небезпеку відновлення нацизму в Парагваї, журнал А Бе Се ревіста надрукував серію інтерв’ю з славними урядовими діячами. Він цитував доктора правознавства Хайме С. Едана, який сказав, що „Нацизм живе, але не є діяльний”. Відомий політичний діяч погодився, і сказав: „Націонал-соціалізм не завмер”.

А що сказати про нацизм у Сполучених Штатах? Засновника американської нацистської партії, Юрія Лінкольна Роквелла, підступно вбили в 1967 році. Але його ідеологія ще існує в кількох неонацистських групах. Десять років по смерті Роквелла, журнал Тайм звернув увагу на те, що хоч „нацистський культ узагалі вже політично безсилий й зменшується членами, то його можливість підбурювати ненависть і створювати насильство є дуже велика”.

Отже, чи це може знову відновитись?

Говорячи про неонацизм у Німеччині, німецька газета З’юддойче Цайтунг зробила висновок: „Беручи до уваги історію Німеччини й кримінальний нацистський режим, то діяльності правих груп можливо не представляють критичної небезпеки, але в якому-небудь разі таки є ганьбою”. І газета Ді Цайт сказала ще більш переконливо: „Це безглуздо вірити, що нацистський рух відродиться в Західній Німеччині головно тому, що обставини через які нацизм здобув вплив уже не існують”.

Отже, здається немає небезпеки, що „маленький” Гітлер — або і „великий”,— колись прийде до влади, щоб відновити нацизм до його колишньої позиції під Гітлером, принаймні на цей час. Один 17-літній студент у Німеччині заявляє: „Нас уже доволі попереджено. Ми постараємось, щоб така річ уже ніколи більше не відновилась”.

Може бути, що нацизм ніколи не повториться. Але нацизм не має виключного права до пригноблення або жорстокості. І так як ми вже бачили з історії, Гітлер не був останнім диктатором у світі. Як люди продовжують експериментувати з різними урядами, то виникають гнітючі режими. Як же нам оберігатись, щоб не стати жертвою цих режимів? На це можна відповісти, коли знову подивимось на Гітлерів третій рейх.

[Вставка на сторінці 6]

Один неонацист сказав, що Гітлер „є такий святий для нас, як Ісус для християн”

[Вставка на сторінці 7]

Нацизм не має виключного права до пригноблення

Нацизм відкинений — ким?

„ГАЙЛЬ Гітлер!” Це був обов’язковий привіт протягом Гітлерового третього рейху. Але згідно з Франкфуртер Альгемайне Цайтунг, багато людей „поєднували міфічні, а навіть релігійні поняття з особою фюрера”. Отже, такий привіт мав багато більше значення ніж тільки пошану, якою правильно шанувати правителів.— Дивіться Римлян 13:7.

Також, Гітлер хвалився, що „націонал-соціалістський рейх триватиме тисячу років”. Таким то чином він змагається з Месією про якого Біблія говорить, бо Ісус Христос обіцяв, що Його уряд володарюватиме над землею тисячу років.— Дивіться Об’явлення 20:4, 6.

У гітлерівській фашистській державі не було безпечно публічно не погоджуватись з метами нацистського уряду. Тільки коли політики й надмірності того режиму стали очевидні, а особливо коли стало ясно, що Німеччина мусила капітулювати, то незгода обернулась на опозицію.

А опозиція дійшла до найвищого пункту 20 липня 1944 року, замахом на Гітлерове життя. Декотрі з тих, які бажали стратити Гітлера колись співчували нацизму або дієво підтримували його. Точно 40 років пізніше, 20 липня 1984 року, про Гітлера знову говорилось у заголовках, коли канцлер Федеративної Республіки Німеччини виступив з промовою на церемонії, щоб ушанувати всіх тих страчених або, які стали жертвами після неуспішного замаху на Гітлерове життя.

Що ж сказати про опозицію священиків?

Що ж сказати про релігійних провідників у Німеччині в той час? Чи вони протидіяли Гітлерові й нацизму? Як католицькі священики ставились до цього? Відносно католицького єпископа Конрада Графа Прейсіньга з Берліна, журналіст Клавс Шольдер каже так: „Граф Прейсіньг, бувши єпископом Айхштетта у той час, був один з дуже кількох, який спочатку бачив у третьому рейху згубний й кримінальний режим”. (Курсив наш.) Він відверто протидіяв. Але інші в німецькій конференції католицьких єпископів, включаючи її президента, кардинала Бертрама, не дуже охоче висловлювались проти нацизму. Замість висловлюватись, вони підтримували його. Тому то Шольдер продовжує й каже: „Оглядаючи минуле, то трудно пояснити цю вірність [Гітлерові й нацизму], так, а навіть стерпіти їй”.

Між протестантами часто звертають увагу на пастора Мартіна Німеллера бути відданим противником нацистського режиму. Але автор Г. С. Бребек каже, що „єдине питання, яке відособлює його від Гітлерових політичних мет було таке: ,Хто вправляє церквою? Церква сама собою чи партія?’ Проте, він беззастережно підтримував режим”. Коли Німеллер помер у 1984 році, то газета Франкфуртер Альгемайне Цайтунг сказала: „Так як майже всі протестантські провідники в Німеччині, він спочатку привітно ставився до відродження Німеччини, якого то відродження всі прагнули під гітлерівським режимом”.

Так само інформуючим був рапорт у Доуйчес Альгемайне Цонтагсблатт (передруковано в англійській мові у Німецькому трибуні) про конференцію Європейської баптистської федерації, яка відбулась у Гамбурзі, Німеччині, 1984 року. У газеті було сказано: „Перший раз вияснили позицію баптистської церкви протягом третього рейху. Дотепер, у парафії не хотіли братись до цієї образливої проблеми. Але, на конгресі, глава національної секції мав щось ,визнати’..: ,Публічно ми не приєднувались до боротьби [проти нацизму]... і таким чином не противились ясному порушенню Божих заповідей. Нам соромно, що німецька частина нашої церкви піддалась ідеологічній спокусі того часу й не боролась ще з більшою відвагою заради правди й правосуддя’”.

Факти доказують, що тільки мала меншість священиків явно відкинула гітлерівський режим. Навіть тих кількох священиків, які противились спонукувало розчарування або церковна політика, замість чисті біблійні причини. Правда є в тім, що більшість священиків не бачили нічого суперечного бути вірними месіанству Ісуса Христа й в той самий час вигукувати „Гайль” підробленому політичному месієві й його „тисячолітньому царюванню”. За цим поганим, безбожним та небіблійним прикладом пішли їхні парафіяни — на свій власний смуток.— Порівняйте з Єв. Матвія 15:14.

Ті, котрі не поступились

Проте, у Німеччині були люди, які відважно обороняли християнські принципи. Це були Свідки Єгови. Не так як священики з їхніми послідовниками, Свідки Єгови відмовились піти на компроміс з Гітлером і нацистами. Вони відмовились порушити Божі заповіді. Вони не порушили свого християнського нейтралітету в політичних справах. (Дивіться Ісаї 2:2—4; Івана 17:16; Якова 4:4.) Вони не приписували Гайль, або спасіння Гітлерові, так як робила велика більшість священиків з їхніми стадами.

Замість цього, Свідки Єгови, так як апостол Павло, сказали про Ісуса Христа: „І нема ні в кім іншім спасіння. Бо під небом нема іншого Ймення, даного людям, що ним би спастися ми мали”. (Дії 4:12; також дивіться Псалма 118:8, 9; 146:3.) Жодні з них не закривавили своїх рук у гітлерівському війську, тому що відмовлялись служити в ньому.— Івана 13:35; 1 Івана 3:10—12.

Через їхню безкомпромісність перед Гітлером і нацизмом, Свідків Єгови переслідували й засилали тисячами до концтаборів. Про їхню непохитну віру й вірність усупереч нелюдяніи брутальності говорить Анна Павелчинська, польський соціолог, яка пережила ув’язнення в смертному концтаборі Освенцім (Ашвіц). Пишучи в своїй книжці Цінності й насильство в Освенцімі, вона сказала, що Свідки Єгови були „непохитною ідеологічною силою й не капітулювали перед нацизмом”. Вона назвала їх бути „островом неослабного опору існуючого серед тероризованого народу”. Вона додала: „З такою самою відвагою вони діяли в концтаборі Освенцімі [Ашвіці]. Вони заслужили пошану співв’язнів.., тюремних службовців, а навіть офіцерів СС [Таємної Служби]. Всі знали, що жоден Свідок Єгови не буде виконувати наказу, який противиться його релігійній вірі й переконанню”. На закінчення вона написала: „Свідки Єгови пасивно боролись за їхню віру, яка протистояла всілякій війні та насильству”.

Ні, Свідки Єгови не пішли на компроміс з Гітлером та його третім рейхом. Вони не покладались і не надіялись на нацизм або на який-небудь інший політичний лад цього світу. Вони відкинули правління людиною за щось краще. Отже, не так як священики з їхніми послідовниками, вони не стали духовними жертвами нацизму.

Щось багато краще

Так само сьогодні, Свідки Єгови не покладаються й не надіються на жодні політичні ідеології. Вони відкидають ці ідеології за щось багато краще, якого Бог пообіцяв: Його уряд, який введе праведний Новий Лад, щоб ним розв’язати всі проблеми людства. Той один уряд для всієї землі, Боже Царство, вже заснований на небі під керівництвом Його Месії, Ісуса Христа.— Матвія 6:9, 10; 2 Петра 3:13.

Гітлер виступив з своєю першою радіопромовою 1 лютого 1933 року. Він хвалився, що перемінить Німеччину, і на закінчення звертався з просьбою до своїх слухачів, щоб вони дали йому та його партії трохи часу а тоді судили їх по наслідках. Дванадцять років пізніше, його „тисячолітнє царювання” закінчилось ганьбою. Вирок був проти його володарювання: Воно доказалось бути катастрофією, бо при кінці війни дуже знівечило його народ, країну та світ, морально а також хвилюючо, майже зовсім змінило їх.

Яке ж інакше це правління є від тисячолітнього царювання біблійного Месії, Ісуса Христа! При кінці тисячу років, людей й Землю — у порівнянні з їхнім зіпсованим станом тепер — буде трудно пізнати. Прочитайте самі для себе те, що Біблія говорить у Об’явленні 21:4, 5. Тоді уявіть собі досконалих людей повністю задовольняючись життям на райській землі, не боячись терористської атаки, війни, шкідливої ідеології, або чого-небудь іншого, яке може зруйнувати їхнє щастя! І уявіть собі, що ви, теж, можете жити під такими чудесними обставинами! — Ісаї 35:1—7; 65:17—25; 1 Івана 2:17.

[Вставка на сторінці 9]

Більшість католицьких і протестантських священиків не дуже охоче висловлювались проти нацизму

[Вставка на сторінці 12]

Правдиве тисячолітнє царювання здійсниться Божим Царством

[Ілюстрації на сторінці 9]

Священики закривавили свої руки, тому що підтримували Гітлера

[Ілюстрації на сторінці 11]

Тисячі Свідків Єгови (включаючи Йоганнеса Гармса, на фото) було відіслано до концтаборів за те, що вони не пішли на компроміс з нацизмом, і багато вмерло за це, так як є доказано цим свідоцтвом смерті

Генеральний прокурор військового суду рейху

Йоганнеса Гармса... судив військовий суд рейху 7 листопада 1940 року за те, що він деморалізував військо й засудив його на смерть... Вирок виконаний 8 січня 1941 року.

Печать військового суду Рейху