Голос з-посеред німої тиші

П’ЯТДЕСЯТ років тому смерть приборкала монстра. Коли зрештою світ відхилив запону, щоб подивитися на руїни «третього рейху», перед його очима відкрилися жахливі речі. Солдати та цивільні лише мовчки й з ляком дивилися на огидні залишки потворної машини нищення.

На початку цього року тисячі людей, мовчки ступаючи по руїнах концентраційних таборів, святкували 50-ту річницю їхнього визволення. Вони хотіли збагнути масштаби злочину. Ба, лишень в Освенцімі було страчено близько 1 500 000 чоловік! Це був час мовчання, час роздумів про людську жорстокість. У холодних печах, порожніх бараках та над незайманими горами награбованого мародерами взуття раз по раз лунали тривожні запитання.

Нині все це викликає жах і обурення. Голокост — трагедія, під час котрої планомірно нищилося декілька мільйонів чоловік, виявляє масштаби злочину нацизму. Але що сказати про ті часи? Хто в той час підносив голос? А хто мовчав?

Багато людей довідалися про масові винищення лише по закінченні другої світової війни. У книжці «П’ятдесят літ тому: бунт серед темряви» (англ.) пояснюється: «Завмерлі сцени фотографій та хронікальні фільми з осередками й таборами смерті, яких було визволено військами союзників у 1944 — 1945 роках, першими показали широкому загалу, особливо Заходу, приголомшливу реальність».

Однак ще перед тим, як були збудовані табори смерті, голос журналу «Пробудись!», який ви тримаєте в руках, застерігав про небезпеку нацизму. Спочатку він мав назву «Золотий вік», яку було змінено 1937 року на «Вістник потіхи». На початку 1929 року ці журнали Свідків Єгови сміливо застерігали про небезпеку нацизму, діючи згідно зі словами на титульній сторінці: «Часопис фактів, надії та відваги».

«Як людина може не говорити,— запитував журнал «Вістник потіхи» 1939 року,— про жахи в таких країнах, як, наприклад, Німеччині, де було арештовано за один раз 40 000 невинних осіб і 70 з них були страчені за одну ніч лише в одній в’язниці, (...) де було знищено усі доми, установи та лікарні для старих, бідних і безпорадних, а також усі притулки для сиріт?»

І дійсно, як людина може не говорити про таке? Тимчасом як світ у цілому не підозрював страхітливих речей чи скептично ставився до повідомлень, що просочувалися з Німеччини та окупованих нею країв, Свідки Єгови не могли мовчати. Вони на собі зазнали жорстокості нацистського режиму й не боялися говорити — говорити відкрито.

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 3]

U.S. National Archives photo

Чому вони не боялися говорити

ЯКЩО переглядати минуле, то можна сказати, що сутичка між Свідками Єгови та нацистами, або націонал-соціалістами, була невідворотною. Чому? Тому що нацистська безкомпромісна вимога суперечила трьом фундаментальним біблійним вченням, на які спиралися Свідки. Ці вчення такі: 1) Найвищим Сувереном є Бог Єгова. 2) Правдиві християни політично нейтральні. 3) Бог воскресить тих, хто залишився вірний йому аж до смерті.

Завдяки цим біблійним вченням Свідки Єгови залишались непорушними під тиском безбожних вимог нацистів. Тому вони відважно здіймали свої голоси й викривали нацистське зло.

Свідки Єгови не віддавали честі Гітлерові. Вони уникали цього, бо знали, що їхнє спасіння походить від Бога й що вони присвятили своє життя лише йому. Біблія говорить про Єгову: «Сам Ти, Всевишній, на цілій землі» (Псалом 83:19).

Фактично слова «Хайль Гітлер» означали, що спасіння походить від Гітлера. Тому Свідки не могли бути вірними Богові й водночас казати «хайль» людині. Їхнє життя, а також їхня вірність і відданість належали Богові.

Свідки Єгови мали вагому підставу не підкорятися злочинним вимогам Гітлера. Приміром, коли Ісусовим апостолам у першому сторіччі наказали не проповідувати доброї новини про Христа, вони не послухалися. Їхня відповідь була така: «Бога повинно слухатися більш, як людей». Біблія каже, що через рішучу позицію християн їх вибили і «наказали... не говорити про Ісусове Ймення». Проте апостоли не послухалися такого богозневажливого наказу. Вони «безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа» (Дії 5:29, 40—42).

Багато ранніх християн загинуло, бо вони слухалися Бога, а не людей. Десятки з них втратили життя на римських аренах, а причиною фактично було те, що вони відмовилися вшанувати кесаря через акт поклоніння йому. Але ті люди вважали за честь та звитягу бути вірними Богові навіть до смерті, як хоробрі солдати, що готові померти за свою країну.

Оскільки Свідки Єгови відстоюють лише один уряд, Боже Царство, то дехто дивиться на них як на небезпеку. Але такий погляд є вельми хибним. Свідки наслідують Ісусових апостолів, що «не від світу вони» (Івана 17:16). Вони дотримуються політичної нейтральності. Завдяки своїй вірності й відданості Богові вони живуть згідно із законами своїх держав. Справді, вони є зразковими у своїй ‘покорі вищій владі’ (Римлян 13:1). Вони ще ніколи не підтримували повстань проти жодного людського уряду!

А втім, є межа, якої вони не можуть переступити за будь-яких обставин. Це межа між обов’язками Свідків Єгови перед людиною й перед Богом. Вони віддають кесарю, або урядовій владі, те, що належить кесарю, але Богові — те, що належить Йому (Матвія 22:21). Якщо хтось вимагатиме від них того, що належить Богові, то він не матиме успіху.

А що, коли Свідкові погрожуватимуть смертю? Свідки Єгови цілком впевнені в Божій здатності повернути їх до життя (Дії 24:15). Отже Свідки дивляться на речі так, як три єврейські юнаки в давньому Вавилоні. Коли їм погрожували смертю у вогненній печі, вони відповіли царю Навуходоносорові: «Наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас... Нехай буде тобі, о царю, знане, що богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!» (Даниїла 3:17, 18).

Отже, як вже зазначалося, коли Гітлер почав сходити на п’єдестал самозваного бога, ідеологічна боротьба була неминучою. Коли «третій рейх» схрестив багнети, то побачив, що стоїть перед невеличким гуртом Свідків Єгови, котрі неухильно з вірністю та відданістю служать правдивому Богові, Всемогутньому Богові Єгові. А втім, наслідки вже були відомими навіть ще перед початком бою.

[Рамка на сторінці 5]

Вірні до смерті

ВОЛЬФҐАНҐ КУССЕРОВ був страчений, бо залишався вірним Богові й не підтримував нацизму. Незадовго до обезголовлення, що відбулось 28 березня 1942 року, він написав своїм близьким родичам: «Я, ваш третій син та брат, повинен покинути вас завтра вранці. Не сумуйте, бо прийде час, коли ми знову будемо разом. (...) Яка ж то буде велика радість, коли ми знову зустрінемось! (...) Нині ми роз’єднані, й кожен з нас повинен перейти через випробування та аж тоді здобути нагороду».

Саме перед екзекуцією 8 січня 1941 року Йоганнес Гармс написав у своєму останньому листі до батька: «Вже було оголошено мою смертну кару, і тепер я цілодобово в кайданах, ці знаки (на папері) від наручників... Мій любий тату, я дуже тебе благаю: залишайся вірним, як і я намагаюсь бути вірним, і ми побачимось знову. Я думатиму про тебе до самого кінця».

Зло нацизму викрито

У 1920-х роках, коли Німеччина намагалася одужати після поразки в першій світової війні, Свідки Єгови розповсюджували дуже багато біблійної літератури. Вона не лише розраджувала німців і несла їм надію, але й попереджувала їх про небезпеку мілітаризму, що здіймав свою голову у той час. У період від 1919 до 1933 року Свідки розповсюдили пересічно вісім книжок, брошурок чи журналів на кожну з приблизно 15 мільйонів родин у Німеччині.

Журнали «Золотий вік» і «Вістник потіхи» неодноразово звертали увагу на мілітаристичний розвиток в Німеччині. У 1929 році, більш ніж за три роки до Гітлерового приходу до влади, у німецькому виданні «Золотого віку» сміливо заявлялося: «Націонал-соціалізм є... рухом, що діє... безпосередньо на руку ворогу людини, Дияволу».

Напередодні приходу Гітлера до влади «Золотий вік» за 4 січня 1933 року говорив: «З’являються обриси грізної морської скелі націонал-соціалістського руху. Здавалося, що не можливо, аби така незначна при заснуванні й така єретична політична партія змогла за декілька років набути масштабів, що затьмили структуру державного уряду. Однак Адольф Гітлер із своїми націонал-соціалістами (нацистами) домігся цього виняткового успіху».

Прохання зрозуміти

Гітлер став прем’єр-міністром Німеччини 30 січня 1933 року, а через декілька місяців, 4 квітня 1933 року, Магдебурзький філіал Свідків Єгови було зачинено. А втім, 28 квітня 1933 року той наказ було анульовано і власність повернено. І що трапилось далі?

Незважаючи на явно вороже ставлення Гітлерового режиму, Свідки Єгови організували 25 червня 1933 року в Берліні (Німеччина) конгрес. На ньому було присутньо близько 7000 чоловік. Свідки публічно й недвозначно заявили про свої наміри: «Наша організація не є політичною у жодному плані. Ми лише наполягаємо на праві навчати людей Слова Бога Єгови й бажаємо робити це без перешкод».

Тож Свідки Єгови щиро доклали усіх зусиль, аби відстояти свою позицію. І з якими наслідками?

Початок нападу

Безкомпромісна нейтральність Свідків разом з їхньою вірністю й відданістю Божому Царству не підходили Гітлеровому уряду. Нацисти не мали на меті терпіти будь-чиє небажання підтримувати їхню ідеологію.

Одразу після закінчення берлінського конгресу нацисти 28 червня 1933 року знову розпустили філіал у Магдебурзі. Вони вривалися під час зібрань Свідків і накладали на них арешти. Через деякий час Свідків почали звільняти з робіт. На їхні доми влаштовувалися облави, їх били й арештовували. До 1934 року нацисти конфіскували у Свідків 65 тонн біблійної літератури й спалили її за межами Магдебурга.

Непохитність Свідків

Усупереч цим початковим нападам, Свідки Єгови залишалися непорушними й публічно засуджували цей гніт та несправедливість. У «Вартовій башті» за 1 листопада 1933 року поміщалась стаття «Не бійтеся їх». Вона була підготовлена особливо для німецьких Свідків і закликала їх бути відважними перед лицем ще більшого переслідування.

Дев’ятого лютого 1934 року Дж. Ф. Рутерфорд, президент Товариства Вартової башти, надіслав Гітлерові ультиматум: «Ви можете успішно протидіяти будь-яким людям, але ви не можете успішно протидіяти Богові Єгові... В ім’я Бога Єгови та Його помазаного Царя Ісуса Христа я вимагаю, аби ви наказали усім своїм державним керівникам та службовцям дати право свідкам Єгови в Німеччині мирно й безперешкодно поклонятися Богові».

Рутерфорд визначив крайній термін — 24 березня 1934 року. Він сказав, що в разі до цього часу переслідування Свідків у Німеччині не припиниться, то факти про це будуть публікуватися по цілій Німеччині, а також по всьому світі. Нацисти відповіли на вимогу Рутерфорда ще жорстокішим переслідуванням, ув’язнюючи багатьох Свідків Єгови в концентраційних таборах, які вони тільки-но збудували. Отже, Свідки були серед перших, хто потрапив до цих таборів.

Свідки викривають звірства нацистів

Свідки Єгови дотримали своє слово й почали викривати звірства, що робилися в Німеччині. Гітлерівський уряд неодноразово отримував протести від Свідків з усього світу.

Сьомого жовтня 1934 року усі збори Свідків Єгови в Німеччині зібралися, аби вислухати листа, надісланого представникам Гітлерівського уряду. У ньому зокрема говорилося: «Між вашим законом і Божим є пряма суперечність... Тому ми повідомляємо вам, що будь-якою ціною слухатимемось Божих наказів, збиратимемось разом для вивчення Його Слова й поклонятимемось та служитимемо Йому так, як Він наказав нам».

Того самого дня Свідки Єгови в 49 інших країнах зібралися на спеціальні конгреси й надіслали Гітлерові телеграму наступного змісту: «Ваша наруга над свідками Єгови шокує усіх добрих людей на землі й ганьбить Боже ім’я. Припиніть переслідування свідків Єгови, а то Бог знищить вас та вашу національну партію».

Нацисти відгукнулися майже одразу, посиливши переслідування. Сам Гітлер верещав: «Це кодло буде викоренене з Німеччини!» Але з посиленням опору зростала непохитність Свідків.

У 1935 році «Золотий вік» розповів про інквізиторські тортурні методи нацистського режиму та його розвідки. У ньому також було сказано, що мета організації «Гітлерова молодь» полягала в очищенні німецької молоді від віри в Бога. Наступного року в результаті кампанії, яку гестапо провело по цілій країні, було арештовано тисячі Свідків. Одразу після того, 12 грудня 1936 року, Свідки відповіли своєю кампанією, затоплюючи Німеччину десятками тисяч копій резолюції з протестом проти переслідування Свідків Єгови.

Двадцятого червня 1937 року ті Свідки, що ще були на волі, поширили іншу вістку, в котрій дуже детально описувалося переслідування нацистами. У ній згадувалися імена діячів та точні дати й місця переслідувань. Гестапо було в жаху від такого викриття й того, що Свідки зуміли отримати ці дані.

Любов до ближнього спонукувала Свідків застерігати німців не обдурюватися величними обіцянками славетного тисячолітнього правління «третього рейху». «Ми мусимо говорити правду і давати осторогу,— говорилося в брошурці «Пізнай правду», опублікованій 1938 року.— Ми признаємо, що тоталітарне правительство... є витвором Сатани яко заміна за царство Боже». Свідки Єгови були серед перших жертв нацистської наруги, але вони також гучно повідомляли про звірства проти євреїв, поляків, калік та інших.

Резолюція «Пересторога!», прийнята 1938 року на конгресі Свідків Єгови в Сіетлі (штат Вашингтон, США), звіщала: «Фашисти, нацисти й радикальні політичні організації несправедливо взяли під контроль багато країн Європи... Усіх цих людей буде уніфіковано, у них буде забрано усі свободи й вони будуть змушені підкорятися правлінню деспотичного диктатора, і таким чином давня інквізиція повністю відродиться».

Рутерфорд регулярно виходив в ефір і виголошував могутні лекції про сатанинську природу нацизму. Ці лекції передавалися по цілому світі та друкувалися мільйонним тиражем для поширення. Другого жовтня 1938 року він виголосив промову «Фашизм чи свобода», в котрій недвозначними словами звинуватив Гітлера.

«У Німеччині звичайні люди є миролюбними,— оповіщав Рутерфорд.— Диявол призначив свого репрезентанта Гітлера утримувати контроль над ними; ця людина божевільна, жорстока, злісна та немилосердна... Він жорстоко переслідує євреїв, бо вони колись були в угоді з Єговою, носили його ім’я, а ще тому, що Ісус був євреєм».

Тимчасом як лють нацистів проти Свідків Єгови сягала нового піку, прилюдний осуд з боку Свідків ставав дедалі нещаднішим. У номері журналу «Вістник потіхи» за 15 травня 1940 року говорилося: «Гітлер є настільки досконалим виплодком Диявола, що його промови та рішення подібні до стічних вод на славу зробленої каналізації».

Викриття жахів концтаборів

Хоча й широкому загалу здебільшого не було відомо про існування концентраційних таборів аж до 1945 року, їхній детальний опис часто з’являвся у публікаціях Товариства Вартової башти у 30-х роках. Наприклад, 1937 року журнал «Вістник потіхи» розповів про експерименти з отруйним газом у Дахау. До 1940 року у публікаціях Свідків згадувалося 20 різних таборів і повідомлялось про жахливі умови життя у них.

Чому Свідки Єгови були настільки добре обізнані з концентраційними таборами? Коли в 1939 році вибухнула друга світова війна, в них вже було ув’язнено 6000 Свідків. Німецький історик Детлеф Ґарбе підраховує, що в той час Свідки складали від 5 до 10 відсотків усіх ув’язнених!

На одному семінарі про Свідків та голокост Ґарбе сказав: «Із 25 000 чоловік, які визнали себе Свідками Єгови на початку «третього рейху», близько 10 000 було ув’язнено на різні строки. З них 2000 були в концентраційних таборах. А це означає, що з усіх релігійних груп, за винятком євреїв, есесівці найбільше переслідували Свідків Єгови».

У червні 1940 року «Вістник потіхи» писав: «Коли Німеччина почала свій «бліцкріґ», у Польщі налічувалось 3 500 000 євреїв... і, якщо вірити повідомленням, котрі діставав західний світ, їхнє винищення, здається, йде повним ходом». «Вістник потіхи» 1943 року зазначав: «Цілі народи, як, наприклад, греки, поляки та серби, систематично винищуються». До 1946 року в журналах «Золотий вік» та «Вістник потіхи» писалось про 60 різних в’язниць та концентраційних таборів.

Свідки розчаровують нацистів

Хоч і нацисти намагалися перекрити потік надходження літератури Товариства Вартової башти, один урядовець з Берліна визнав: «Важко знаходити таємні місця, де в Німеччині до цього часу друкується література Дослідників Біблії; ніхто з них не має імен інших чи їхніх адрес і ніхто з них нікого не зраджує».

Попри несамовиті зусилля, гестапо так і не ув’язнило більше ніж половину із загального числа Свідків у Німеччині за будь-який період того часу. Уявіть-но собі розчарування розвідувальної системи нацистів, що так і не змогла змусити замовчати цю крихітну армію й перекрити потік літератури. Література потрапляла на вулиці й навіть просочувалась крізь огорожу з колючим дротом до концентраційних таборів!

Тріумф над божевіллям

Нацисти, що вважалися майстрами у ламанні людської волі, відчайдушно намагалися зламати християнську нейтральність Свідків Єгови, але їхні спроби ганебно провалилися. У книжці «Теорія й практика пекла» (англ.) писалось: «Неможливо не погодитися, що з психологічного погляду СС мала менше сили, ніж Свідки Єгови».

Справді-бо, завдяки підтримці Божого духу Свідки виграли боротьбу. Історик Крістін Кінґ, радниця із Стаффордшірського університету, описала опонентів конфлікту: «Одна сторона [нацисти] — циклопічна, потужна, на перший погляд непереможна. Інша [Свідки] — дуже-дуже мізерна... лише зі своєю вірою й без жодної зброї... Свідки Єгови у моральному плані змусили могутню потугу гестапо стати перед ними навколішки».

Свідки Єгови були малим мирним анклавом, оточеним нацистами. Але вони вели й виграли боротьбу своїм власним способом — боротьбу за право поклонятися своєму Богові, боротьбу за любов до ближніх і боротьбу за право розповідати правду.

[Рамка на сторінці 9]

Свідки викривали існування концтаборів

І ХОЧА Освенцім, Бухенвальд, Дахау та Заксенгаузен стали відомі для широкого загалу лише після другої світової війни, вони ще до того були добре відомі читачам журналів «Золотий вік» та «Вістник потіхи». Повідомлення Свідків Єгови, що передавалися з таборів під великим ризиком, опубліковувалися у літературі Товариства Вартової башти, викриваючи кровожерливі наміри «третього рейху».

«Золотий вік» 1933 року помістив перше з багатьох повідомлень про існування концентраційних таборів у Німеччині. У 1938 році Свідки Єгови опублікували німецькою, польською й французькою мовами книжку «Хрестовий похід проти християнства». У ній було детально задокументовано несамовиті напади нацистів на Свідків і поміщено схеми концентраційних таборів у Заксенгаузені та Істервеґені.

Лауреат Нобелівської премії доктор Томас Манн написав: «Ваша книжка і жахливі задокументовані дані у ній викликали у мене сильні почуття. Я не можу описати змішаного почуття відрази та огиди, яке наповнювало моє серце, коли я читав ці повідомлення про людське виродження та огидну жорстокість... Мовчання лише б слугувало моральній байдужості світу... Ви виконали свій обов’язок, опублікувавши книжку й висвітливши ці факти» (курсив наш).

[Рамка на сторінці 10]

Свідки були серед перших у концтаборах

МАДАМ Женв’єв де Ґолль, племінниця колишнього президента Франції Шарля де Голля, брала участь у французькому Русі Опору. Після того як 1944 року її схопили й ув’язнили в концентраційному таборі Равенсбрюк, вона зустрілася там із Свідками Єгови. По закінченні другої світової війни мадам де Голль по цілій Швейцарії читала лекції, в котрих часто згадувала непорушність та відвагу Свідків. В інтерв’ю 20 травня 1994 року вона сказала про них:

«Вони були серед перших засланців у концтаборах. Багато з них вже повмирало. (...) Ми розпізнавали їх по їхніх відмітних значках. (...) Їм повністю заборонялося розмовляти про свої переконання чи мати будь-які релігійні книжки, а особливо Біблію, котра вважалася антиурядовою книгою номер один. (...) Я знаю про [одного Свідка Єгови], і мені також розповідали про інших, що були страчені, бо мали декілька сторінок біблійного тексту...

Мене дивувало в них те, що вони могли в будь-яку мить залишити табір, лише підписавши зречення від своєї віри. Врешті-решт ці жінки, що виглядали такими безсилими та виснаженими, були сильнішими за есесівців, котрі мали владу та усі підручні засоби. [Свідки Єгови] володіли міццю, і їхню силу волі ніхто не міг зламати».

[Рамка на сторінці 11]

Поведінка Свідків у концтаборах

З ЛЮБОВІ до ближніх, з котрими вони були в камерах, бараках і таборах, Свідки Єгови ділилися не лише духовним харчем, але й фізичним.

Один єврей, що вижив у концентраційному таборі в Бухенвальді, пояснює: «Там я зустрівся з Бібельфоршерами. Вони постійно свідчили про свою віру. Фактично нічого не могло стримати їх від розповідей про свого Бога. Вони дуже допомагали іншим в’язням. Коли через погром 10 листопада 1938 року маса євреїв прибула до концтабору, «Єгова’с швайн», як обзивали їх охоронці, стали ділитися хлібним пайком із старшими й знеможеними від голоду євреями, незважаючи на те що самі нічого не їли майже чотири дні».

Подібно висловилась про Свідків одна єврейка, що була колись ув’язнена в Ліхтенбурзі: «Вони були відважними людьми, що терпеливо несли свій хрест. Хоч і неєврейським в’язням заборонялося розмовляти з нами, ці жінки ніколи не дотримувалися того наказу. Вони молилися за нас, мов би ми належали до їхніх родин, і благали нас не опускати рук».

[Рамка на сторінці 12]

Спроби заперечити голокост передбачено

ЖУРНАЛ «Вістник потіхи» за 26 вересня 1945 року зазначав, що у майбутньому робитимуться спроби переглянути історію й заперечити історичні факти. У статті «Чи нацизм знищено?» писалось:

«Пропагандисти гадають, що у людей коротка пам’ять. Вони, намагаючись стерти минуле з історії і виставляючи себе у світлі добродійників, приховують те, в чому їх звинувачується».

Цей журнал проникливо застерігав: «Аж поки Єгова не розпочне Армагеддон, нацистська потвора і далі житиме».

[Схеми на сторінці 11]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Схеми концентраційних таборів, котрі публікувалися Свідками 1937 року.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Сто п’ятдесят працівників магдебурзького філіалу Свідків Єгови 1931 року.

[Ілюстрації на сторінці 8]

Публікації Свідків Єгови, що викривали панібратство церкви з нацистами.

Чому мовчали церкви

ВОСЬМОГО грудня 1993 року доктор Франклін Літтелл з Бейлорського університету говорить в американському Музеї пам’яті жертв нацизму про болісну «беззаперечну істину». У чому вона полягала?

Істина, сказав Літтелл, була та, що «шість мільйонів євреїв стали жертвами систематичного винищування саме в центрі християнського світу, і винищували їх охрещені римо-католики, протестанти та православні, яких за це ніколи не засуджували, не говорячи вже про відлучення від церкви». Однак безперестанку чувся один голос, що говорив про причетність духовенства до Гітлерового режиму. І власне його, як ми вже довідалися, здіймали Свідки Єгови.

Гітлер, як і багато членів його уряду, був охрещеним римо-католиком. Чому їх не було відлучено від церкви? Чому католицька церква не засудила звірств, вчинених цими людьми? Чому також мовчали протестантські церкви?

Чи й дійсно мовчали церкви? Чи є якісь докази, що вони підтримували Гітлерові воєнні дії?

Роль католицької церкви

Католицький історик І. А. Ваткін написав: «Болісно визнати, що ми не можемо заради лженавчання чи вдаваної лояльності не визнавати історичних фактів чи ігнорувати те, що єпископи послідовно підтримували усі війни, які велися урядами їхніх країн... Вони підтримували войовничий націоналізм, і про них говорилося як про глашатаїв кесаря».

Коли Ваткін сказав, що єпископи католицької церкви «підтримували усі війни, які велися урядами їхніх країн», він мав на увазі й агресію Гітлера. Фредерік Гер, римсько-католицький професор історії з Віденського університету, погоджується: «Незаперечним фактом німецької історії є те, що хрест і свастика все більше зближалися, і настав час, коли свастика проголосила свою перемогу з веж німецьких кафедральних соборів, прапори зі свастикою здійнялися над вівтарями, а католицькі та протестантські теологи, пастори, церковники та політичні діячі зраділи братанню з Гітлером».

Підтримка католицькими церковними керівниками Гітлерових воєнних дій була настільки цілковитою, що римсько-католицький професор Ґордон Цан написав: «Німецькі католики, що звернулися до своїх релігійних проводарів за духовним керівництвом та вказівками стосовно служіння інтересам Гітлерових воєнних дій, фактично отримали таку ж відповідь, яку б вони отримали від самого лідера нацистів».

Ця слухняність католиків до директив церковних керівників була задокументована професором Гером. Він зазначає: «Приблизно із тридцяти двох мільйонів німецьких католиків (з них п’ятнадцять мільйонів з половиною були чоловіками) лише семеро прилюдно відмовилось від військової служби. Шість з них були австрійцями». Як показують дані останніх досліджень, ще декілька інших католиків, а також протестантів пішли проти нацистської держави через релігійні переконання. Дехто навіть поплатився своїм життям, а їхні керівники тимчасом популяризували «третій рейх».

Хто ще мовчав, а хто ні

Як вже зазначалося, професор Гер включив до тих, хто «радів братанню з Гітлером», теж протестантських керівників. Чи це дійсно так?

Багато протестантів корчаться від мук власного сумління через те, що мовчали під час Гітлерової воєнної агресії. Приміром, 11 провідних церковників зустрілися в жовтні 1945 року, аби скласти так зване штутгартське визнання провини. Вони заявили: «Ми звинувачуємо себе за брак більшої сміливості у виявленні свого переконання, віри у своїх молитвах, радощів у визнанні своєї віри й палкості у виявленні любові».

В «Історії християнства» (англ.) Пол Джонсон пише: «Із 17 000 євангельських пасторів жодного разу не було більше ніж п’ятдесят чоловік, котрих засудили на довгий термін [за непідтримку нацистського режиму]». Порівнюючи таких пасторів із Свідками Єгови, Джонсон написав: «Найсміливішими були Свідки Єгови, що проголошували свою відверту доктринальну опозицію зі самого початку і відповідно постраждали за це. Вони відмовлялися від будь-якого співробітництва з нацистським урядом».

Ще в 1939 році, коли почалася друга світова війна, журнал «Вістник потіхи» цитував Т. Бруппахера, протестантського служителя, що сказав: «Тоді як люди, котрі називають себе християнами, виявляють під тяжким випробовуванням, ким вони є насправді, незнані свідки Єгови, як християнські мученики, чинять незламний опір насильству над сумлінням та поганському ідолопоклонству. Майбутнім історикам слід буде визнати, що не великі церкви, але ці зганьблені та висміяні люди були тими, хто першим пішов проти несамовитого нацистського демона... Вони не схилилися перед Гітлером та свастикою».

Так само Мартін Німеллер, керівник однієї протестантської церкви, що сам зніс випробування нацистського концентраційного табору, пізніше визнав: «Було б лише справедливо нагадати, що християнські церкви тієї доби завжди погоджувалися благословляти війну, війська та зброю й що вони молилися у нехристиянський спосіб за винищення своїх ворогів». Він визнав: «У всьому цьому є наша провина й провина наших батьків, але не провина нашого Бога».

Відтак Німеллер додав: «Лишень подумати, ми, нинішні християни, соромимось так званої секти серйозних дослідників Біблії [Свідків Єгови], що сотнями й тисячами ішли до концентраційних таборів і помирали там через те, що відмовлялися воювати й ухилялися стріляти в людей».

Сюзанна Гешель, професор юдаїзму, знайшла церковні документи, які свідчать, що лютеранське духівництво охоче й навіть палко бажало пітримувати Гітлера. За її словами, воно випрошувало собі привілей виставляти свастику у своїх церквах. Більшість кліру не було змушено співпрацювати з урядом, її дослідження показують, що релігійні провідники були сповненими ентузіазму прибічниками Гітлера та його арійського ідеалу.

Будучи лекторкою, Гешель часто отримує від церковників запитання: «Що ж ми могли в той час зробити?».

Вона відповідає: «Ви могли діяти так, як Свідки Єгови».

Чому вони мовчали

Причина мовчання церков очевидна: духівництво загальновизнаного християнства та їхні отари полишили біблійне вчення й підтримували політику. У 1933 році римсько-католицька церква уклала конкордат з нацистами. Римсько-католицький кардинал Фаульгабер написав Гітлерові: «Це рукостискання з папством... є запорукою досягнення незмірних благословень... Нехай Бог охоронить рейхсканцлера [Гітлера]».

Авжеж, як католицька, так і інші церкви стали прислужницями згубного Гітлерового уряду. Хоча й Ісус Христос сказав, що його правдиві послідовники «не від світу», церкви зі своїми парафіями ставали невід’ємною частиною Гітлерового світу (Івана 17:16). Власне з цієї причини вони замовчували жахи, здійснені нацистами у таборах смерті проти людства.

Слід погодитися, що декілька відважних осіб серед католиків, протестантів та інших релігійних груп повстали проти нацизму. Але тимчасом як дехто з них платив за це життям, їхні керівники, котрі твердили, що служили Богові, насправді були маріонетками в руках «третього рейху».

А втім, був голос, що не замовкав. Хоча засоби масової інформації загалом не вбачали в церквах головних персонажів нацистської драми, та Свідки Єгови відчули необхідність викривати віроломство й лицемірність кліру, детально описуючи їхню потаємну угоду. І на сторінках попередника цього журналу і в інших публікаціях протягом 30-х та 40-х років вони друкували різкі обвинувачення релігійних організацій, котрі ставали прислужницями нацизму.

Визначення справжніх Христових послідовників

Свідки Єгови повністю відрізняються від релігій світу. Не будучи частиною світу, вони не беруть участі у національних війнах. Вони ‘мечі свої перекували на лемеші’, бо підкорилися Божим настановам (Ісаї 2:4). Слухаючись Христових настанов, вони мають любов одні до одних (Івана 13:35). А це означає, що вони ніколи не воюватимуть і зловмисно не шкодитимуть іншим.

Якщо йдеться про визначення справжніх поклонників Бога, Біблія говорить дуже чітко: «Цим пізнаються діти Божі та діти дияволові: Кожен, хто праведности не чинить, той не від Бога, як і той, хто брата свого не любить! Бо це та звістка, яку від початку ви чули,— щоб любили один одного, не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив» (1 Івана 3:10—12).

Дійсно, історія показує, що Свідки Єгови завжди виявляли любов до своїх ближніх, навіть під час жахливих переслідувань. Коли Гітлер воював у Європі, Свідки рішуче стояли проти брутальних спроб нацистів прилучити їх до кривавої оргії війни. Професор Крістін Кінґ добре підсумувала це: «Свідки Єгови не мовчали. Вони не мовчали ще на самому початку. Вони говорили одностайно. І говорили із надзвичайною відвагою, а це добрий урок для кожного з нас».

До того часу, аж поки цей світ не перейде у безпечні руки керівництва сповненого любові Єгови й не звільниться від війни та зла, Свідки Єгови ніколи не мовчатимуть. І доти, доки на це буде воля Суверенного Господа Єгови, цей журнал викриватиме діла сатанинського світу й проголошуватиме єдину справжню надію для людства — Боже Царство (Матвія 6:9, 10).

[Ілюстрації на сторінці 13]

Преса США підтверджує підтримку церквою нацизму.

«Нью-Йорк пост» за 27 серпня 1940 року, сторінка 15, синє останнє видання.

«Нью-Йорк таймс» за 7 грудня 1941 року, сторінка 33, міське вечірнє видання.

«Нью-Йорк таймс» за 25 вересня 1939 року, сторінка 6, міське вечірнє видання.

[Ілюстрація на сторінці 15]

На відміну від церков, Свідки Єгови відкрито виступали проти нацизму.