Оріон широко крокує вперед з луком у руці, ніби збирається протистояти бику, сузір’ю Тельця. У невеликий телескоп можна побачити біля кінчика південного рога бика пляму слабкого світла. Її називають Крабоподібною туманністю, а у великий телескоп видно, що це вибух у процесі, як показано на фотографії на сторінці 9. Якщо туманність Оріона — це зоряні ясла, то Крабоподібна туманність, зовсім поряд, може бути могилою зорі, котра померла нечувано жорстокою смертю.

Цю небесну катастрофу, мабуть, описали китайські астрономи, котрі змалювали «Зорю-гостю» в сузір’ї Тельця, яка несподівано з’явилася 4 липня 1054 року й сяяла так яскраво, що 23 дні її бачили навіть вдень. «Кілька тижнів,— зауважує астроном Роберт Бернем,— зоря палала світлом близько 400 мільйонів сонць». Астрономи називають таке дивовижне зоряне самогубство вибухом наднової зорі. Навіть нині, майже тисячу років після того, як спостерігали за зіркою, уламки від її виверження летять через космос зі швидкістю, як вважають, 80 мільйонів кілометрів за день.

Космічний телескоп «Хаббл» попрацював також і над цією ділянкою, вдивляючись глибоко у серце туманності, і виявив, згідно з журналом «Астрономія», «деталі у Крабі, котрих астрономи ніколи не сподівалися». Астроном Пол Сковен говорить, що «астрономам-теоретикам доведеться деякий час почухати потилиці».

Астрономи, як, наприклад, Роберт Кіршнер з Гарварда та інші, гадають, що розуміння природи таких залишків вибуху наднових зірок, як Крабоподібна туманність, є важливим, оскільки вони можуть бути використані для вимірювання відстаней до інших галактик, котрі інтенсивно досліджуються останнім часом. Як ми побачили, непорозуміння стосовно відстаней до інших галактик недавно розпалило жваве обговорення Великого вибуху — моделі створення Всесвіту.

У серці Крабоподібної туманності розташований один з найдивніших об’єктів у відомому Всесвіті. Згідно із вченими, цей стиснутий до неймовірної густини крихітний труп загиблої зорі, котрий у своїй могилі щосекунди здійснює 30 обертів навколо осі, є потужним джерелом радіовипромінювання, яке було вперше зафіксовано на Землі 1968 року. Його називають пульсаром і описують, що це залишки від вибуху наднової зорі, котрі обертаються і є настільки стиснутими, що електрони й протони в атомах первісної зорі утворили нейтрони. Науковці говорять, що пульсар колись був величезним ядром зорі-надгіганта, такої, як Бетельгейзе або Рігель у сузір’ї Оріона. Коли зоря вибухнула й зовнішні шари вивергнулися у відкритий космос, залишилося тільки зморщене ядро — розжарена до білого окалина, а її ядерні реакції давно припинилися.

Крабоподібна туманність у сузір’ї Тельця — зоряне кладовище?