14. Чому в притчі про милосердного самарянина Ісус для підкреслення думки вказав саме на дорогу, яка йшла «з Єрусалиму до Єрихону»?

¹⁴ Розгляньмо другий приклад — притчу про милосердного самарянина. Ісус розпочав її так: «Один чоловік ішов [«спускався», Хом.] з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його» (Луки 10:30). Цікаво, що для підкреслення своєї думки Ісус вказав на дорогу, котра йшла «з Єрусалиму до Єрихону». Цю притчу він оповідав у Юдеї, неподалік Єрусалима, тому його слухачі добре розуміли, про яку дорогу він говорить. Усі знали, що та дорога небезпечна, особливо для самотніх подорожніх. Вона вилася крізь відлюдну місцевість і мала багато зручних схованок для розбійників.

15. Чому ніхто не міг би виправдати байдужість священика та левита, згаданих у притчі про милосердного самарянина?

¹⁵ Гідною уваги є ще одна подробиця, яку видно в Ісусових словах про те, що дорога ‘спускалася з Єрусалима до Єрихона’. Як говорить притча, тією дорогою спочатку проходив священик, а потім левит, однак жоден не зупинився, аби допомогти пораненому (Луки 10:31, 32). Священики служили в Єрусалимському храмі, а левити допомагали їм. У час, вільний від храмової праці, багато священиків та левитів жили в Єрихоні, бо звідти до Єрусалима було лише 23 кілометри. Тому їм, безсумнівно, випадала нагода йти тією дорогою. Зверніть увагу і на те, що священик та левит ішли дорогою «з Єрусалиму», тобто вже поверталися з храмуb. З огляду на це ніхто не міг би виправдати байдужість цих чоловіків, сказавши: «Вони не чіпали пораненого, бо він здавався мертвим. Адже якби вони торкнулися трупа, то стали б тимчасово непридатними для служіння у храмі» (Левит 21:1; Числа 19:11, 16).