Одного дня брат Норр запитав мене, чи не міг би я поїхати до Бельгії. Проте через пару днів він спитав, чи не погоджусь я на призначення в Нідерланди. Коли я отримав лист-призначення, в ньому зазначалось, що я «виконуватиму працю служителя філіалу». Я почувався пригніченим.

Двадцять четвертого серпня 1950 року я відправився кораблем в одинадцятиденну подорож до Нідерландів. За цей час прочитав нове видання «Християнські Грецькі Писання. Переклад нового світу». У Роттердам я прибув 5 вересня 1950 року, і мене привітно зустріла родина Бетелю. Попри спустошення, яких завдала Друга світова війна, брати продовжували займатися християнською діяльністю. Слухаючи розповіді про те, як вони під час суворих переслідувань зберігали непорочність, я думав, що братам буде важко служити під наглядом молодого недосвідченого служителя філіалу. Проте скоро стало очевидним, що немає жодних підстав для такого погляду.

Звичайно, існували справи, які вимагали уваги. Я приїхав якраз перед конгресом і був вражений, як тисячі делегатів розселились у місці проведення конгресу. На наступний конгрес я запропонував розмістити братів у приватних будинках. Брати вважали, що це хороша ідея, але не для їхньої країни. Обдумавши справу, ми прийняли рішення — половину делегатів розселити в місці проведення конгресу, а іншу половину — в помешканнях, що не належали Свідкам. Я з гордістю розповів про це братові Норру, коли він приїхав на конгрес. Однак після того, як у «Вартовій башті» я прочитав звіт про наш конгрес, моє почуття задоволення відразу зникло. Там зазначалося: «Ми впевнені, що наступного разу брати виявлять віру і розселять делегатів конгресу у помешканнях, що не належать Свідкам, завдяки чому брати матимуть добру нагоду для свідчення». Саме так ми й зробили «наступного разу».

У липні 1961 року двох представників нашого філіалу запросили на зустріч з іншими братами в Лондоні. Брат Норр повідомив, що «Переклад нового світу Святого Письма» має бути доступний багатьма мовами, у тому числі голландською. Якою ж радісною була ця новина! Ми не мали уявлення про розмах цього проекту. Згодом через два роки, в 1963-му, я мав привілей брати участь у програмі конгресу в Нью-Йорку, на якому було оголошено випуск «Християнських Грецьких Писань. Перекладу нового світу» голландською мовою.

Рішення і нові призначення

У серпні 1961 року я одружився з Лайдою Вамелінк. Її сім’я пізнала правду 1942 року в період нацистського переслідування. Лайда служила піонером з 1950 року, а в Бетелі — з 1953-го. Знаючи про її працьовитість у Бетелі та в зборі, я зрозумів, що вона буде відданим партнером у служінні.

Більше ніж через рік після нашого одруження мене запросили на десятимісячне навчання в Бруклін. Тоді дружини не могли супроводжувати своїх чоловіків. Хоча Лайда мала проблеми зі здоров’ям, вона з любов’ю порадила мені прийняти запрошення. Пізніше її здоров’я погіршилося. Ми намагались і далі служити в Бетелі, але зрештою вирішили, що буде корисніше продовжити повночасне служіння поза Бетелем. Тож ми розпочали роз’їзну працю. Невдовзі після того моя дружина перенесла серйозну операцію. Ми витримали все лише завдяки сердечній підтримці наших друзів. А через рік ми навіть погодилися на обласне служіння.

Ми провели сім активних років у роз’їзній праці. Але нам знову довелося прийняти важливе рішення. Мене запросили в Бетель проводити Школу служіння Царству. Ми погодилися, хоча така переміна була нелегкою, оскільки нам подобалося роз’їзне служіння. Навчання в цій школі отримали 47 класів, і воно тривало по два тижні. Для мене це була чудова нагода ділитися духовними дарами зі старійшинами зборів.

У той час я запланував відвідати свою маму в 1978 році. Але несподівано 29 квітня 1977 року ми отримали телеграму про мамину смерть. Я дуже засмутився, що вже не зможу почути її ніжний голос і вкотре подякувати їй за все, що вона для мене зробила.

Під кінець Школи служіння Царству нам запропонували стати членами родини Бетелю. Згодом я десять років служив координатором комітету філіалу. Потім Керівний орган призначив нового координатора, який міг ліпше виконувати обов’язки, і я дуже вдячний за це.

Служимо, наскільки дозволяє вік

Лайді і мені тепер 83 роки. Більш як 60 років я служу повночасно, 45 — з моєю вірною дружиною. Вона підтримувала мене в усіх моїх призначеннях і вважала таку підтримку невід’ємною частиною свого служіння Єгові. Тепер ми служимо в Бетелі й у зборі, наскільки нам дозволяє вік (Ісаї 46:4).

Нам приємно пригадувати деякі події з нашого життя. І ми зовсім не жалкуємо про те, що робили в служінні Єгові всі ці роки. Натомість переконані, що на початку життя ми зробили найкращий вибір. Ми сповнені рішучості далі з усіх сил служити Єгові і прославляти його.

[Ілюстрація на сторінці 15]

У день нашого весілля, серпень 1961 року.

[Ілюстрація на сторінці 15]

З Лайдою сьогодні.