У 1947 році Албанія стала союзником СРСР та Югославії і мала конфлікти з Грецією. Наступного року вона припинила відносини з Югославією та ще більше зблизилась з Радянським Союзом. Влада піддавала осуду кожного, хто не підтримував її ідеології. Нейтральна позиція братів виклика́ла чималу протидію.

Ось один з прикладів. У 1948 році шість братів і сестер зібрались на Спомин у маленькому селі. Раптом на зібрання увірвались поліцейські. Вони годинами били вісників, а потім відпустили їх. Через кілька тижнів після цього поліція заарештувала брата, який на Спомині виголошував промову. Його змусили стояти протягом 12 годин. Опівночі начальник поліції закричав на брата: «Чому ти порушив закон?»

«Ми не можемо ставити закон держави вище закону Господа!» — промовив брат.

Розлючений начальник дав йому ляпаса. Брат повернув голову, підставивши йому другий бік. «Що ти робиш?» — запитав начальник.

Брат відповів: «Я ж казав вам, що ми християни. Ісус навчав, що коли хтось вдарить тебе по одній щоці, то треба підставити другу».

Начальник у люті закричав: «Раз ваш Господь таке наказав, я не буду його слухатись! Я більше тебе не вдарю! Забирайся звідси!»

У ті роки безпекою албанського народу займалось Управління державної безпеки, або Сіґурімі. Його агенти завжди пильнували, чи нема якоїсь загрози комунізму в країні. Тож ясна річ, що вони зразу помітили ревного проповідника Сотіра. Його заарештували і кілька годин тримали під вартою. Також Сотіра побили і заборонили проповідувати.

Коли Сотіра випустили, він розшукав Леоніду. Той привів його до Спіро Караяні, лікаря, котрий пізнав правду кількома роками раніше. Спіро був для Сотіра не лише лікарем, але й учителем: він допоміг йому глибше зрозуміти правду.

Також Спіро порадив йому: «Якщо тебе знову заарештують і попросять щось підписати, враховуй кожне слово і рядок. Після написаного не залишай пустого місця, обов’язково прокресли його. Уважно все прочитуй. Переконайся, що ставиш підпис саме під тим, що ти говорив».

Вже через два дні, коли Сотір проповідував, поліція знову затримала його. У відділенні йому наказали підписати одну заяву. Він вже зібрався це зробити, як пригадав пораду Спіро. Сотір уважно і не поспішаючи прочитав кожне слово, хоч поліцейський його і підганяв.

Зрештою він сказав: «Вибачте, але я не можу це підписати. Я такого не говорив. Якщо я підпишу, то буду брехуном, а я не можу брехати».

Тоді поліцейські зробили з мотузок батіг і декілька годин шмагали ним Сотіра. Він і далі не йшов їм на поступки. Тоді вони змусили його тримати два дроти і завдали йому кілька болісних ударів струмом.

«Коли я вже не міг терпіти,— пригадує Сотір,— то почав молитись зі слізьми на очах. Раптом розчахнулися двері — на порозі стояв начальник. Він кинув оком у кімнату і швидко повернув голову. “Відставити! — наказав він.— Ви не повинні цього робити!”». Усі вони добре розуміли, що катувати людей було протизаконно. Тож поліцейські перестали знущатися над Сотіром, але й далі тиснули на нього, щоб він підписав документ. Він усе одно відмовлявся.

«Ти переміг!» — зрештою визнали поліцейські. Вони неохоче записали все, що говорив Сотір; таким чином йому вдалося дати їм добре свідчення. Потім вони сказали йому підписати цей документ. Незважаючи на те, що Сотіра годинами били й мучили струмом, він уважно прочитав кожне слово. Побачивши, що текст закінчується на половині сторінки, Сотір прокреслив порожнє місце.

Вражені поліцейські запитали:

— Де ти такого навчився?

— Єгова навчив мене не підписувати того, чого я не казав,— відповів Сотір.

— Добре, а хто дав тобі це? — запитав поліцейський, простягнувши Сотіру шматок хліба з сиром. (Вже була дев’ята вечора, Сотір не їв цілий день і був страшенно голодний).— Хіба Єгова? Ні, це ми.

— Єгова по-різному дбає про своїх служителів,— сказав Сотір.— Він просто зм’якшив ваші серця.

— Ми відпустимо тебе,— промовили розчаровані поліцейські.— Але якщо знову будеш проповідувати, то начувайся.

— Тоді не відпускайте, бо я і далі буду проповідувати.

— Тільки спробуй комусь сказати про те, що тут відбувалось! — різко наказав поліцейський.

— Якщо мене спитають, то я брехати не буду,— відказав Сотір.

— Ану пішов звідси! — злісно крикнули поліцейські.

Сотір був не єдиним, кого так катували.