Місіонери подають добрий приклад любові і єдності

Відтоді як у 1945 році приїхали брати Уоллеси, місіонери в Нікарагуа є добрим прикладом віри, витривалості та любові до людей. Завдяки таким чудовим рисам місіонери зблизилися з місцевими братами й один з одним. Місіонер Кеннет Браєн каже: «Після землетрусу в Манагуа ми співпрацювали з філіалом, і допомагали братам виселятися з пошкоджених будинків і хоронити родичів, які загинули. Співпраця в таких умовах дуже зближає». Інша місіонерка, Маргаріт Мур (раніше Фостер), розповідає про місіонерів, з якими служила: «Всі ми були різного походження, національності, мали несхожі характери, однак завдяки єдності й теплій сімейній атмосфері залишалися радісними у своїх призначеннях навіть попри власну недосконалість».

Такі місіонери, як Кеннет і Шерен Браєн, цінують привілей вчитися від досвідчених місіонерів. Серед них були Френсіс та Анджелін Уоллес, Сідні та Філліс Портер, а також Емілі Гардін. Шерен пригадує: «Кожен з них важко трудився. Ми бачили, що вони дійсно люблять своє служіння».

Протягом років багато подружніх пар місіонерів служили також в роз’їзній праці. Справді, ревні місіонери заклали міцну основу для духовного росту, який відбувся в Нікарагуа за останні три десятиліття.

Про цей період розповідає Рубі Блок, місіонерка, яка 15 років прослужила в Нікарагуа: «Ті роки посиленої політичної пропаганди були дуже важкими. Часто відбувались жорстокі сутички між військовими і сандіністами. Аби виконувати наше служіння, ми мусили повністю покладатися на Єгову».

Попри те що Свідки Єгови зайняли нейтральну позицію в політичних справах, сандіністські прибічники часто називали їх агентами режиму Сомоси або агентами Центрального розвідувального управління Сполучених Штатів (ЦРУ). Також розпалювалась ненависть до іноземців. Наприклад, якось під час проповідування один чоловік звинуватив місіонерку Елфріде Урбан у шпигунстві. «Які ви маєте для цього підстави? — запитала вона.— У мене з собою немає ні фотоапарата, ні магнітофона. І, крім того, за ким чи за чим я мала б шпигувати у цій місцевості?»

Чоловік відказав: «Вас добре навчено. З такими очима, вухами і розумовими здібностями вам не треба фотоапарата і магнітофона».

У той час на вулицях Манагуа постійно повторювали гасло: «Революція не суперечить християнству!» Таке мислення, поширене у Латинській Америці упродовж 1970-х років, відображало погляди теології визволення — ідеї марксистського руху, який розвинувся в середовищі Римо-католицької церкви. Метою цієї теології, як повідомляє «Британська енциклопедія», було допомогти «бідним і пригнобленим активною [релігійною] участю в політичних та цивільних справах».

Рубі Блок пригадує: «Люди часто запитували: «Як ви ставитеся до революції?» Ми пояснювали, що єдиним вирішенням усіх проблем людства є Боже Царство». Через таку нестабільну політичну ситуацію було нелегко зберігати відданість Єгові. Рубі додає: «Я постійно молилася, аби Єгова давав сили залишатись нейтральною — не лише на словах, а й у розумі і серці».