«Інша» Нікарагуа

У 1987 році уряд створив два автономних регіони у східній частині Нікарагуа, раніше відомій як Селая. Ці регіони отримали назву Північноатлантичний автономний регіон і Південноатлантичний автономний регіон. Хоча вони займають близько 45 відсотків території Нікарагуа, тут проживає тільки коло 10 відсотків усього населення.

Багаті на золоті та срібні копальні, ці регіони простягаються від східних стрімких схилів центрального нагір’я до лагун і боліт Москітового берега. Краєвид цієї місцевості вражає своїм розмаїттям: тут ростуть вологі тропічні ліси, соснові й пальмові савани, протікають численні річки і струмки, які, звиваючись, прямують до Карибського моря. Роками метиси, міскіто й інші тубільні народи оселялися тут, засновуючи села і невеликі міста.

Столиця Манагуа для більшості тутешнього населення — міскіто, сумо, рама і креолів — є зовсім чужим світом. Досі між сходом і заходом нема вимощених доріг. Хоча в атлантичному регіоні поширена іспанська, багато мешканців розмовляють міскіто, креольською або якоюсь іншою місцевою мовою. Основна частина цих жителів, на відміну від католицького населення тихоокеанського регіону, вважає себе протестантами і, як правило, належить до течії Моравських братів. Отже, схід і захід у всьому разюче відрізняються: вони мають різне географічне положення, різну історію, мову, культуру і релігію. Тож як сприйняли добру новину мешканці цієї «іншої» Нікарагуа?

Звістка про Царство досягає найвіддаленіших територій

Ще в 1946 році Свідки-місіонери вирушили на схід, щоб розвідати територію, і розповсюдили там літературу. У 1950-х роках районний наглядач Сідні Портер і його дружина Філліс відвідали маленькі узбережні міста Блуфілдс і Пуерто-Кабесас, острови Корн і шахтарські містечка Росіта, Бонанса і Сьюна. «Якось подорожуючи до шахтарських містечок,— розповідає Сідні,— кожен з нас розповсюдив понад 1000 журналів і 100 книжок. Мешканці дуже любили читати». Незабаром у тих містечках утворилися окремі групи, і, починаючи з 1970-х років, вони поступово ставали зборами.

Проте інші території Північноатлантичного і Південноатлантичного автономних регіонів роками не мали нагоди почути звістку. Відокремленість, погане сполучення і тропічні зливи понад вісім місяців на рік створювали труднощі у проповідницькій праці. Проте згадані перешкоди не були нездоланними, і це довели багато ревних і відважних піонерів. Значною мірою завдяки їхній рішучості й наполегливій праці сьогодні там процвітає сім зборів і дев’ять груп — загальна кількість вісників Царства у двох регіонах становить близько 400 осіб.

Щоб зрозуміти з якими труднощами стикаються Свідки у цих територіях, розгляньмо приклад 22-річного брата. Тричі на тиждень він вирушає у восьмигодинну подорож через гори, щоб відвідати зібрання в шахтарському місті Росіта — в найближчому зборі. Цей брат є службовим помічником і сталим піонером у цьому зборі. У його сім’ї нема охрещених Свідків, і він, як правило, сам проповідує в цій гористій території, де доми часто розташовані один від одного на відстані двох годин ходьби. Якщо цей брат проповідує в якомусь домі і настає ніч, то він залишається там ночувати, щоб продовжити свідчити тут наступного дня, оскільки було б непрактично повертатися додому на ніч. Недавно у цього молодого брата помер батько, і, як найстарший син, він має обов’язок дбати про цілу сім’ю. Все ж брату вдається продовжувати піонерське служіння. Один з його рідних братів став неохрещеним вісником і нині ходить разом з ним у служіння.

Щороку, починаючи з 1994-го, філіал організовує в цьому великому регіоні проповідницькі кампанії. Деяких запопадливих сталих піонерів призначають тимчасовими спеціальними піонерами. Вони проповідують у віддалених містах і селах Північноатлантичного і Південноатлантичного автономних регіонів упродовж чотирьох місяців посушливого сезону. Випробуванням для цих витривалих піонерів є надзвичайна спека, гориста місцевість, змії, дикі звірі, забруднена вода і інфекційні хвороби. Мета піонерів — дати ґрунтовне свідчення, проводити біблійні вивчення і християнські зібрання, у тому числі Спомин. Результати їхнього служіння допомагають філіалу у призначенні спеціальних піонерів. За минулі роки завдяки цій програмі було сформовано збори і групи в містах Уаспан і Сан-Карлос, уздовж річки Коко на крайньому північному сході.

Хоча у Північноатлантичний і Південноатлантичний автономні регіони приїхало багато іспаномовних метисів, найчисленнішу мовну групу складають місцеві племена міскіто. Їхньою мовою в наявності є декотрі біблійні публікації. Мову міскіто теж вивчили кілька піонерів. Унаслідок цього звістка про Царство зробила приємне враження на багатьох гостинних мешканців, котрі люблять Біблію.

Наприклад, біля річки Лікус в Північноатлантичному автономному регіоні лежить Квівітінні, село міскіто, у якому 46 осель. На час піонерської кампанії 2001 року шість домів були незаселеними. Того року тимчасові спеціальні піонери проводили у селі 40 біблійних вивчень — одне вивчення у кожній оселі! Вже через місяць троє учнів, один з яких був помічником пастора місцевої церкви Моравських братів, захотіли охреститися. Дві подружні пари бажали стати вісниками, але вони не були одружені офіційно. Отже піонери тактовно пояснили їм біблійні норми щодо одруження і хрещення. Лише уявіть собі радість піонерів: вони якраз збирались додому, коли до них завітали ці дві пари, щоб показати свої свідоцтва про одруження!

Після тої плідної кампанії вісники з Уаспана постійно долають 19 кілометрів, щоб допомогти новозацікавленим у Квівітінні прогресувати духовно і підготуватися до служіння.

Проповідуючи у кількох селах міскіто вздовж річки Коко, тимчасові спеціальні піонери зустріли велику групу американців, які брали участь у громадській роботі. Піонери залишили їм багато журналів англійською мовою. У селі Франсіа-Сірпі, біля річки Уауа, члени баптистської церкви будували маленьку школу. Керівник будівельної бригади сказав одному з піонерів: «Я захоплююсь працею Свідків Єгови. Ви прибули сюди, щоб навчати Біблії. Я дуже б хотів, аби моя релігія заохочувала до такої праці».

[Ілюстрація на сторінці 139]

Банакрус — село в Північноатлантичному автономному регіоні, де, незважаючи на перешкоди, проповідується добра новина.