У суботу 20 травня 1982 року, о 6.40 ранку, коли Ян Гантер готував сніданок для місіонерів, до місіонерського дому під’їхав автобус із представниками служби імміграції і солдатами, які були озброєні кулеметами. Військові оточили філіал і місіонерський дім. Ян розповідає: «Службовці наказали нам спакувати речі. Кожному дозволили взяти чемодан і невелику сумку. Нам не дали жодних пояснень, лише сказали, що везуть в якийсь будинок, де ми ненадовго залишимось, поки буде вестися слідство. Райнер Томпсон, координатор Комітету філіалу, непомітно прослизнув у свій офіс і зателефонував в інші місіонерські доми, повідомивши братів про те, що сталося».

Брат Гантер розповідає про подальші події: «Нам наказали сісти в автобус і повезли на стару кавову плантацію в сільській місцевості. Я нагадав представникам служби імміграції, що ми, як іноземці, маємо право звернутись у наші посольства. Вони відповіли, що з запровадженням на початку тижня надзвичайного стану наші права скасовані, а коли будемо поза межами країни, можемо розмовляти з ким забагнеться. Це був перший натяк на те, що нас депортують з Нікарагуа».

Ян Гантер повідомив: «Довідавшись про нашу депортацію, брати плакали, але потім одразу ж взялися до праці. Недавно призначений Комітет країни дає добре керівництво, і ми впевнені, що він успішно виконає своє завдання».