Такого знущання зазнав 18-річний Джованні Ґайтан. У грудні 1984 року перед обласним конгресом, на якому Джованні мав охреститися, його призвали до військової служби. Юнака послали у навчальну військову частину, де упродовж 45 днів змушували вчитися стріляти з гвинтівки і воювати в джунглях. Але згідно з навченим Біблією сумлінням Джованні відмовився «навчатись війни» (Ісаї 2:4). Він не одягнув військової форми і не взяв до рук зброї. Проте його змусили пересуватися з військом протягом 2 років і 3 місяців.

Джованні розповідає: «Я намагався залишатись міцним, а для цього постійно молився, розмірковував про те, чого навчився раніше, і проповідував солдатам, котрі виявляли зацікавлення. Я багато разів пригадував слова псалмоспівця: «Свої очі я зводжу на гори, звідки прийде мені допомога,— мені допомога від Господа, що вчинив небо й землю! Він не дасть захитатись нозі твоїй, не здрімає твій Сторож» (Пс. 121:1—3; 1 Сол. 5:17).

Хоча й не з доброї волі Джованні побував у центрі воєнних дій, він пережив 40 битв і залишився неушкодженим. Після звільнення Джованні охрестився 27 березня 1987 року, а згодом почав піонерське служіння.

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 105, 106]

Не з власної волі на лінії фронту

Джованні Ґайтан

Рік хрещення: 1987

Факти з біографії: за кілька тижнів до хрещення його арештували і змусили упродовж двох років і чотирьох місяців супроводжувати тимчасовий військовий батальйон. Служив сталим піонером понад 8 років.

Декотрих молодих братів змушували супроводжувати тимчасові військові батальйони, які воювали в непрохідних джунглях у горах.

Одним із цих юнаків був Джованні Ґайтан. Ще неохрещеним вісником його змусили провести два роки і чотири місяці з солдатами тимчасового військового батальйону. Він арештували за кілька тижнів до хрещення. Джованні розповідає: «Випробування почалися одразу після першої битви. Офіцер батальйону наказав мені випрати військову форму вбитого солдата, яка була заплямована кров’ю. Я відмовився, бо вважав, що такий учинок міг стати першим кроком до компромісу з принципом християнського нейтралітету. Розлючений офіцер сильно вдарив мене по щоці. Потім витягнув пістолет, приставив мені до голови і натиснув на курок, але пістолет не вистрелив. Тоді він ударив мене ним по обличчю і пригрозив убити, якщо я знову насмілюсь не послухати наказу.

Наступних півтора року цей чоловік робив все, аби моє життя було нестерпним. Чимало разів він наказував зв’язати мені руки і залишити так на цілий день, аби я не міг їсти. Потім у такому стані змушував іти через джунглі попереду групи. До моєї спини прив’язували гвинтівку і гранати, щоб я був легкою мішенню для ворога. Офіцер знущався наді мною і погрожував вбити, особливо він лютував, коли у розпалі битви навколо мене гинули солдати, а я відмовлявся брати до рук їхні гвинтівки. Проте я не відчував ненависті до цього чоловіка і не виявляв страху, бо Єгова додавав мені мужності.

Одного березневого ранку 1985 року мене і кількох інших братів привели з гір до місцевості Мулукуку, що за 300 кілометрів на північний схід від Манагуа. Там нашим сім’ям дозволили побачитись з нами. Розмовляючи з рідними за обідом, я помітив офіцера, який сидів сам. Я приніс йому поїсти. Поївши, офіцер покликав мене до себе. Я готувався до найгіршого, але був надзвичайно здивований, коли він вибачився за те, як зі мною поводився. Офіцер навіть запитав про мої релігійні переконання. Тоді я бачив його востаннє: невдовзі він потрапив у автокатастрофу на військовій вантажівці і загинув».