Розгляньмо приклад Хосе де ла Круса Лопеса і його сім’ї, члени якої не були Свідками. Через шість місяців після того, як Хосе ув’язнили, його дружина отримала від Свідків на вулиці примірник книжки «Моя книга біблійних оповідань». Вона взяла цю книжку для чоловіка. «Коли я почав читати «Біблійні оповідання»,— розповідає Хосе,— то думав, що це публікація протестантів. Я не знав, хто такі Свідки Єгови. Книжка настільки вразила мене, що я прочитав її кілька разів і дав почитати 16 в’язням моєї камери. Їм теж вона дуже сподобалася. Це був наче ковток відсвіжної води. В’язні з сусідніх камер теж просили позичити книжку. В результаті вона побувала в руках кожного в’язня нашого блоку і повернулася пошарпаною і зношеною, як колода старих гральних карт».

Кілька в’язнів, які сиділи в одній камері з Хосе, були членами протестантських церков, а декотрі навіть пасторами. Хосе почав читати з ними Біблію. Однак він розчарувався, коли, запитавши про значення слів з Буття 3:15, почув у відповідь, що це таємниця. Якось в’язень, який сам був зацікавленим, сказав йому: «Відповідь на запитання є у твоїй книжці, виданій Свідками Єгови. Я можу вивчати її з тобою, якщо ти захочеш». Хосе прийняв цю пропозицію і за допомогою книжки «Біблійні оповідання» дізнався про значення Буття 3:15. Після того він почав спілкуватися з в’язнями, які називали себе Свідками Єгови.

Ця виняткова група у Карсел Модело приваблювала Хосе тим, що її члени мали добру поведінку. «Я бачив, як люди, які раніше провадили розбещений спосіб життя, повністю змінювали свою поведінку завдяки вивченню зі Свідками Єгови»,— каже Хосе. Тим часом його дружина продовжувала отримувати від Свідків літературу, яку передавала своєму чоловіку, а він у свою чергу зростав духовно. Йому навіть призначили частину блоку, де він міг проповідувати від камери до камери. Отож Хосе позичав зацікавленим в’язням тих декілька публікацій, що мав, а також запрошував їх на зібрання, які проводилися в блоці під час перерви.

Хосе де ла Крус Лопес охрестився у в’язниці в листопаді 1982 року. «Я охрестився у бочці, котру використовували як смітник,— розповідає він.— Ми добре її вимили дезінфікуючим засобом, а потім вистелили простирадлом і наповнили водою. Однак коли ми зібралися для хрещення, прийшли озброєні охоронці. «Хто дав дозвіл на це хрещення?» — запитали вони. Брат, який брав провід, пояснив, що для того, аби робити те, що каже Бог, не потрібно спеціального дозволу. Охоронці мовчки з цим погодилися, але хотіли подивитись, як відбуватиметься хрещення. Отож вони спостерігали, як я відповів на два запитання для кандидатів до хрещення, а потім був занурений у бочці з водою».

Брати не пропустили повз увагу навіть пісень Царства. «В нашому блоці,— каже брат Лопес,— лише хтось один міг зустрічатися з братами зі збору. Тому цей в’язень кожного разу під час відвідин вивчав мелодії кількох пісень, а потім навчав усіх нас. Ми мали тільки один пісенник, тому всі разом вчили пісні перед зібранням».

Серед тих, хто вчився пісень від співв’язнів, був брат Лопес. Ось що він пригадує: «Коли я звільнився з в’язниці і почав відвідувати зібрання збору, було дуже приємно, а водночас дивно, бо у в’язниці ми співали ті самі мелодії».

Х. Лопес,