Було арештовано чимало старійшин, у тому числі членів Комітету країни, вони зазнали жорстокого знущання.

Один із перших старійшин, які пройшли такі випробування, був районний наглядач Хоель Обрегон. Двадцять третього липня 1982 року представники держбезпеки арештували Хоеля, оточивши дім, у якому він гостював разом з дружиною Нілою. Лише після п’яти тижнів наполегливих зусиль Ніли їй дозволили зустрітись з чоловіком, але тільки на три хвилини і в присутності озброєного працівника держбезпеки. Було очевидно, що над Хоелем знущалися: він дуже схуд і ледь розмовляв. «Хоель відмовляється з нами співпрацювати»,— сказав їй солдат.

Після 90 днів ув’язнення Хоеля звільнили. За цей час він втратив 20 кілограмів. В інших регіонах країни старійшин теж арештовували, допитували, а тоді звільняли. Як же їхній бездоганний приклад зміцнив віру братів! (Дивіться інформацію в рамці «Зустріч із таємною поліцією» на сторінках 99—102).

[Рамка/Ілюстрація на сторінках 99—102]

Зустріч з таємною поліцією

Гюбер і Телма Лопес

Факти з біографії: батьки трьох дорослих дітей. Гюбер служить старійшиною у місцевому зборі.

Під час правління революційного уряду органи держбезпеки часто арештовували службових помічників і старійшин для допиту. Їх тримали під вартою від одного дня до кількох тижнів. Через християнський нейтралітет Свідків Єгови звинувачували у підбурюванні до бунту проти уряду, але такі звинувачення ніколи не були офіційними. Слідчі також хотіли знати імена наших «наставників» і «провідників».

Одним з багатьох братів, які пройшли арешти й допити, був Гюбер Лопес, нині старійшина і батько трьох дорослих дітей. У грудні 1985 року брата Лопеса арештували в його домі в Ла Реформі — сільській місцевості, що за 40 кілометрів на південний схід від Манагуа. Його дружина Телма пригадує той сумний день:

«О 16 годині біля нашого дому зупинилось два джипи — один з представниками держбезпеки, а другий з солдатами, які оточили будинок. Коли я пояснила офіцерам, що чоловіка немає, вони наказали мені й дітям вийти надвір і почали в будинку обшук. Проте найстарший син Елмер, котрому тоді було 10 років, залишився в домі. Він спостерігав, як чоловіки витягали з книжкової шафи світські і теократичні книжки. Серед них мій чоловік ховав документи збору. Коли незвані гості понесли книжки до джипів, Елмер заплакав: «Сер, невже ви заберете і мої шкільні підручники?» Тоді солдат різко відповів: «Добре, візьми їх назад». Ось так нашому сину вдалося врятувати книжки, а також документи збору.

Коли ми сіли вечеряти, знову приїхали солдати. Навівши на нас гвинтівки, вони забрали чоловіка, тим часом як діти спостерігали за всім цим і плакали. Солдати не казали нам чому і куди забирають Гюбера».

Про те, що сталося далі, розповідає брат Лопес: «Мене привезли до тюрми у Масаї і посадили в камеру, де вже були різні злочинці. Я відразу сказав, що є Свідком Єгови, і кілька годин свідчив цим в’язням. Опівночі хтось наказав мені вийти з камери, і, приставивши дуло пістолета, повів до джипа, який чекав надворі. Було темно. Хоча мені наказали опустити голову, я впізнав чотирьох чоловіків, які сиділи в машині. Це були службові помічники і старійшини з району Масая. Їх арештували того ж вечора, що й мене.

Тої ночі нам двічі погрожували смертю: перший раз на кавовій плантації, а другий раз на околиці міста, де нас поставили в ряд під стіною. В обох випадках вони, здавалося, чекали, що ми щось скажемо, але ми мовчали. Урешті-решт нас перевели до в’язниці у Хінотепе і три дні тримали в різних камерах.

Нам не дозволяли спати більше, ніж кілька годин. У камерах було темно, тому ми не знали, чи надворі ніч, чи день. Знову й знову нас викликали на допит і вимагали інформацію про нашу проповідницьку діяльність, зібрання, а також імена наших «керівників». Один із слідчих погрожував арештувати моїх батьків і витягнути інформацію з них. Я навіть чув у камері голоси своїх батьків, дружини та інших членів сім’ї. Однак це був лише звукозапис, який мав переконати мене у тому, що допитують моїх рідних.

На четвертий день, у четвер, мене повідомили про звільнення. Але спочатку я мусив підписати заяву, в якій обіцяв більше не проповідувати своєї релігії. Також мені сказали, що мої товариші Свідки вже підписали таку заяву (звісно, це був обман). «Якщо ти відмовишся підписати,— сказав слідчий,— то знову потрапиш до в’язниці, в якій і згниєш».

— Тоді прошу мене не звільняти. Залишіть мене тут,— сказав я.

— Що ти таке говориш?

— Я є Свідком Єгови, а це означає, що не можу не проповідувати.

На моє здивування, ми усі п’ятеро були звільнені у той самий день. Справді, Єгова відповів на наші молитви і додав сили залишатися спокійними і не зрадити братів. А втім, після того випадку за нами постійно стежили».