Я процвітав завдяки багатій духовній спадщині

ЧУДОВЕ СЛУЖІННЯ В НІГЕРІЇ

У 1955 році нас запросили на навчання в школі «Гілеад». Готуючись до навчання, ми з Оріс звільнилися з роботи, продали свій дім та інше майно і попрощалися з Арубою. 29 липня 1956 року ми закінчили 27-й клас школи «Гілеад». Нас призначили в Нігерію.

Оріс пригадувала: «За допомогою духу Єгови людина може пристосуватися до мінливостей місіонерського життя. На відміну від свого чоловіка, я ніколи не прагнула служити місіонером. Я хотіла мати власний дім і виховувати дітей. Однак я змінила свій погляд, коли зрозуміла, наскільки невідкладною є праця проповідування доброї новини. На час закінчення школи «Гілеад» я вже була повністю готова служити місіонером. Коли ми сідали на корабель «Квін Мері», брат Ворт Торнтон, який служив в офісі брата Норра, побажав нам щасливої дороги. Він сказав, що ми будемо служити в Бетелі. Я трохи розстроїлася. Проте мені вдалося швидко пристосуватися до служіння в Бетелі і полюбити його. У Бетелі я виконувала різні завдання. Найбільше мені подобалося працювати в приймальні. Я люблю людей, тож завдяки цій праці я познайомилася з нігерійськими братами і сестрами. Багато хто приїжджав увесь у пилюці, втомлений, спраглий і голодний. Мені було приємно дбати про їхні потреби і потішати їх. Усе це було священним служінням Єгові і приносило мені задоволення та радість». Безперечно, кожне завдання дозволяло нам процвітати духовно.

Одного разу 1961 року, коли ми в Тринідаді зібралися сім’єю, брат Браун розповів декілька захопливих випадків, які мав в Африці. Потім я розказав про ріст у Нігерії. Брат Браун з любов’ю обійняв мене і сказав батькові: «Джонні, ти ніколи не був в Африці, а Вудворт там служить!» У відповідь тато сказав: «Вудворте, служи там і далі!» Таке підбадьорення від цих духовних ветеранів поглибило моє бажання старанно виконувати своє служіння.

У 1962 році я отримав подальше навчання в 37-му класі школи «Гілеад», яке тривало десять місяців. Брат Уїлфред Ґуч, який тоді служив наглядачем філіалу в Нігерії, закінчив 38-й клас школи «Гілеад», і його призначили в Англію. Тож я став наглядачем філіалу в Нігерії. Наслідуючи приклад брата Брауна, я багато подорожував, щоб ліпше пізнати дорогих нігерійських братів та сестер. Я дуже полюбив їх. Хоча ці брати і сестри не були матеріально багаті, на відміну від людей, що живуть у розвинених країнах, вони почувалися радісними і задоволеними. Це чітко показувало, що гроші та майно не роблять життя змістовним. Було приємно бачити, що на зібраннях вони завжди мають чистий і охайний вигляд, незважаючи на свої обставини. На конгреси багато хто з них їхав вантажівками та автобусами без вікон, які називалися болекаджаa. Нерідко на цих автобусах були цікаві гасла, наприклад: «Маленькі краплини води утворюють величезний океан».

Які ж це правдиві слова! Зусилля кожного мають значення, тож ми багато і старанно працювали. У 1974 році Нігерія стала другою країною після США, в якій кількість вісників перевищила 100 000. Проповідницька праця процвітала!

У той час точилася громадянська війна в Нігерії (1967—1970). Протягом багатьох місяців наші брати, що жили за річкою Нігер, на території Біафри, були відрізані від філіалу. Нам просто необхідно було доставляти їм духовний харч. Як згадувалось на початку статті, ми кілька разів перетинали річку. Ми молились і покладалися на Єгову.

Я чітко пам’ятаю ці небезпечні подорожі через Нігер. Нам загрожувала смерть від рук солдатів, від хвороб та інших небезпек. Нелегко було перейти кордони, контрольовані федеральними військами, які до всіх ставилися з підозрою. Але набагато важче було пересуватися блокованою територією Біафри. Одного разу вночі я вирушив з Асаби до Онічі, перетнувши на каное швидку річку Нігер. Далі я добирався до Енугу, щоб підбадьорити наглядачів зборів. Іншого разу ми зміцнювали старійшин в Абі, де заборонялося вмикати вночі світло. У Порт-Гаркорті наша зустріч поспішно закінчилася молитвою, коли федеральні війська прорвали за містом оборону біафрійців.

Ці зустрічі були вкрай важливими. Вони запевняли наших дорогих братів у тому, що Єгова піклується про них. Також брати отримали необхідні поради, як зберігати нейтралітет і єдність. Нігерійські брати пережили цю жахливу війну. Вони виявляли любов, яка долає міжплемінну ненависть, і зберігали християнську єдність. Я дуже тішусь, що міг бути з ними в той час випробувань!

У 1969 році брат Мілтон Геншель був ведучим програми міжнародного конгресу «Мир на землі», який проходив на стадіоні «Янкі» в Нью-Йорку. Я мав честь йому допомагати і багато чого навчився. Це було своєчасно, оскільки в 1970 році ми в Лагосі (Нігерія) проводили міжнародний конгрес за назвою «Люди доброї волі». Хоча ця подія відбувалася відразу після громадянської війни, все пройшло успішно завдяки благословенню Єгови. Програма конгресу проходила 17 мовами, і її слухало 121 128 осіб. Брат Норр, брат Геншель та інші делегати, які прилетіли зі США та Англії чартерними рейсами, спостерігали за хрещенням 3775 нових учнів. Такої великої кількості охрещених не було з часу П’ятидесятниці. Я допомагав організовувати цей конгрес і, мабуть, більше ніколи в житті не був настільки зайнятий, як тоді. Ріст вісників відбувся так раптово, наче вибух.

Я прослужив у Нігерії більш ніж 30 років. Час від часу я служив роз’їзним і зональним наглядачем у Західній Африці. Місіонери були надзвичайно вдячні за увагу і підбадьорення. Мені було приємно запевняти їх у тому, що про них не забувають. Завдяки цій праці я зрозумів, що дуже важливо особисто цікавитися людьми. Тоді вони зможуть процвітати і сприяти єдності організації Єгови.

Лише завдяки допомозі Єгови ми могли долати проблеми, які виникали в нас через громадянську війну і хвороби. Ми завжди помічали благословення Єгови. Оріс розповіла:

«Ми обоє кілька разів хворіли на малярію. Одного разу Ворт знепритомнів і його забрали до лікарні в Лагосі. Мені сказали, що він може не вижити, але, на щастя, він одужав. Коли Ворт опритомнів, він розповів про Боже Царство медбрату, який доглядав за ним. Пізніше ми з Вортом пішли відвідати цього чоловіка, пана Нвамбіве, щоб розвинути його зацікавлення Біблією. Він прийняв правду і згодом був призначений старійшиною в Абі. Я теж допомогла багатьом людям, навіть ревним мусульманам, стати присвяченими служителями Єгови. Нам приносило велику радість знайомство з багатьма нігерійцями, з їхньою культурою, звичаями та мовою. Цих людей ми щиро полюбили».

Ми також зрозуміли: щоб процвітати в закордонному служінні, потрібно вчитися любити наших братів і сестер, хоч би як їхня культура відрізнялася від нашої.