Серед цих піонерів була сестра Сванхільд Нерол, яка 1946 року переїхала на північ, в область Фіннмарк. У 1941 році Сванхільд разом із Сольвейг Левос служила там піонеркою. Приблизно в той час міста Варде і Кіркенес зазнали сильного бомбардування і Сванхільд була змушена виїхати. Але вона не могла забути людей, яким проповідувала разом із Сольвейг. Тож після війни ця піонерка повернулася до зруйнованого Кіркенеса. Місцеві люди вважали Сванхільд божевільною, оскільки вона приїхала до міста, де було важко навіть знайти житло.

Все ж Сванхільд покладалася на Єгову. У першу зиму вона спала на підлозі в кухні у маленькому будиночку, де мешкало ще п’ятеро людей. Після війни умови були дуже складні, тож їй жилося досить нелегко. Незважаючи на сніг чи крижаний дощ, вона не раз чекала кораблі, які ходили не за графіком або не прибували взагалі.

Сванхільд мала багато цікавих випадків, проповідуючи саамам. Якщо не вдавалося доїхати до віддалених поселень автобусом, вона добиралася туди річковим судном або велосипедом. Саами запрошували Сванхільд до наметів зі шкур північних оленів і уважно слухали біблійну звістку, яку вона доносила до них через перекладачів. Часто гостинні саами пригощали її смачною олениною. Дехто з тих, кому свідчила Сванхільд, пізніше прийняв правду.

Х’єлл Хусбю, який служив тоді в Бетелі, розповідав, що у філіалі завжди знали, де проповідує Сванхільд, оскільки звідти надходили передплати на наші публікації. За три роки свого перебування в області Фіннмарк Сванхільд оформила 2000 передплат на «Вартову башту» і розповсюдила 2500 книжок!

[Ілюстрація на сторінці 130]

Сванхільд Нерол (1961 рік)