Однак у 1928 році філіал купив моторний човен. Він міг вмістити двоє-троє піонерів і був достатньо міцним, щоб не розбитися об скелясті береги Норвегії. Але хто взяв би на себе обов’язки капітана на такому човні? На це охоче погодився досвідчений піонер Карл Ґунберґ. Колись він служив у військово-морському флоті та працював інструктором з навігації, і тепер це стало йому в пригоді. Перший човен, якому дали назву «Елігу», вийшов у море з Осло і, прямуючи на південь, зупинявся у портах вздовж узбережжя. Проте однієї ночі взимку 1929 року під час шторму «Елігу» розбився неподалік міста Ставанґера. Як же дякували Богу брати за те, що всі вони дісталися до берега живими!

У 1931 році придбали ще один човен, котрий назвали «Естер». Його капітаном знову став Карл, і двоє інших братів допомагали йому. Протягом наступних семи років завдяки цьому човну добру новину почули мешканці західної і північної частин Норвегії. У 1932 році Карл відчув, що вже «занадто старий для пригод на морі». Тож він, полишивши плавання, почав служити піонером на сході Норвегії, а керувати човном доручив Юганнесу Корстаду.

[Ілюстрації на сторінці 114]

Карл Ґунберґ був капітаном на човні «Елігу»