• Ядерна загроза. Чи вона нарешті минулась?
    Вартова башта — 1994 | 1 серпня

    • Мирні «бомби сповільненої дії» і «смертельні пастки»

      На початку 1992 року 420 ядерних реакторів працювало для вироблення електроенергії і розгорталося будівництво ще 76 реакторів. Спливали роки, й через аварії реакторів повідомлялося про зростання кількості захворювань, самочинних абортів та народження дефективних дітей. В одному повідомленні зазначається, що до 1967 року аварії на радянському підприємстві по переробці плутонію стали причиною радіоактивного забруднення, втричі вищого від забруднення, спричиненого чорнобильською катастрофою.

      Звичайно, це останнє лихо, що сталося в Чорнобилі у квітні 1986 року, привернуло увагу засобів масової інформації. Григорій Медведєв, заступник головного інженера-ядерника на Чорнобильській АЕС у 70-х роках, зазначає, що «величезна кількість довготривалих радіоактивних речовин», викинута в атмосферу, «співмірна за масштабами з довготривалими наслідками вибуху десятьох атомних бомб, скинутих колись на Хіросіму».

      У своїй книжці «Чернобыльская хроника» Медведєв перераховує 11 серйозних аварій ядерних реакторів у колишньому Радянському Союзі, що сталися до середини 80-х років, а також 12 у Сполучених Штатах Америки. У число останніх входить жахлива аварія 1979 року в Трімайл-Айленді. Про цю подію Медведєв зазначає: «Це було першим серйозним ударом по репутації ядерної енергетики, і ця подія розвіяла ілюзії багатьох людей про безпеку атомних електростанцій, але таки не всіх людей».

      Цим пояснюється, чому досі трапляються такі лиха. За 1992 рік число таких випадків збільшилось у Росії майже на 20 відсотків. Після одної такої аварії в березні 1992 року на електростанції в Сосновому Бору рівень радіаційного фону в Санкт-Петербурзі та в північно-східній Англії підвищився до 50 відсотків і досяг подвійної допустимої норми в Естонії та південній Фінляндії. Професор Джон Еркарт з Ньюкаслського університету визнає: «Я не можу довести, що це Сосновий Бор спричинив посилення рівня радіації, але якщо то не був Сосновий Бор, тоді що?»

      Деякі урядовці твердять, що реактори чорнобильського типу мають недоліки у своїй конструкції і просто-таки є надто небезпечними в експлуатації. А втім, більш як десять таких реакторів досі є в експлуатації і вносять свою частку в забезпечення величезних потреб в електроенергії. Декотрих операторів реакторів звинувачувалося в тому, що вони вимикали систему контролю безпеки, аби нарощувати напругу на виході. Ці повідомлення жахають такі країни, як Франція, де атомні електростанції виробляють 70 відсотків енергії. Ще один «Чорнобиль» — і дію багатьох станцій у Франції змусять припинити назавжди.

      Безсумнівно, навіть «безпечні» реактори з віком стають небезпечними. На початку 1993 року під час поточної перевірки реактора в містечку Брюнсбюттель було виявлено понад сто тріщин у трубопровідній системі охолодження цього найстарішого в Німеччині реактора. Також було виявлено тріщини в реакторах у Франції та Швейцарії. Перша серйозна аварія на японській атомній електростанції сталася 1991 року, її вік був, правдоподібно, важливим фактором, що зумовив лихо. Це є натяком на те, що подібне може статися і в Сполучених Штатах Америки, де в середньому двом третім промислових реакторів вже давно більше десяти років.

      Аварії ядерних реакторів можуть статися будь-де і будь-коли. Чим більше реакторів, тим більша загроза; чим старіший реактор, тим значніша небезпека. Не без причини одна газета прозвала їх цокаючими бомбами сповільненої дії і смертельними радіоактивними пастками.

      Куди їм дівати відходи?

      Недавно люди дуже здивувалися, коли побачили, що місце для пікніків у французьких Альпах було відгороджене парканом та охоронялося поліцією. У газеті «Юропієн» було пояснено: «Поточні перевірки, які стали обов’язковими після смерті місцевої жінки, котра отруїлась берилієм два місяці тому, виявили, що на місці проведення пікніків рівень радіації перевищував у 100 разів рівень у поблизькій околиці».

      Берилій, надзвичайно легкий метал, який добувають розмаїтими способами, застосовується в авіапромисловості, а коли його опромінено — в атомних електростанціях. Очевидно, підприємство по переробці берилію скидало відходи небезпечного процесу опромінення в районі проведення пікніків або десь поблизу. «Берилієвий пил, навіть неопромінений,— зазначається в журналі «Юропієн»,— є одним з найтоксичніших промислових відходів».

      А тим часом, згідно з одним повідомленням, за 30 років було скинуто коло 17 000 контейнерів з радіоактивними відходами у во́ди біля узбережжя архіпелагу Нова Земля, який Радянський Союз використовував як ядерний полігон на початку 50-х років. Крім того, у цьому підхожому «смітнику» було затоплено радіоактивні секції атомних підводних човнів і фраґментів щонайменше 12 реакторів.

      Радіоактивне забруднення, чи то в міжнародних масштабах, чи в місцевих, є небезпечним. Журнал «Тайм» застеріг про підводний човен, який затонув біля узбережжя Норвегії 1989 року: «Через аварію вже давно витікає канцерогенний ізотоп цезій-137. Досі витік вважався занадто малим, щоб зашкодити морському життю або здоров’ю людей. Але підводний човен «Комсомолец» також мав на борту дві атомні торпеди з 13 кілограмами плутонію, період піврозпаду якого становить 24 000 років і який є настільки токсичним, що однієї крихти достатньо, аби знищити людину. Російські експерти попередили, що плутоній може потрапити у воду і заразити широчезні океанські простори вже в 1994 році».

      Авжеж, проблема позбуття радіоактивних відходів не є суто проблемою Франції та Росії. Сполучені Штати Америки мають «гори радіоактивного сміття і не можуть знайти місця для його складува́ння»,— повідомляє «Тайм». У цьому журналі говориться, що мільйони бочок зі смертоносними речовинами зберігаються в тимчасових складах і що існує постійна «небезпека їхньої втрати, крадіжки та руйнування навколишнього середовища через недбалість».

      Для ілюстрації: вибух резервуара з ядерними відходами на колишньому воєнному заводі в Томську (Сибір) у квітні 1993 року породив примару ще одного Чорнобиля.