Загроза ще цілком реальна

«Над землею навис найлютіший жах — поширення суперзброї» (ВІЛЬЯМ БУРРОУС І РОБЕРТ ВІНДРЕМ, «КРИТИЧНА МАСА», АНГЛ.).

НА СВІТАНКУ 25 січня 1995 року індикатор радіолокаційної станції на півночі Росії зафіксував лиховісний сигнал. З узбережжя Норвегії летіла ракета! Оператори станції повідомили Москві про ймовірність наближення ядерної бомби. Вже через декілька хвилин в руках російського президента був чемодан з електронним пристроєм, за допомогою якого можна приступити до спустошливої ядерної контратаки. Ще секунда, і тотальна ядерна війна почалася б.

На щастя, із згубним кроком зачекали, аж тут виявилося, що за траєкторією польоту ракета не становить небезпеки для Росії. Як стало відомо згодом, цей снаряд ніс устаткування для метеорологічних досліджень. І все ж газета «Вашингтон пост» зазначила: «Це був чи не найнебезпечніший момент ядерного століття. Тоді стало очевидно, що механізм запуску ядерної зброї часів «холодної війни» усе ще справний та напоготові і, хоча великого протистояння наддержав уже немає, до катастрофи може призвести трагічна помилка».

Стан повної бойової готовності

Десятиліттями ядерна позиція і колишнього Радянського Союзу, і Сполучених Штатів Америки базувалася на концепції відлякування, яку також називали політикою загрози взаємознищенням. Однією з її засад була стратегія випереджувального удару. Це давало кожній стороні страшну гарантію: на випадок атаки противник відповість масованим контрударом, коли спрямовані на нього боєголовки ще й не досягнуть мети. Другою засадою був удар після удару. Це означало здатність завдати контрудару навіть після того, як боєголовки ворога заподіяли шкоду.

Хоча «холодна війна» і минула, жахлива загроза взаємознищення все ще тяжіє над людством. Справді, ядерні арсенали США і Росії скорочені кардинально, — за деякими оцінками більше, ніж на половину, — але тисячі ядерних боєголовок усе ще існують. Отже, хтось може запустити їх або випадково, або без дозволу. Оскільки обидві держави все ще побоюються, здавалося б, малоймовірної атаки на них, велика кількість ракет перебуває у стані повної бойової готовності.

Дійсно, 1994 року США і Росія погодилися не націлювати взаємно стратегічних ракет. «Цей жест, хоч який він приємний, майже не має воєнного значення, — пише журнал «Саєнтифик америкен».— Оператори за лічені секунди можуть змінити цільові координати в комп’ютерній наводці ракети».

Повстає нова зброя?

Не слід забувати і про те, що тривають дослідження й розробка ядерної зброї. Наприклад, США витрачають на ядерну зброю приблизно 4,5 мільярда доларів за рік! Газета «Торонто стар» 1997 року зазначила: «Дивно, але тепер США витрачають на утримання свого ядерного арсеналу більше, ніж під час «холодної війни». Деякі з цих коштів призначені на сумнівні програми, котрі, на думку критиків, несуть у собі зерна нової глобальної гонки озброєнь».

Наприклад, багато суперечок викликає багатомільярдний урядовий проект «Програма організації і управління резервами». Офіційною метою програми є нібито поточний ремонт наявної ядерної зброї, але критики вважають, що вона призначена для не таких вже й безневинних цілей. «Бюлетень вчених-атомників» повідомляє: «Планується перебудова, модифікація, модернізація та заміни — усе це не тільки заради продовження життя ядерного арсеналу... але й «удосконалення» його».

У 1997 році громадськість була обурена створенням ядерної бомби Б-61, яка вибухає під землею. Нею можна знищити підземні командні пости, заводи та лабораторії. За твердженнями прихильників її створення, це лише дещо змінена стара бомба, а, на думку противників, це цілком нова, створення якої є грубим порушенням зобов’язання уряду США припинити розробку нової ядерної зброї.

У всякому разі, фізик-ядерник Тед Тейлор з Прінстонського університету зазначив: «Я вважаю, що такі дослідження, якими займаються тепер (у США), проводяться й в Росії, Франції, Німеччині та інших країнах, і, на мою думку, деякі наші проекти призведуть до нової гонки озброєнь у світі». Критики також заявляють, що дослідження, розробку та конструювання нової ядерної зброї активно підтримують самі конструктори зброї. Можливо, ці висококваліфіковані науковці заходжуються відновлювати її розробку через такі могутні спонуки, як уражене самолюбство, підупалий авторитет та фінансові труднощі.

На ядерну арену виходять нові держави

На політичній арені відбулися зміни. Раніше ядерними вважалися п’ять держав: Великобританія, Китай, Росія, Сполучені Штати Америки та Франція. Тепер же всі знають, що інші країни теж мають ядерну зброю. Наприклад, недавні ядерні випробовування Індії і Пакістану змушують побоюватися початку напруженої гонки озброєнь у Південній Азії. Припускають, що ядерні програми мають Алжир, Ірак, Іран та Північна Корея. У 1970 році набрав чинності Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, підписаний понад 180 державами. Проте досі ряд країн, на які падає велика підозра у приховуванні планів створення ядерної зброї, не підписали цього договору.

Журнал «Ейшауїк» повідомляє: «Експерти, які наглядають за розповсюдженням ядерної зброї, дотепер впевнені у тому, що справжню небезпеку створюють дедалі більше країн, чиї можновладці хотіли б мати ядерну кнопку». Існує думка, що Договір про нерозповсюдження ядерної зброї просто не може стримати урядовців, які вирішили, незважаючи на покарання, здобути технології і матеріали для таємного виготовлення ядерної зброї. Голова Агентства контррозвідки США Джеймс Клаппер зробив такий прогноз: «До початку нового століття численні країни будуть спроможні приєднати [хімічні, біологічні та ядерні] боєголовки до раніше створених ракет».

Також не схоже на те, що всі держави піддадуться тискові заборонити ядерні випробування. Коли 1996 року ряд країн заохочувалося підписати Договір про заборону випробувань ядерної зброї, журнал «Ейшауїк» зазначив: «Добре американцям та європейцям проповідувати заборону випробувань, адже вони підірвали стільки ядерних пристроїв, що мають вже цілком достатньо інформації».

Ядерна контрабанда і тероризм

На думку декого, найбільшою небезпекою є те, що певні терористичні групи отримають доступ до ядерної зброї і вирішать підірвати її, — або принаймні погрожуватимуть вибухом, — щоб змусити виконати свої політичні вимоги. У світі побоюються теж того, що злочинні організації, маючи радіоактивні матеріали, застосовуватимуть широкомасштабний шантаж урядів та суспільних організацій. Журнал «Саєнтифик америкен» пояснює: «Ядерний шантажист, щоб йому повірили, може просто надати зразок для аналізу. Після цього його погрози забруднити атмосферу або во́ди чи навіть влаштувати малий ядерний вибух матимуть великий вплив». Правоохоронні органи вже виявили спроби контрабанди ядерних матеріалів. Це підсилює побоювання того, що негідні люди справді намагаються створити ядерну зброю.

Щоправда, є аналітики, котрі заперечують значимість ядерної контрабанди. Вони вважають, що перепродується зовсім мало матеріалів та, за винятком кількох випадків, здебільшого недостатньої якості для виготовлення зброї. Проте, як нагадує своїм читачам «Саєнтифик америкен», «майже на всіх чорних ринках видно тільки вершину айсберга, тож немає підстав очікувати іншого від чорного ринку ядерних матеріалів... Марно сподіватися того, що органи влади перехоплюватимуть більше 80 відсотків перевезень. Крім того, навіть невелике просочування може призвести до згубних наслідків».

Хоча те, скільки точно потрібно матеріалів для створення ядерної бомби, — великий секрет, за деякими підрахунками, це 3—25 кілограмів збагаченого урану або від 1 до 8 кілограмів плутонію відповідної якості. На радість контрабандистів 7 кілограмів плутонію займає приблизно стільки місця, скільки звичайна банка від соку. Вважається, що плутоній, котрий застосовують у реакторах і який набагато доступніший, ніж той, що потрібний для зброї, можна застосовувати у виготовлені саморобної, але все-таки руйнівної ядерної бомби. На думку деяких спеціалістів, запаси радіоактивних матеріалів охороняються недостатньо. Коли вони мають рацію, то ці матеріали викрасти легше, ніж більшість людей собі уявляє. Російський службовець Михаїл Кулік із сарказмом зауважив: «Мабуть, навіть картопля охороняється тепер ліпше, ніж радіоактивні матеріали».

Безсумнівно, загроза застосування ядерної зброї, як дамоклів меч, усе ще висить над людством. Чи можна сподіватися, що вона колись зникне?

[Вставка на сторінці 8]

«Експерти, які наглядають за розповсюдженням ядерної зброї, дотепер впевнені у тому, що справжню небезпеку створюють дедалі більше країн, чиї можновладці хотіли б мати ядерну кнопку» (журнал «Ейшауїк»).

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 6]

Бактеріологічна та хімічна зброя

Войовничі держави, які надто бідні, щоб розробляти ядерну зброю, беруться за розробку ракет середньої дальності, оснащуючи їх отруйними речовинами чи бактеріологічною зброєю. Такі ракети прозвали «ядерною бомбою бідняка». Чимало аналітиків побоюється, що такими бомбами можуть озброїтися також терористичні угруповання.

Бактеріологічна та хімічна зброя може спричинити спустошення навіть без складної системи доставки. Міністр оборони США Вільям Коен сказав у листопаді 1997 року: «У сучасному світі високих технологій і прозорих кордонів легко спричинити масові хвороби, смерть та руйнування. Розлютившись, одинокий божевільний чи кубло фанатиків, маючи пляшку хімікатів і декілька бактерій чуми або саморобну ядерну бомбу, можуть загрожувати десяткам тисяч людей або й убити їх». Обґрунтованість цих побоювань була доведена в березні 1995 року, коли терористи-сектанти застосували зарин (отруйну речовину нервово-паралітичної дії) у токійському метро. Дванадцять чоловік загинуло, 5500 потерпіло.

«Хімічна атака лякає, але біологічна зброя — ще гірше страхіття,— зазначає професор політології Леонард Коул.— Хімічні речовини неживі, а от бактерії, віруси та інші біологічні агенти поширюються і розмножуються. Коли вони акліматизувались у навколишньому середовищі, їхня кількість починає рости. На відміну від будь-якої зброї, вони з часом стають дедалі небезпечнішими».

Щоб обмежити поширення хімічної і бактеріологічної зброї, 1972 року було запроваджено конвенцію про заборону та знищення бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї, а 1993 року — угоду про заборону хімічної зброї. Однак, як зазначає журнал «Економіст» (англ.), попри добрі наміри, «немає досконалого способу контролю за озброєнням... Неможливо виявити кожне порушення». Там же говориться: «І, зрозуміло, шахраї не збираються підписувати жодних договорів».

[Ілюстрації]

Правоохоронні органи побоюються, що хімічну та бактеріологічну зброю можуть застосувати терористи.

[Карта на сторінці 7]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

Ядерні держави.

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

КИТАЙ

ФРАНЦІЯ

РОСІЯ

США

Країни, котрі проводять ядерні випробовування.

ІНДІЯ

ІЗРАЇЛЬ

ПАКИСТАН

Країни, котрі підозрюються у розробці ядерної зброї.

АЛЖИР

ІРАН

ІРАК

ПІВНІЧНА КОРЕЯ

[Ілюстрація на сторінках 4, 5]

Скидають ядерну бомбу Б-61, призначену знищувати підземні споруди.

[Відомості про джерело]

U.S. Air Force Photo

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 4]

U.S. Air Force Photo